Розвиток цивілізованих ринкових відносин в Україні (та й у будь-якій нормальній країні світу) передбачає створення рівних можливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію. Поняття «конкуренція» визначає змагальність суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Олексій Костусєв, екс-голова Антимонопольного комітету України обрав вислів «конкуренція веде до процвітання» слоганом АМКУ. Цей слоган, і до сьогодні, вислітлено на офіційному сайті АМКУ, поруч з фото його нового керманича - Василя Цушка.    

За час, що минув (роки незалежності нашої країни), зроблено вагомі кроки на шляху формування конкурентного законодавства. Так, 18 лютого 1992 р. було прийнято Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", який визначав правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. З набранням чинності Законом України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 р. Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" втратив чинність. Верховна Рада України 26 листопада 1993 р. прийняла Закон України "Про Антимонопольний комітет України", який визначив правове становище Комітету, його органів та посадових осіб. Правові засади захисту господарюючих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 р. Прийняття останнього, на мою думку, є необхідним. І, оскільки, «сферу» конкуренції має координувати Антимонопольний комітет України, то і дотримання цього законодавства має бути покладено на нього.

Порядок розгляду Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями справ про порушення антимонопольного законодавства визначався Правилами розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України, затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. (в редакції розпорядження від 29 червня 1998 p.), а нині регулюється нормами розділів VII та XI Закону України "Про захист економічної конкуренції". Таким чином, на сьогодні законодавство про захист економічної конкуренції, яке грунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається з законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим. Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України "Про захист економічної конкуренції", який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією.

Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно до Закону розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. 

Закон визначає групи порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Окрему групу яких утворюють порушення Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Власне наше дослідження буде головним чином зосереджено на послідовності захисту свого об’єкту промислової власності від актів недобросовісності. Такі акти завдають значної шкоди розвиткові конкуренції в економіці України завдає недобросовісна конкуренція - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності (ч.1 ст.1 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"). 
Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" визнає недобросовісною конкуренцією, зокрема, такі дії:

•неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
•неправомірне використання товару іншого виробника;
•копіювання зовнішнього вигляду виробу;
•порівняльну рекламу;
•дискредитацію господарюючого суб'єкта (підприємця);
•купівлю-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
•схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця);
•схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника);
•схилення господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;
•підкуп працівника постачальника;
•підкуп працівника покупця (замовника);
•досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
•неправомірне збирання комерційної таємниці;
•розголошення комерційної таємниці;
•схилення до розголошення комерційної таємниці;
•неправомірне використання комерційної таємниці (статті 4-19 Закону).

Окремо, зазначу, що після проведення "оптимізації" центральних органів державної влади, АМКУ отримав статус "центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом". Раніше, він не визначався "центральним". Раніше, це мало свої особливості. Приміром, звернення підприємця до Держкомпідприємництва з проханням ініціювати зміну регуляторного акту АМКУ (наприклад, внесення змін до Правил розгляду справ), були безперспективними, оскільки, Деркомпідприємництва може здійснювати такі дії з регуляторної політики саме з "центральними" органами влади, статусу яких дотепер не мав АМКУ.      

Підводячи риску скажу, що, порвівши аналогію з головною темою дослідження, можна виділити низку об’єктів інтелектуальної власності, що можуть розраховувати на захист вказаного Закону, проте, з аналізу реальних справ, розгляд яких було розпочато АМКУ та його територіальними відділеннями, можна виділити ті, що мають стосунок до об’єктів промислової власності або ж заклики до бойкоту підприємця (тим чи іншим чином). Більше 80 % справи АМКУ були розпочаті саме за ознак порушення прав на об’єкти промислової власності, такі як промислові зразки (зовнішній вигляд, упаковка товару тощо), знаки для товарів та послуг (позначення), тобто, на підставі 4 ст. згаданого Закону  про недобросовісну конкуренцію. Також, підкреслю, що за ці роки, співпробітники органів АМКУ суттєво "підросли" й можуть досить кваліфіковано та оперативно реагувати на звернення підприємців.  Представниками ж заявника, найчастіше обирають не "звичайного" юриста, а патентного повіреного, оскільки останній володіє спеціальними знаннями у сфері інтелектуальної власності й зможе побачити ту особливу сторону "недобросовісності", ефективно ідентифікувати порушення, закріпити їх та внести у належний спосіб, аби беапеляційно виграти справу честі.   

недобросовісна конкуренціяімітаціязахист інтелектуальноїантимонопольний