Про необхідність патентування нам чути скрізь. Мені навіть видається, що це, останнім часом, породжує у свідомості багатьох хибну уяву про те, що варто лише отримати патент на свою розробку, і життя вже вдалося. Консультуючи своїх клієнтів-винахідників, я завжди спершу запитую: «А Ви знаєте, кому потрібен цей винахід»? Тобто, латинський вислів «Сui prodest, cui bono?» (кому вигідно) набуває визначального змісту через призму прийняття рішення стосовно патентування. Чому? Якщо не маєте конкретного списку потенційних партнерів (інвесторів) із впровадження технології, скоріше за все, ця, можливо, справді унікальна розробка і залишиться настільки ж неповторною - бо не буде впроваджена у наше повсякденне життя…
Бажання слави
Нерідко, я зустрічав винахідників, які подавали заявки на отримання патентів України, Росії, інших країн лише з однією метою – отримати патент (паперовий документ). Більшості з них, навіть не приходять думки з приводу, чи хтось захоче скористатися у промисловості розробкою. Припускаю, що це пов’язано із бажанням самовиразитися, ніби ствердитися у суспільстві як поважної людина, визнаного усіма винахідником і т.п. Також, сюди й віднесемо аспірантів та докторантів, яким охоронні «папірці» потрібні лишень для захисту своїх дисертацій, не більше. 
У мене це вкрадуть неодмінно
Ще одна група заявників – ті, які переконані, що їх винахід настільки цікавий і особливий, що обов’язково хтось захоче неправомірно скористатися цією інтелектуальною власністю, вкрасти її у справжнього автора. Наголошу, що якщо така крадіжка і має місце, то це 3-4 % загальної кількості і то, найчастіше, на розробки, які можуть класифікуватися як «службові». Тобто, створені на конкретному підприємстві, де працює винахідник. Ймовірно, в рамках своїх службових обов’язків або суміжно, і було створено новий об’єкт технологій. Це стосується ризику промислового впровадження, втрати можливих прибутків винахідником.  
Ризик втрати імені  
Ще один важливим ризик – ризик втрати імені (він, у дечому пересікається із попередньою групою, однак, я вирішив виділити його у окрему). Звісно, авторство може бути привласнене кимось іншим. Персональний досвід показує, що такі побоювання бувають небезпідставними. Дуже часто виникають випадки, наприклад, такий. У Словаччину на оформлення заявки «їхали» матеріали двох рівненських винахідників з очистки води (промислових стоків). Однак, як з’ясувалося пізніше, «доїхала» заявка вже із вказівкою одного винахідника, прізвище іншого десь «зникло» за «невстановлених до сьогодні обставин». Притаманним цій групі є вислови «колишній друг», «колишній партнер по бізнесу», «колишня дружина / чоловік», але усі чомусь «колишні».
Насінневі інвестиції
Вважаю, що біля 80% українських технологій не бачать «зеленого світла», оскільки ще на етапі «дослідний зразок» (прошу не плутати із промисловим зразком), їх впровадження зупиняється. Наголошу, без випуску дослідного зразку, говорити про дієву комерціалізацію технологій, безперспективно. Допомогти у здійсненні цього важливого етапу можуть, зокрема, мережі трансферу технологій (в Україні відомими є NTTN – національна мережа трансферу технологій та INDEV – мережа трансферу технологій регіональних центрів Держінвестицій). До речі, розмістити туди (і абсолютно безкоштовно) свій профіль можна ще на етапі подання заявки (так званої, дії тимчасової охорони). Звісно, найбільш продуктивними є мережі закордонні. Особливо, EEN – Європейська мережа. Цікавим є і той факт, що вона включає і учасників з США, тобто, є міжнародною (глобальною). Інший варіант – звернутися до свого роботодавця. Ніхто краще за нього не знає Ваших можливостей, тому існує висока ймовірність його участі у інвестиційному проекті, на партнерських (паритетних) засадах. Третій підхід, який часто я використовую у просування технологій своїх клієнтів – отримання гранту від спеціалізованих програм. Для прикладу, подання заявки на фінансування від Фонду цивільних досліджень США (програма CRDF Global) - цьогоріч цей конкурс оголошено спільно з Держкомінформнауки. Максимальний розмір допомоги – 48 тис. доларів США від Програми, та 20 тис. від українського відомства. Видається, сума непогана. До речі, її можна використати як для створення дослідного зразку, так і на подання міжнародної заявки до бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), сплачу її мит, послуг Укрпатенту тощо.
Створення «під себе»
Ще одна група винахідників, так звані, власники. Вони самі ствердилися на ринку як бізнесмени, досягли значних успіхів з просування різних продуктів. Й тепер створили новий об’єкт інтелектуальної власності – винахід. Як правило, такі особи мають змогу сплатити прямі видатки, пов’язаних із патентуванням винаходу в Україні та деяких інших країнах світу, також на створення дослідного зразку. Але подальша їх доля вже залежить, чи вистачить у них ресурсу залучати фінансування, витрачати час на постійні очікування, презентації, зустрічі та численні звернення до зацікавлених осіб, тих «кому вигідно». Досвід показує, що такі винаходи мають високу здатність до комерціалізації, однак, багато винахідників-підприємців не готові проводити систему інформаційну кампанію з фандрейзингу (пошуку інвесторів та кредиторів). Більш того, у своїх кошторисах не передбачають коштів на її проведення. У цьому і головний ризик. Далеко не всі люди готові витрачатися на комунікацію...     
До речі, питання інформатизації в усіх наших випадках є визначальним. Якщо рівень її забезпечення достатньо високий (за умови, звісно, потреб ринку на технологію), то ступінь промислового застосування винаходу надвисокий. Але, знову ж, за умов забезпечення належної правової охорони та, власне, об’єму прав патентовласника. У цьому випадку, правильний вибір патентного повіреного відіграє чи на найголовнішу роль, оскільки впливатиме на усі подальші перспективи та ефективність перебування на ринку монополістичного продукту, захищеного патентом.
патенткомерціалізаціївинахідвенчурні інвестиціїінновації