Міська громада має право заробляти на використанні комерційними організаціями символіки свого міста. Однак рівненські чиновники цю статтю наповнення бюджету ігнорують. Ілюстративне фото з iloveukraine.com.ua

До вступу у дію Податкового Кодексу (тобто, до 2011 року) територіальні громади Рівного, Луцька, Тернополя, Ужгорода, Львова, Києва та інших міст мали отримувати доходи зі збору за використання місцевої символіки. Адже багато товаровиробників та надавачів послуг активно пропагують свої продукти під місцевими брендами. Проте, попри активне використання місцевої символіки горілчаним виробником, міська влада Рівного не надавала жодного дозволу на використання місцевої символіки міста. Немає дозволу – немає зборів.

- І міські чиновники, і податкові органи зобов’язані стягувати такі збори, у тому числі і у примусовому порядку. Юридично, усі господарюючі суб’єкти, які на сьогодні використовують територіальні символи, роблять це неправомірно. Та ще й спекулюють на історичній та інтелектуальній власності громад.

Як приклад, Юрій Трачук наводить виробника лікеро-горілчаних виробів -ТзОВ «КАЛГАНОФ». Декілька продуктів з його горілчаної колекції були «присвячені» багатьом українським містам: Рівному, Луцьку, Тернополю, Ужгороду, Львову та Києву. Ці вироби, відповідно, й отримали власні назви – «Рівненська вежа», «Луцька зірка», «Древній Київ»,«Тернопіль княжий», «Тернопільська зірка», «Старий Ужгород» та «Княжий Львів».

- На етикетці кожної із вищеперерахованих горілчаних виробів, чітко видно зображення символік територіальних громад, - зазначає Юрій Трачук. - Зокрема, на етикетках горілки «Рівненська вежа», «Тернопіль княжий», «Тернопільська зірка», «Княжий Львів» - зображено герби міст (або їх імітації) Рівного, Тернополя та Львова, відповідно. А на інших використовуються назви міст - Києва, Ужгорода, Луцька, які також належать територіальним громадам. Принаймні, назва «КИЇВ» є символом, внесеним до переліку територіальної символіки нашої столиці.

Жодних дозволів на використання вищезазначених символік, «Калганоф» не отримував і ніяких зборів за їхнє використання взагалі і ніколи не сплачував. Цю ж інформацію підтверджує відповідь міського голови Рівного, котра стосується використання символіки Рівного. А це вже порушення чинного законодавства. Оскільки, положення про місцеву символіку територіальної громади і порядок їх використання затверджуються органами місцевого самоврядування, згідно закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а порядок сплати збору врегульовано законами та підзаконним актом Кабінету Міністрів України.

Так, для прикладу, в Рівному, 26 грудня 1990 року міською радою було прийнято Положення «Про герб міста Рівного», яким й встановлено, що герб є символом територіальної громади Рівного.

Копія положення клікабельна

- Тому використання герба як елемента торгового позначення можливе лише за згодою Рівненської міської ради – як представницького органу територіальної громади, і ніяк інакше, - переконаний Юрій Трачук. -  Так само й у інших містах є відповідні положення. До речі, місто Рівне до переліку символіки віднесло лише герб та прапор. Натомість, перелік символіки Києва займає томи (наприклад, до київської символіки віднесено і позначення «Солом’янська» та багато-багато інших), що значно розширює можливості наповнення бюджету та контрольованість за якістю товарів та послуг, які маркуються такими символами, отож і асоціюються із самою громадою. 

- А от ТОВ «Калганоф», очевидно, права територіальних громад мало цікавлять, адже він використовує їхню символіку без жодного дозволу, - наголошує Юрій Трачук. - І, крім того, «Калганоф» не сплатив до місцевого бюджету жодного збору, хоча повинен був це робити. До 28 січня 2011 року, тобто до моменту набрання чинності Податковим кодексом України, діяв Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори», відповідно до якого, За викорситання символіки територіальної громади повинен був сплачуватися збір – до 0,2% від вартості реалізованої продукції.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Калганоф»  провадить свою діяльність з 2007 року, а тому, ймовірно, й збір повинен був сплачуватись з 2007 до 2011 рік.

Скрін-шот клікабельний

- Більш того – його потрібно сплатити і зараз (включно із пенею та штрафом), - переконаний Юрій Трачук. - Якщо врахувати, що вартість однієї пляшки горілки становила 20 гривень, то можна підрахувати скільки ж за три роки діяльності товариства втратили територіальні громади. А ці кошти можна було направити на дитячі будинки та лікарні або на благоустрій  міст, на орендування міста та його маркетинг, що дозволило б ще більше коштів залучити та зробити бренд капіталізованим. Але жодне із міст не отримало ні копійки і цим ми завдячуємо нашим фіскальним органам та бездіяльним виконавчим органам, які й повинні здійснювати контроль за такими «чесними» виробниками.

Столичні податківці борються за права територіальної громади і стягують збори до її бюджету за використання символіки. Як, приклад, відома київська будівельна компанії - «Трест Київміськбуд-6» -сплатила збір за використання назви «Київ», як власності територіальної громади, в сумі 98 157,00гривень, завдяки спостережливості податкових та муніципальних органів. Тому, ніхто інший, крім посадовців, не зможе краще відстояти права територіальної громадиі поповнити місцевий бюджет за рахунок таких «символічних» виробників.

Але на цьому правопорушення виробника горілки «Калганоф» не закінчуються. Виявляється, що тернопільські (а, точніше, збаразькі) виробники вводять споживачів в оману, за допомогою своєї етикетки.

Використання на етикетці позначення з простим географічним найменуванням походження товару (наприклад, Рівненська – така, що походить з Рівного, вироблена там) є предметом введення в оману споживача щодо дійсного місця виготовлення товару. Адже може спонукати споживача до прийняття емпіричного рішення про купівлю саме цього товару, внаслідок наявності патріотичних почуттів чи з пам’ятною ціллю – відвідати Рівне і купити щось місцеве, чому б не «Рівненську горілку»? «Калганоф» ще й обрав цікавий спосіб розміщення найменування горілки «Рівненська вежа»: домінуючий напис «Рівненська» розміщено вертикально уздовж усієї пляшки, а напис «вежа» внизу зліва горизонтально, золотими літерами, які на помаранчевому фоні та внаслідок дрібного шрифту узагалі не помітні. От і виходить, що назва горілки, насправді, виглядає саме, як «Рівненська».  

Закон України «Про охорону прав на зазначення товару» прямо вказує, що географічне  зазначення  походження  товару -  будь-яке СЛОВЕСНЕ чи ЗОБРАЖУВАЛЬНЕ (ГРАФІЧНЕ) позначення, що прямо  чи  опосередковано  вказує НА ГЕОГРАФІЧНЕ МІСЦЕ ПОХОДЖЕННЯ ТОВАРУ. Тобто, коли ми купуємо будь-який продукт, на якому зазначено слово: Рівненська чи Луцьк, чи Львів чи Київ, то це має бути продукт, виготовлений на території Рівного, Луцька, Львова або Києва. Інакше, це порушення прав споживачів та є актом недобросовісної конкуренції – отриманням неправомірних переваг у конкуренції через поширення неточних, неправдивих відомостей щодо походження товару.

- Таке правило не стосується використання назв населених пунктів у назвах продукції, виготовленої за відповідною рецептурою, - пояснює Юрій Трачук. - Наприклад, ковбаса "Московська", сир "Російський", краківські ковбаски, котлета по-київськи. В такому випадку ця продукція асоціюється з певним смаком, рецептурою і не вводить в оману споживачів щодо місця виготовлення. Заборона стосується такого використання назв населених пунктів у товарах, які вводять в оману саме щодо місця виготовлення цієї продукції.

Котлети по-київськи, ковбасу "Московська" та сир "Російський", так само як і іншу продукцію, назва якої однозначно асоціюється з певним рецептом, можна виготовляти в будь-якому місті. Фото Foodantology/Wordpress.com

Більш того, торгова марка «Рівненська» зареєстрована на ім’я рівнянина Юрія Єфіменка. Через масовані дії конкурента, він не має змоги та й доцільності виробляти, власне, товари під своєю ж торговою маркою. Це якась абсурдна ситуація і я рекомендував йому звернутися до органів Антимонопольного комітету України аби припинити ці порушення прав рівненської громади. Безсумнівно, "Калганоф" завідомо поширює неправдиву інформації про  походження  товару, прямо зазначаючи на етикетці - РІВНЕНСЬКА, а це, в свою чергу, є порушенням Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції», яким передбачено штраф до 5% доходу від річного обороту порушника. 

ТЗОВ «Калганоф» досі продовжує порушувати права інших виробників, отримуючи неправомірні переваги в конкуренції. Він і надалі незаконно використовує позначення – «Рівненська (ніби, вежа)», «Луцька (ніби, зірка)», «Київ (нібито, древній)» ,«Тернопіль (нібито, княжий)», «Тернопільська (нібито, також зірка)», «Ужгород (нібито, старий)» та «Львів (нібито, також княжий)». Такі назви і приваблюють покупців.

-   Відповідно до положень п.49 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування повинні затвердити порядок використання місцевої символіки, - наголошує Юрій Трачук. - Відсутність такого порядку не звільняє СПД від відповідальності за провадження підприємницької діяльності без відповідного дозвільного документа.  Підприємство чи підприємець повинні звернутися до органу врядування на місцях і вимагати прийняття такого порядку, у разі відсутності. Тобто, вимагати від місцевої влади прийняти нормативно-правовий акт. Згідно якого усі бажаючі матимуть змогу пройти перевірку на відповідність певним критеріям з використання символіки, з урахуванням можливих обмежень та з визначеним правом громади відбирати надане раніше право (дозвіл) у господарюючого суб’єкта на використання своєї власності – територіального символу.

Для проведення такої експертизи може створюватися комісія чи делегуватися функція комунальному підприємству з правом, у тому числі, оплатного проведення експертизи, можливо, щорічної або на вимогу. Чи доручити таке право одній громадській організації чи їх групі.

- Символіка є власністю громади. Навіть, якщо член громади її використав у своїй діяльності, без відповідного дозволу, це ще якось можна пробачити і зобов’язати його у подальшому дотримуватися законодавства. Але, коли мова йде про підприємство з іншого міста? Коли податки йдуть до іншого бюджету? Робочі місця не для рівнян? Та й відношення до Рівного та «рівненської» (як і до Києва, Ужгорода чи Луцька) узагалі не мають?  Певно, це звичайнісіньке паразитування на чужій власності, не залежно інтелектуальною, історичною чи місцевою ми її обізвемо – вона все-одно наша. І лише наша, навіть, якщо міська влада цього не розуміє: бо зайнята чи заклопотана, чи ще щось там у неї.