Жили-були два дядьки – Хапко і Чмихало.
Хапко вів тихе життя. Якихось особливих справ не мав.Заходив до пивниці. Невеличкої пенсії ветерана органів внутрішніх справ ледьвистачало на прожиття.
Думав він, думав: якою справою зайнятися? Аж тут справасама дядька знайшла. Та ще яка!
Вирішив дядько Хапко наприлюдних торгах придбати будівлі та споруди заводу. Позичив гроші у д ядька Чмихала – і купивзавод. От тільки віддавати борг нічим було. Через це д ядько Чмихалостягнув із дядькаХапка борг за рішенням суду, а під час виконавчого провадження була затвердженасудом мирова угода між двома дядьками, за якою Хапко передав Чмихалу усіпридбані будівлі у рахунок боргу.
Дядько Чмихалостворив Товариство з обмеженою відповідальністю, до статутного капіталу якогопередав отримані будівлі. Було це ще за старих часів, коли третейські судивирішували про нерухоме майно. То ж право власності Товариства на будівлі булозареєстровано за рішенням третейського суду.
За кілька років господарюванняТовариством на місці покинутої території з бур’яном з’явився майновий комплекс.
Але хтось лихий поклав око і напідприємство, і на дядька Хапка. Намовив цей хтось прокурора. І за скаргоюпрокурора була скасована мирова угода між дядьком Хапком і дядьком Чмихалом.
І тут згадав дядькоХапко, як був колись власником будівель. Не на ділі, а лише на папері. Яккажуть, г осподар на всю губу .
Чи так воновсе було насправді, не знаю. Але з часу появи у дядька Хапка охоти повернути будівлі ястав представником Товариства у судах. І маю потребу поділитись досвідомзахисту прав добросовісного набувача у суді. Імена головних героїв цієїоповідки, як ви зрозуміли, вигадані.
Отже, оскаржив дядько Хапко рішеннятретейського суду про право власності Товариства на будівлі. Чи то за власним бажаннямоскаржив, чи то нашептав йому хтось із «добрих людей» . Але домігсятого скасування. Це відкрило шлях для Товариства для визнання права власності набудівлі у суді. Позов Товариства ґрунтувався на статтях 328 і 392 Цивільного кодексуУкраїни. Дядько Хапко певною мірою полегшив завдання, бо його заява проскасування рішення третейського суду, а потім і зустрічний позов провитребування майна з чужого незаконного володіння були підтвердженням невизнання права власностіТовариства, як того вимагає ст. 392 ЦК України. Скасування рішення третейськогосуду виглядало як втрата документа, який засвідчує право власності Товариствана будівлі.
Дядько Хапкозаявив зустрічний віндикаційний позов на підставі статті 387 ЦК України . Йогоголовним аргументом було скасування мирової угоди, про яку я писав вище. ДядькоХапко наполягав на відновленні становища, яке існувало домоменту визнання мирової угоди. Вважав, що будівлі вибули з його володіння не з його волі, бо вінвимушений був повернути борг, а коштів не мав. Те, що боргвін так і не повернув, дядько Хапко намагався під час судового розгляду необговорювати. Лише обмовився, що після рішення суду продасть будівлі і повернеборг.
Під час розглядусправи я задав ряд питань дядьку Хапку, аби визначити чи був він справжнімгосподарем, чи підставною особою. Серед цих питань були такі: яким чином ставучасником прилюдних торгів? Для чого йому були потрібні ці будівлі? Як віноцінив їх вартість? Чи мав бізнес-план розвитку заводу? За які кошти мав намірздійснити ремонт будівель?
На всі ці питаннячітких відповідей не почув. Виявляється, дядько Хапко навіть не оглядавмайбутній об’єкт купівлі до участі у прилюдних торгах. То чи можна його вважатидобросовісною особою? Чи може бути визнана особа такою, яка діє як «обережнийгосподар», коли вона стає власником майна лише «на папері», навіть нездійснивши огляд цього майна? Відповідь, звичайно, має бути однозначною.
У доведення добросовісності набуття Товариством будівельу власність я вказав, що Хапко і Чмихало вчинили дії на виконання ухвали суду про затвердженнямирової угоди. У хваласуду є судовим рішенням (ст. 208 ЦПК України). Статтями 124 та 129 КонституціїУкраїни встановлено обов'язковість виконання на всій території України судовихрішень. Дядько Чмихало передав будівлі до статутного капіталуТовариства у час, коли ця ухвала була чинною.
Відповіднодо роз’яснень, що містяться у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 13.06.2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» судові рішення єобов'язковими для виконання на всій території України і тому вважаютьсязаконними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або непереглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальнимзаконодавством, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Крім того, згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконаннярішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» судизастосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини іосновоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини якджерело права. Відповідно до п. 72 рішення Європейського Суду від 25 липня 2002р. в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» в будь-якому спорі рішеннясуду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів(аналогічний висновок мається також і в рішенні Суду по справі «Брумарескупроти Румунії», п. 61).
В обґрунтуваннядобросовісності набуття Товариством у власність будівель я вказав навідплатність відносин Товариства зі засновником. За своєю правовою природоювнесення майна до статутного капіталу є договором міни: учасник господарськоготовариства міняє майно на корпоративні права. Усвою чергу, до договору міни застосовуються загальні положення договорів прокупівлю-продаж товарів (робіт, послуг). При цьому інвестування фізичною особоюдо статутного капіталу господарського товариства належного їй на правівласності майна (як нерухомого, так і рухомого) є, з її боку, відчуженням такого майна. Договір міни є відплатним, щовипливає зі статей 715 і 716 ЦК України: за договором міни кожна зі сторінзобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на іншийтовар. Кожна зі сторін договору міни є продавцем того товару, який він передаєв обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. До договору мінизастосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
До суду були надані докази провідкрите користування Товариством у власнійгосподарській діяльності будівлями з моменту передачі їх до статутного капіталу, поточний ремонт.
Суд першої інстанції задовольнив віндикаційний позов дядька Хапка, у позові Товариства відмовив. Осьпосилання на це рішення ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/27734614 ). Якогось належного обґрунтування у рішенні я не бачу, тому зупинятись наньому нічого. Тим паче, що воно було скасовано апеляційним судом ( http://reyestr.court.gov.ua/Review/29756995).Апеляційний суд підтримав мою позицію , що саме по собі скасування з процесуальних підстав впослідуючому ухвали суду про затвердження мирової угоди відносно спірного майнане є належним доказом його вибуття з володіння дядька Хапко поза його волею.
Але і опонент вдало оскаржив це рішення. Щоправда, ухвалі Вищогоспеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України, як намене, бракує обґрунтування незаконності рішення апеляційного суду (http://reyestr.court.gov.ua/Review/35316807).Висновок про те, що суди детально не з’ясували, чи було набуття та збереженнямайна на достатній правовій підставі, чи підлягаєзастосуванню до зазначених правовідносин сторін статті 388 ЦК України, виглядаєдещо формалізовано.
На новому виткуборотьби дядько Хапко змінив позовні вимоги. Тепер це був не віндикаційнийпозов, а витребування безпідставно отриманого майна (ст. 1212 ЦК України). У його зустрічній позовній заяві зазначались двіпідстави набуття права власності на нерухоме майно, які начебто відпали: щододядька Чмихала– скасована мирова угода, щодо Товариства – скасоване рішення третейськогосуду.
Зміненіпозовні вимоги дядька Хапка і вказівка Вищого спеціалізованого суду з розглядуцивільних і кримінальних справ України на ст. 388 ЦК України визначили мою тактику. Я запропонував суду оцінювати дії усіх набувачівспірного майна та визначати їх статус з огляду на те, чи є ці вчинки такими, якби вчинив добрий господар, маючи дійсний намір стати власником речі. Із цьогосуд і повинен визначити власника.
Адже що зробивдядько Хапко з майном після отримання свідоцтва? Почав його ремонтувати,приводити у придатний для використання стан? Створив підприємство? Якимосьчином розпорядився, аби будівлі належно зберігалися? Ні, нічого з цього він незробив. Крім того, характер спірного майна визначає необхідність оформленняправ користування земельною ділянкою, на якій ці будівлі розташовані. Аледядько Хапко не займався питанням оформлення права користування земельноюділянкою. А отже, про якого господаря може йти мова, якщо брати до уваги ставленнядядька Хапка до спірних будівель?
У суді я так окреслив дії дядька Хапка, зяких вивів наявність його волі на відчуження майна: дядько Хапко був власникоммайна протягом кількох місяців. За цей час він вчинив як дії, так і бездії, якісвідчать про його волю передати майно дядьку Чмихалу. Так, нотаріальнопосвідченою довіреністю уповноважив Чмихала розпоряджатись будівлями. Самостійнопередав свідоцтво про право власності на будівлі, а також технічний паспорт набудівлі дядьку Чмихалу і не вимагав їх повернення. Ніяким чином дядько Хапко незаперечував проти заяви дядька Чмихала про видачунаказу про стягнення боргу. Потім передав будівлі за мировою угодою, яка єнотаріально посвідчена. Не оскаржував ухвалу суду, якою визнано мирову угоду.
Зустрічніпозовні вимоги дядька Хапка про витребування майна на підставі статті 1212 ЦКвиглядали спрощеним, примітивним підходом, запропонованим без аналізу спірнихправовідносин. Адже предметом регулювання інституту безпідставного отримання чизбереження майна євідносини, які виникають у зв'язку з безпідставнимотриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільногоправа.
Ось як явизначив характер відносин, що існували між особами, які брали участь у ційсправі: по-перше, між дядьком Хапком і дядьком Чмихалом були договірні відносини задоговором позики. По-друге, між дядьком Чмихалом і Товариством були договірнівідносини щодо передачі майна до статутного капіталу, які за правовим змістомвідповідають договору міни. По-третє, ніяких відносин між дядьком Хапком іТовариством не було.
Однак ні дядько Чмихало,ні Товариство не набули будівлі та споруди за рахунок дядька Хапка. Передачабудівель Хапком Чмихалуза мировою угодою не було предметом окремої цивільно-правової угоди. Бо мироваугода – це процесуальний інструмент. Внаслідок передачі будівель за мировоюугодою дядько Хапко виконав свої цивільно-правові зобов’язання за договоромпозики. Відносини сторін за договором позики регламентуються нормами ЦКУкраїни, зокрема статтями 1046 – 1049. За відносинами з дядьком Чмихалом дядькуХапку не було спричинено шкоди, бо внаслідок передачі будівель за мировою угодоювін виконав свої зобов’язання перед дядьком Чмихалом за договором позики.
Якщоговорити про відносини дядька Чмихала з Товариством щодо передачі будівель до статутногокапіталу, то це сталося ні в якому разі не за рахунок дядька Хапка. Адже намомент внесення майна до статутного капіталу Товариства дядько Чмихало бувправомочною особою щодо відчуження майна. Відносини засновника і товаристварегулюються нормами цивільного права ( п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України, ч. 1ст. 85 ГК України, ст. 12 Закону України «Прогосподарські товариства» ).
Отже,можемо констатувати, що дядько Хапко передав дядьку Чмихалу спірні будівлі на виконаннязобов’язань за договором позики. Проте у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України , у тому числі й щодо зобов ' язання повернути майно потерпілому.
Наявність договірних відносин дядька Хапка здядьком Чмихаломі відсутність будь-яких відносин дядька Хапка з Товариством виключає можливістьзастосування ст. 1212 ЦК України. Для застосування ст. 1212 ЦК Українипотрібно, щоб дядько Хапко як потерпілий був кредитором, а Товариствоборжником. Але такого не було. Тому в цьому разі майно може бути витребуваношляхом віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав,передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Крім того, п оложення про поширення чинності інституту безпідставного набуття абозбереження майна на вимоги про витребування майна власником із чужогонезаконного володіння (п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України ) не можезастосовуватись як таке, що суперечить спеціальним правилам (ст. 388 ЦК України ).
Фактичнодядько Хапко домагався відновити становище, яке існувало до моменту визнаннямирової угоди. А тому єдиним допустимим способом захисту його прав міг бутивіндикаційний позов, який він заявляв спочатку. Дядько Хапко цього не зробив,обрав неналежний спосіб захисту цивільних прав. Судом було відмовлено узадоволенні його позовних вимог, натомість визнано право власності на будівлі за Товариством (http://reyestr.court.gov.ua/Review/39287293).Апеляційний суд це рішення підтримав (http://reyestr.court.gov.ua/Review/41289376).
На томоснованії і володіє Товариство будівлями.
От і всяоповідка. Що сам чув-бачив, про те і вам розповів. А хто не вірить, той хайперевірить. За лінками.