Продовжую збирати емпіричний матеріал проможливості відводу судді. Цікавим видався випадок, який стався цього тижня уБілоцерківському суді.
Мій клієнт звернувся зі заявою про злочинщодо створення фіктивного підприємства. Він є учасником господарськоготовариства. Інвестував значні кошти. Підприємство було прибутковим допоки нестався конфлікт із іншими співзасновниками-«недругами». Директор товариства бувсеред цих співзасновників.
Потай від мого клієнта (для наступноговиведення активів і банкрутства) співзасновники уклали ряд договорів, за якими«купували повітря». Одним із таких договорів була купівля за два млн. грн. пакетуакцій, кількість яких становила 0,2% від загальної кількості акцій емітента.Зрозуміло, що із таким пакетом акцій ніяким чином не можна впливати на участь вуправлінні емітента. Але не це було предметом інтересу мого клієнта. Виявилось,що продавцем акцій було товариство, створене за два місяці до купівлі акцій.Його засновником і директором була жінка, яка через півроку стала дружиноюодного зі співзасновників-«недругів». Статутний капітал новоствореноготовариства був 1000 грн. На ринку цінних паперів це товариство ніяк непредставлене…
Думаю, що й Джорджу Соросу було б чогоповчитися: як підприємство зі статутним капіталом 1000 грн. за два місяці вийшлона рівень продажу пакету акцій за два млн. грн., що становить 0,2% від загальноїкількості акцій емітента. Емітент до того ще й не виплачує дивіденди! Знайнаших!
Дарма, що рахунки покупця на моменткупівлі акцій були заарештовані. Є чудовий механізм – вексель. Ось і маємокредиторську заборгованість «із повітря».
Все, що зробив слідчий – це допитавдиректорів товариств, що були продавцем і покупцем акцій. І – закривпровадження за відсутності події кримінального правопорушення. У постанові слідчийпослався на те, що товариство-продавець акцій здійснює законну господарськудіяльність, має найманих працівників, звітує до контролюючих органів, а отже,воно не є фіктивним.
На судове засідання не з’явились ні слідчий, ні прокурор. Слідчий надавдо суду два томи справи.
Підготовлена мною скарга ґрунтувалась на рішенні Європейського Суду з правлюдини від 13 січня 2011 р. у справі «Михалкова та інші проти України», у якомурозтлумачено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод держава зобов'язана «гарантувати кожному, хто перебуваєпід її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», що такожопосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Я зазначав,що вжиті слідчим заходи не можна вважати ефективним розслідуванням.
Цікавою була позиція слідчого суддіВерещака. Він запитав, чи не намагаюсь я контролювати роботу слідчого. Якщо ускарзі я посилаюсь на те, що аргументи слідчого про належне здійсненнягосподарської діяльності, наявність найманих працівників, звіти до контролюючихорганів не підтверджені доказами, то для чого тоді по-моєму створені державніконтролюючі органи: податкова, пенсійний, статистика?
Я відповів: «Так, я хочу контролювати іперевірити роботу слідчого, бо вона стосується інтересів мого клієнта, якийзвертається до держави про допомогу. Я хочу задати слідчому запитання про змістйого роботи. Але чомусь слідчий справу до суду приніс, а від слухання заховався».
Верещак заперечив і сказав, що довіряєроботі і слідчого, і інших державних контролюючих органів. З його слів, якщо невстановлено перевірками порушень, то підприємство не фіктивне.
Але ж у цьому і питання. Слідчому директортовариства говорить про свою належну роботу, наявність працівників, звітування.До контролюючих органів цей же директор подає нульову звітність. І слідчийвірить директору, а сам нічого не перевіряє! До того ж робота вказаних органівне має відношення до кримінальної відповідальності конкретної особи. Самеслідчий є суб’єктом доказування скоєння злочину конкретною особою.
Однак Верещак зазначив, що він не бачитьпотреби обтяжувати роботу слідчого подібними зверненнями і резюмував: «Хібазлочинців нема, аби слідчі не займались справжнім розслідуванням! Звертайтесядо господарського суду і там вирішуйте корпоративні спори».
Із цим я згоден. Слідчим кращерозслідувати крадіжку, розбій, хуліганство… Швидше, простіше. Економічнізлочини їх обтяжують. Такий стан, мабуть, буде зберігатись, допоки слідчі матимутьтаку підтримку в суддів.
Потім Верещак почав оглядати матеріаликримінального провадження і оголошувати їх. Два томи макулатури: три допити свідків, мабуть, з п’ять примірників статутів товариств, судові рішення… Виявилось,що слідчий неодноразово звертався до суду з клопотаннями про надання дозволу натимчасовий доступ та проведення виїмки документів, але кілька слідчих суддіввідмовляли через необґрунтованість клопотань слідчого. Серед цих суддів був іВерещак. Я попросив ознайомитись із винесеною ним ухвалою. В цій ухвалівказано, що слідчий просив надати тимчасовий доступ до банківського рахункутовариства-покупця акцій. Яке це має відношення до розслідування фіктивностіпродавця акцій? Дурня! Правильно суддя відмовив! Але в цій ухвалі слідчий суддязазначив, що кримінальне провадження розпочате за заявою мого клієнта. Цеважливо, бо досить часто навіть після отримання заяви про злочин прокурори іміліціонери умудряються розпочинати розслідування не за заявою громадянина, аза власним рапортом про виявлення ознак злочину. Робиться це навмисно, абипотім слідчому не мати мороки із заявником, який хоче набути статусупотерпілого.
Я попросив зробити копію цієї ухвали.Потім зазначив, що оскільки скарга ґрунтується на відсутності отриманих слідчимдоказів у підтвердження наведених у постанові про закриття провадженняаргументів, а суддя Верещак раніше у цьому ж провадженні відмовляв слідчому вотриманні документів, то суддя не може бути зацікавлений у дослідженні обставинроботи слідчого по отриманню таких документів. Що я і зробив.
Цікаво, що мою заяву про відвід розглядавсуддя Примаченко, який також виносив ухвали про відмову слідчому в наданнідозволу на тимчасовий доступ та здійснення виїмки документів у цьому ж кримінальномупровадженні. Але я на це вже не звертав уваги, оскільки свій головний трофей –ухвалу, винесену суддею Верещаком, вже отримав. Із огляду на висловлюванняВерещака, здавалося, що час подумати про аргументи апеляційної скарги.
Моя заява про відвід ґрунтувалася наположеннях частини 1 статті 76 КПК України, якою встановлено недопустимістьповторної участі судді в кримінальному провадженні, і пункту 4 частини1 статті 75про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості слідчого судді.
Позиція судді Примаченка зводилась дотого, що статтю 76 КПК не можна застосувати до судді Верещака, оскільки вінрозглядав скаргу мого клієнта не як суддя суду першої інстанції, а як слідчийсуддя.
Я більше схильний говорити про «дух», а не«букву» закону, що стосується питання відводу. Але й про «букву» є що сказати.Так, у статті 76 говориться, що суддя, який брав участь у кримінальномупровадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьомуж провадженні в суді першої інстанції. Але статтею 306 КПК встановлено, щоскарги на рішення слідчого розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно зправилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу.Вказані статті 318-380 КПК знаходяться у розділі IV Кодексу, який називається «Судове провадження у першій інстанції». До тогож у пункті 18 частини 1 статті 3 КПК дається визначення слідчого судді – цесуддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення упорядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав,свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Коротше кажучи, суддя Примаченко відмовиву задоволенні моєї заяви про відвід. Зі змістом цієї ухвали ви можетеознайомитись на моїх сторінках у соціальних мережах.
Після цього Верещак продовжив розглядскарги. Я вказав на його ж посилання у згадуваній ухвалі про початок досудовогорозслідування за заявою мого клієнта. Але слідчий заявника не допитав, а такожне вирішив питання про визнання потерпілим. Нагадав про статтю 3 Конституції,якою встановлено, що права людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. А томуслідчий не може закрити провадження без допиту заявника.
«У цьому яможу із вами погодитись…» після роздумів відповів суддя. Було видно, що він дещорозчарований і йому важко було таке сказати. А може це мен і здалос я .
Головне, щоскаргу задоволено.