У ційстатті я хочу поділитись досвідом оскарження відмови сільської ради розглянутизвернення про передачу земельної ділянки у приватну власність. Обставини цієїсправи є досить поширеними: коли користувач земельної ділянки, який її неприватизував, помирає, то його спадкоємці зустрічаються із проблемою оформленняправа власності на ділянку. У місцевих радах родичів померлих, як правило,зустрічають не з розкритими обіймами.
Мійклієнт користувався земельною ділянкою ще з 80-х років. Спочатку користувачем,як член садового товариства, була його дружина, яка у 2000 році померла. Намомент смерті ділянка не була приватизована. Чоловік продовжував користуватисяділянкою. Вступив до садового товариства, сплачував членські внески, оплачувавспоживання електроенергії.
Увідповідь на подану до сільської ради заяву мій клієнт отримав лист про те, щозаяву розглянуто на засіданні постійної комісії ради з питань земельнихвідносин. Комісія вирішила не подавати заяву на розгляд сесії сільської ради. Улисті повідомлялось, що ця ділянка згідно з записом у земельно-кадастровійкнизі рішенням виконкому сільської ради ще у 1999 році була передана увласність його померлій дружині.
Про такерішення виконкому мій клієнт не знав. Він запевняв, що дружина не могла застаном здоров’я приховати віднього намагання приватизувати земельну ділянку. Діагноз їй цього зробити недозволяв – шизофренія. До того ж вона перебувала під постійним доглядомчоловіка, родичів, лікарів і сама нікуди з дому не виходила.
До суду ми подали позовнузаяву із вимогами визнати протиправними дії сільськоїради щодо відмови у прийнятті рішення за заявою про надання у власністьземельної ділянки для ведення садівництва та наданнядозволу на виготовлення технічної документації стосовно відведення вказаної земельноїділянки. Також просили зобов’язати сільську раду розглянути на пленарномузасіданні з прийняттям рішення питання про надання у власність земельноїділянки.
Вийшлотак, що на перше судове засідання представник сільської ради не прийшов. Суддявідверто почав «продавлювати» мого клієнта змінити позовні вимоги. Вважав, щоправильною може бути вимога зобов’язати раду розглянути звернення «увстановленому законом порядку». (І не набила судді оскомину ця фраза?!) Алепісля засідання ми прийняли рішення – позовні вимоги не змінювати. Надтонечітке і розмите формулювання – «у встановленому законом порядку». При тому, що процедура розгляду заяви про надання увласність земельної ділянки встановлена пунктом 34частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»: сільськарада має прийняти рішення на пленарному засіданні сесії.
Оскількирада посилалася на запис у земельно-кадастровій книзі, то потрібно було із цієюкнигою ознайомитись. Я звернувся з адвокатськимзапитом до сільської ради про отримання копій земельно-кадастрової книги щодозаписів про права померлої дружини мого клієнта на ділянку. У відповідь отримавщось схоже на сторінки канцелярської книги. Виглядало це як табличка з графами «П.І.П.»,«Місце проживання», «Цільове призначення земельної ділянки», «Площа земельноїділянки (га)», «Місце розташування», «Форма власності», «Рішення (договір,свідоцтво) про надання (купівлю, дарування, спадщини) землі», «№ і датареєстрації державного акта чи договору оренди». У цій табличці було записанопрізвище дружини мого клієнта, площа ділянки і вказано номер рішення виконкомусільської ради, за яким ділянку начебто було передано. Будь яких відміток щодоформи власності, наявності державного акту чи договору оренди табличка немістила.
Наступним адвокатським запитомя запросив копію цього рішення виконкому. Сільська рада почала «юлити». Спочаткуповідомила про передачу рішення до архіву районної адміністрації. Урайадміністрації мені таки вдалося отримати копію рішення виконкому. У рішеннінаводився список членів садового товариства, яким передавались у власністьземельні ділянки для ведення садівництва, а також зазначалися площі цих ділянок.Знаходжу там і прізвище дружини мого клієнта. Я спробував витребувати відсільської ради копію звернення дружини до сільської ради щодо приватизаціїділянки, а також виданий їй державний акт на право приватної власності наземлю. Проте рада надала відповідь, що книги реєстрації державних актів, яківелись на той час, передані до відділу земельних ресурсів, а звернення дружинимого клієнта у 2007 році було знищено за актом. Аби це перевірити, у першому судовомузасіданні я заявив клопотання про в итребування від сільської ради копії акта, який називався “Про вилучення для знищення справ(документів), що не підлягають зберіганню 1998 – 2007 рр.”. Також просив витребувативід сільської ради копії земельно-кадастрової документації щодо права приватноївласності дружини мого клієнта на земельну ділянку для веденнясадівництва.
Цеклопотання судом було задоволено. Але під час наступного засідання представниксільської ради нічого до суду надати не зміг. Пояснити, чи видавався державнийакт дружині мого клієнта, також не зміг. Насамкінець він сказав, що у листісільської ради, яким відмовлено розглянути заяву мого клієнта на засіданнісесії, зроблено помилку: земельна ділянка передавалась його дружині не увласність, а у користування! Але якихось доказів оформлення цього правакористування до суду не було надано.
Ось ізтаким «багажем» суд закінчив дослідження обставин справи. Позовні вимоги могоклієнта суд задовольнив. Сільська рада це рішення не оскаржувала.
Зі змістомпідготовлених мною процесуальних документів у цій справі можна ознайомитись намоєму сайті: http://advokat-stetsenko.com/zemlya.html