Вітчизнянезаконодавство гарантує заповідачу різні за своєю сутністю права. Зокрема такаособа в своєму заповіті може покласти на спадкоємця обов’язок надати певнимособам вигоду, якій в свою чергу властивий майновий характер. Чи можна такерозпорядження називати «легатом»?
Національне законодавство передбачає чіткувідповідь на задане запитання. Зокрема здійснене заповідачем розпорядження,суть якого полягає в покладенні на спадкоємця обов’язку вчинити лише майновідії на користь відповідних осіб, нормами, що в свою чергу закріплені ст. ст.1237-1239, 1241 й 1271 ЦК України, названо «заповідальним відказом», а не«легатом» [1].
Станом на сьогоднішній день, офіційнадоктрина спадкового права охоплює велику кількість спірних питань. Зокрема наразів юридичній літературі наявні два нетотожні підходи щодо з’ясування доцільностізастосування назви «легат» до розпорядженнязаповідача про покладення на спадкоємця обов’язку надати відповідним особамвигоду, якій в свою чергу притаманний майновий характер. В даній праці ми проаналізуємонепростий зміст згаданих точок зору.
Як зазначають Б. Антімонов і К. Граве, зробленезаповідачем розпорядження, яке стосується покладення на спадкоємця обов’язкувчинити певні майнові дії на користь відказоодержувача, недоцільно називати «легатом». Дану концепціювказані вчені пробують довести завдяки таким судженням.
Інколи у вітчизняній юридичній літературівикористовується термінологія, запозичена з римського права. Зокремазаповідальний відказ називають легатом, а відказоодержувача – легатарієм. Алежодних юридичних підстав для переходу даних термінів в сучасну термінологію златинської термінологію, звісно, немає. Більше того, в римському праві легатмав юридичний зміст, який не є тотожним юридичному змісту заповідальномувідказу за сучасним правом [2, с. 169].
Можливість застосування терміну «легат» до вищевказаного розпорядження всвоїх розвідках не схвалюють окремі вчені. До переліку останніх, наприклад,належать: В. Серебровський [3, с. 134] та інші дослідники.
Одначе далеко не всі науковці єприхильниками згаданого наукового підходу. Зокрема В.Васильченко наголошує, що зроблене заповідачем розпорядження, яке стосуєтьсяпокладення на спадкоємця обов’язку вчинити певні майнові дії на користьвідказоодержувача, доцільно називати «легатом». Дану концепцію згаданий вчений намагається підтвердити.
Відома умовність, що властива поняттю «легат»та іншим науковим термінам, не викликає необхідностівилучення його з теперішньої спадкової термінології. Активно вживається він і вцивілістичній науці багатьох європейських держав. Крім того,додаткове позначення даним терміном спеціального розпорядження, яким єзаповідальний відказ, особливо в навчальних курсах, дозволить провести чіткумежу між ним та іншими видами відказів. До переліку останніх, належить,наприклад, відмова спадкоємців від прийняття спадщини [4, с. 142-143].
Можливість застосування терміну «легат» до вищезгаданого розпорядження всвоїх розвідках схвалюють інші вчені. Зазначеними науковцями, наприклад, є: П.Нікітюк [5,с. 148], В.Сінайський [6,с. 607], Є. Харитонов[7, с. 878] та ін.
На наше переконання, зроблене заповідачемрозпорядження про покладення на спадкоємця обов’язку вчинити певні майнові діїна користь відповідних осіб доцільно називати «легатом». Наведену точку зору ми спробуємо обґрунтувати,скориставшись такими доводами.
По-перше, романо-германська правова сім’я ґрунтується на римськомуправі. Не є якимось винятком з даного правила й правова система незалежної України.Зокрема цивільним законодавством вищезазначеної держави було рецепійовано цілунизку юридичних понять з цивільного законодавства Стародавнього Риму. Наприклад,ЦК України закріплює такі терміни: «акцепт», «гарантія», «договір», «емфітевзис», «іпотека», «оферта»,«реквізиція», «сервітут», «суперфіцій» та ін. Але з незрозумілих нам причинокремі поняття не підлягли вказаній рецепції. Наприклад, національнийзаконотворець не спромігся закріпити в ЦК України один з головних термінівримського права – «легат».
По-друге, термін «легат» отримав своєзакріплення в чинному законодавстві, що регулює цивільно-правові відносини в багатьохдержавах Західної Європи. Наприклад, зазначене поняття передбачено Німецькимцивільним уложенням, Цивільним кодексом Іспанії, Цивільним кодексом Франції таіншими законами. Окрім того,згаданий термін закріплюють окремі нормативно-правовіакти країн, що утворилися після очікуваного розпаду СРСР. Наприклад, наведенепоняття можна знайти в Цивільному кодексі Азербайджану, Цивільному кодексі Грузії,Цивільному кодексі Російської Федерації, а також інших законах.
По-третє, легати, які охоплені римським приватним правом, можна поділити на чотири різновиди.Як передбачають положення 23 книги Дігестів Юстініана, кожному зі згаданих заповідальнихрозпоряджень відповідний юридичний зміст (згідно з «legatum per vindicationem» спадкоємецьзобов’язаний надати легатарію конкретну річ чи конкретний сервітут; відповіднодо «legatum per damnationem» легатарійтільки мав право вимагати від спадкоємця виконання волі заповідача (наприклад,купити якусь цінну річ за певну суму та передати її іншій особі); згідно з «legatum per praeceptionem» спадкоємець зобов’язаний додатково дати конкретнуріч одному зі спадкоємців до майна, яке останній набув у власність; відповіднодо «legatumsinendi modo» спадкоємець повинен дозволити легатаріювзяти річ, яка була відписана останньому). Передбачена чинним законодавством сутьзаповідального відказу дуже подібна до суті кожного зі згаданих легатів. Зокремазгідно з юридичною нормою, яка передбачена ч. 1 ст. 1238 ЦК України, предметомвказаного розпорядження може бути передання відказоодержувачеві у власність чиза іншим речовим правом майнового права або речі, що належить чи не належить доюридичного складу спадкової маси. Тобто, в своєму заповіті заповідач можепокласти на спадкоємця обов’язок надати відповідним особам тільки майнову вигоду.Наприклад, батько, заповідаючи своєму рідному синові житловий будинок та грошовікошти, водночас зобов’язує дану особу оплатити освіту, яку в свою чергу йогорідна сестра здобуває в аспірантурі.
По-четверте, окремим термінам римськогоприватного права вдалося посісти одні з найчільніших місць в офіційній доктринінаціонального цивільного права. Не є якимось винятком зі вказаного правила іпоняття спадкування за заповітом. Зокрема чимало вітчизняних вчених у своїхдослідженнях називають «легатом» зробленезаповідачем розпорядження про покладення на спадкоємців обов’язку вчинити накористь відповідних осіб певні дії, яким в свою чергу притаманний тількимайновий характер. Перелік згаданих науковців, наприклад, складають: В.Васильченко, Ю. Заіка, В. Ігнатенко, Є. Кухарєв, П. Нікітюк, О. Підопригора, С.Русу, Є. Харитонов, В. Чуйкова, Л. Шевчук та інші особи, які досліджуютьпроблемні питання вітчизняного та зарубіжного цивільного права.
Вітчизняному законодавству властиві ті чиінші недоліки, що перешкоджають осмисленому становленню постсоціалістичної України,як незалежної держави. Зокрема згаданівади присутні в нечіткому змісті правових норм, що регулюють різні за своїмюридичною сутністю майнові або особисті немайнові відносини. Одним зпереконливих підтверджень зазначеного судження можна назвати те, що ЦК України закріплюєв собі безпосередні вказівки про не дуже точні назви окремих розпоряджень, якимв свою чергу притаманний спеціальний характер. Наприклад, покладеннязаповідачем у своєму заповіті на спадкоємця обов’язку надати на користь певнихосіб вигоду, якій властивий лише майновий характер, згаданий закон називає «заповідальним відказом».
На нашу думку, дана проблема потребує ефективного івчасного вирішення. Тому, враховуючи згадані доводи, ми рекомендуємовітчизняному законодавцю в нормах, охоплених ЦК України, закріпити назву «легат» за розпорядженням, суть якого вчергу полягає в покладенні заповідачем на спадкоємців обов’язку надативідповідним суб’єктам у власність або в користування майнову вигоду. Після згаданого коригування зміст окремихнорм вищенаведеного закону зазнає істотних змін. Наприклад, ч. 1 ст. 1237 ЦКУкраїни матиме ось таку редакцію: «заповідач має право на легат».
ЛІТЕРАТУРА
1. Цивільний кодексУкраїни від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
2. Антимонов Б. С., ГравеК. А. Советское наследственное право. – М.: Госюриздат. – 1953. – 264 с.
3. Серебровский В. И.Очерки советского наследственного права. – М.: Изд.-во АН СССР, 1953. – 237 с.
4. Васильченко В. В.Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України: Дис.… канд. юрид. наук: 12.00.03 // Київськийун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1997. – 175 с.
5. Никитюк П. С.Наследственное право и наследственный процесс. – Кишинёв: Штиица, 1973. – 250с.
6. Синайский В. И. Русскоегражданское право. – М., 2002 (Классика российской цивилистики). – 638 с.
7. Цивільне та сімейне України: підруч. / За ред. Харитонова Є. О., Голубєвої Н. Ю. – К.:Правова єдність, 2009. – 968 с.