Заповідач має різніза своєю сутністю майнові та особисті немайнові права.
Зокрема в своєму заповіті вищезазначена особа може покласти наспадкоємця обов’язок надати спадкоємцям за законом і/або іншим особам майновувигоду, яка в свою чергу входить чи не входить до юридичного складу спадковоїмаси. Чи може заповідач таким розпорядженням комусь в чомусь відмовити?
Вітчизняним законодавством передбаченочітку відповідь на дане запитання. Зокрема в правових нормах, які закріплені ЦКУкраїни, відсутні вказівки про те, щозаповідач, встановлюючи в чіткому та недвозначному тексті свого заповітувказівку, що називається «легатом», водночас відмовляє тим або іншим особам вякісному та вчасному задоволенні їх потреб [1].
Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадковогоправа охоплює чимало малоз’ясованих питань. Зокрема наразі в юридичнійлітературі присутні поодинокі дослідження про з’ясування доцільності охопленнялегатом відмови в отриманні тими чи іншими учасниками правових відносин на їх користь відповідної вигоди. В даній розвідці ми ознайомимося з непростим змістом такихдосліджень.
На думку М. Гордона, розпорядження, якестосується покладення заповідачем на спадкоємцяобов’язку вчинити певні майнові дії на користь відповідних осіб, недоцільноназивати «заповідальним відказом». Зазначену наукову концепцію згаданий вчений пробуєобстояти такими доводами.
Назва «заповідальний відказ» є умовною.Вона не зовсім точно відображає зміст даного розпорядження. Зокрема сутністьзгаданого відказу полягає в тому, що ніхто нікому ні в чому не відмовляє.Навпаки, на спадкоємця покладається доручення зробити що-небудь на користьіншої особи [2, с. 58].
Окрім М. Гордона, концепцію пронедоцільність застосування назви «відказ» до розпорядження, юридичний зміст якогополягає в покладенні на спадкоємця
обов’язку вчинитимайнові дії на користь спадкоємців за законом чи інших осіб в своїх розвідкахсхвалюють інші дослідники. Згаданими вченими, наприклад, є: Н. Богданова [3, с. 52] та інші науковці.
На наше глибоке переконання, заповідач,встановлюючи в своєму заповіті спеціальне розпорядження, що називається«легатом», водночас не надає нікому відповідь жодній особі ні в чому невідмовляє. Доцільність вказаної точки зору ми спробуємо обстояти такими доводами.
Вширокій когорті слов’янських мов помітне місце посідає українська мова. Їйвластиві різні за своєю суттю риси. Зокрема вона охоплює багато синонімів. Наприклад,дієслово «відказувати» можна назвати одним зі слів, які є близькими за своїм лексичнимзначенням дієслову «відмовляти» [4, с. 50].
Одначе не в усіх мовних стилях доречнозастосовувати вказане уподібнення. Зокрема в цивільному праві України ми невважаємо за доцільне ототожнювати терміни «відказувати» та «відмовляти» з такихпричин.
Згідно зі своєю юридичною сутністю заповіт єодностороннім правочином. Його чіткий та недвозначний зміст може включати всебе різні розпорядження, яким властивий майновий чи немайновий характер.
Заповідач, встановлюючи у вищезазначеномуправочині спеціальну вказівку, яка отримала належне закріплення в ст. ст.1235-1237, 1241 та 1271 ЦК України, водночас нікому ні в чому не відмовляє.Більше того, необхідно вказати про те, що вищевказана особа, вчиняючи такийправочин, піклується про спадкоємців, заповідаючи їм будь-яку частину майна, щоналежить йому на праві власності, та про легатаріїв, встановлюючи на їхнюкористь майнову вигоду, що входить або не входить до юридичного складуспадкової маси.
Література
1. Цивільний кодексУкраїни від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.
2. Гордон М. В.Наследование по закону и по завещанию. – М.: Юрид. лит., 1967. – 120 с.
3. Богданова Н. А.Предоставление пользования жилым помещением по завещательному отказу взаконодательстве Российской Федерации // Северо-Кавказский юридический вестник.– 2009. - № 1. – С. 51-54.
4. Практичний словниксинонімів української мови. Київ. «Українська мова», 2000. – 480 с.