Чіткий і недвозначний зміст заповіту можеохоплювати заповідальний відказ. Чи можна вищезазначену вказівку називатидоговором?
Станом на сьогоднішній день, офіційнадоктрина спадкового права охоплює велику кількість спірних питань. Зокрема наразів юридичній літературі наявні два нетотожні підходи стосовно з’ясуванняхарактеру зобов’язальних відносин, виникаючихвнаслідок розпорядження, що в свою чергу називається «легатом». Ознайомимосядетальніше з непростим змістом таких концепцій.
Як наголошує Г. Шершеневич, зобов’язальніправовідносини, що виникають із заповідального відказу, згідно зі своєююридичною суттю є договірними. Вказанийпідхід даний вчений пробує довести за допомогою таких доводів.
Між заповідачем й спадкоємцем встановлюєтьсяпевна правова домовленість. Під останньою потрібно розуміти договір, укладеногона користь третьої особи, тобто відказоодержувача, що в свою чергу набуває різніюридичні можливості, наприклад, правовимоги до спадкоємця [1, с. 773].
Окрім Г. Шершеневича, думку про договірнийхарактер правових відносин, достатньою підставою для можливого виникнення якихє заповідальний відказ, в своїх наукових працях схвалюють інші вчені. Такиминауковцями, зокрема є: О. Калініченко [2, с. 21], С. Фурса [3, с. 28-43] та ін.
Одначе далеко не всі вчені погоджуються зтаким доктринальним підходом. Зокрема, як вказує Б. Хаскельберг, зобов’язальніправовідносини, що виникають із заповідального відказу, згідно зі своєююридичною суттю є недоговірними. Згаданий підхід даний вчений намагаєтьсядовести завдяки таким доводам.
Спадкоємець, на якого покладено обов’язоквиконати заповідальний відказ, ще до прийняття на свою користь спадщини йознайомлення зі змістом заповіту може навіть нічого не знати про покладення нанього заповідачем зобов’язання. Але незалежно від даного факту договірнівідносини відсутні, так як обов’язок здійснити конкретні дії покладається наспадкоємця не за згодою із заповідачем, а згідно з одностороннім волевиявленнямостаннього [4, с. 81-83].
Окрім Г. Шершеневича, думку про неговірнийхарактер правових відносин, достатньою підставою для можливого виникнення якихє заповідальний відказ, в своїх наукових працях підтримують інші вчені. Перелікзазначених науковців, наприклад, складають: В. Ігнатенко [5, с. 17], О.Цибульська [6, с. 381] та ін.
На наше глибоке переконання, зобов’язальніправовідносини, що виникають із заповідальноговідказу, згідно зі своїм юридичним змістом є договірними. Вказану точку зору ми спробуємо підтвердититакими доводами.
Вітчизняне законодавство передбачає різніза своїм змістом юридичні факти, що є достатніми підставами можливоговиникнення цивільних обов’язків і прав. Зокрема у відповідності до норми, якапередбачена п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією з таких обставин визнанодоговори [7].
Необхідно пам’ятати про те, що данимправочинам властиві відповідні риси. Зокрема з чіткогозмісту норми, закріпленої ч. 1 ст. 626 ЦК України випливає, що договір - цеузгоджене волевиявлення двох чи більше сторін, яке спрямоване на виникнення,зміну або припинення цивільних прав і цивільних обов’язків [7]. Тобто, особи,що вчиняють вказаний правочин зобов’язані погодити між собою різні за своєюсутністю факти, визнані в свою чергу його істотними умовами. Наприклад, покупецьта продавець, укладаючи договір купівлі-продажу скутера, повинні домовитися проціну й марку даного транспортного засобу.
Окремим правочинам, які спрямовані навідчуження власником свого майна, дана риса не властива. Зокрема ч. 1 ст. 1233ЦК України охоплено норму про те, що під заповітом необхідно розуміти особистерозпорядження фізичної особи на випадок настання своєї смерті [7]. Звідси випливає, що вказаному правочину притаманний сугубобезпосередній характер. Дане судження пояснюється тим, що заповідач,заповідаючи на користь тих чи інших суб’єктів правових відносин будь-яку частинуналежної йому на праві приватної власності спадкової маси, водночас не узгоджуєзміст вищезазначеного діяння зі спадкоємцем, легатарієм, а також іншимиучасниками правових відносин (наприклад, нотаріусом).
ЛІТЕРАТУРА
1. Шершеневич Г. Ф.Учебник Русского гражданского права / Г. Ф. Шершеневич. – [6-е изд.]. – СПб.:Башмаковы, 1907. – 809 с.
2. Калініченко О.Поняття й юридична природа заповіту: проблемні питання / О. Калініченко //Підприємництво, господарство і право: науково-практичний господарсько-правовийжурнал. – 2012. - № 2. – С. 19-22.
3. Фурса С. Я.Становлення і розвиток спадкування в Україні / С. Я. Фурса // Юриспруденція:теорія і практика. – 2007. - № 11. – С. 28-43.
4. Хаскельберг Б. Л.Правоотношение из завещательного отказа и его элементы/ Б. Л. Хаскельберг Цивилистические исследования. Вып. 1 : Сборник научных трудовпамяти проф. И. В. Федорова / Под ред. Б. Л. Хаскельберга, Д. О. Тузова. – М.,- 2004. – С. 78-111.
5. Ігнатенко В.Заповідальний відказ і заповідальне покладення як види позадоговірнихзобов’язань / В. Ігнатенко // Підприємництво, господарство і право: науково-практичнийгосподарсько-правовий журнал. – 2003. - № 6. – С. 17-20.
6. Цибульська О. Визначеннята сутність заповідального відказу як підстави виникнення правовідносин зацивільним законодавством України / О. Цибульська // Актуальні проблеми державиі права. – 2012. – Вип. 68. – С. 378-385.
7. Цивільний кодексУкраїни від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №40-44. – Ст. 356.