Напрацедавця покладено різні за своєю суттю обов’язки, яким властивий майновийабо немайновий характер. Чи повинна наведена особа встановити неповний робочийчас фізичній особі, визнаній інвалідом III групи?
Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогоюрізноманітних нормативно-правових актів. Зокрема юридична регламентаціятрудових правовідносин, функціонуючих стосовно неповного робочого часу, який всвою чергу хоче отримати фізична особа, визнана інвалідом III групи, здійснюється:Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України), Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від06.10.2005 року № 2961-IV (надалі – ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні»)),а також підзаконними актами (Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності»від 05.09.2011 року № 561 (надалі по тексту - Інструкція)).
Трудові правовідносини є непростими явищами довколишньоїдійсності. Вони посідають почесні місця в злагодженій системі суспільнихстосунків, які в свою чергу функціонують в багатогранній сфері трудового права.
Найманіпрацівники – це одні з основних учасників трудових відносин. Сумлінна праця наведених осіб, будучиздійсненою за трудовим договором, водночас створює блага, що, будучи майновимичи немайновими, приносять істотну вигоду незалежній Україні, якатрансформується в правову державу, та її вмілому народу, що перетворюється вгромадянське суспільство.
Трудове законодавство гарантує найманимпрацівникам правовий статус, що, будучи вельми багатогранним, водночас включаєв себе всілякі елементи, одними з яких є різні за своїм юридичною суттюсоціально-економічні права. Кожна зі згаданих можливостей, будучи закріпленоювідповідним законом, водночасповинна забезпечити повну економічну свободу зазначених осіб.
Право на працю визнано одним з визначнихсоціально-економічних прав, реалізовуючи яке найманий працівник можезабезпечити пристойний рівень матеріального і духовного добробуту своєї дружньоїта трудолюбивої сім’ї. Наведену можливість вітчизняний законодавець закріпив управових нормах, охоплених ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпПУкраїни.
Чіткий та недвозначнийзміст такої юридичної норми в частині з’ясування суб’єктного складу найманих працівників, для кожногоз яких за їх просьбою в обов’язковому порядку працедавцем застосовується неповнийробочий час, конкретизують інші нормативно-правові акти. Згаданому судженню властивесвоє обгрунтовуюче пояснення.
На прохання, що викладене вписьмовій формі окремими працівниками, працедавець зобов’язаний встановити дляних робочий час, який є неповним. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 172 КЗпП Україниодним зі згаданих трудівників є фізична особа, що визнанаінвалідом.
Соціальна недостатність є дуже пекучим явищемнавколишньої дійсності. Одним з її різновидів визнано інвалідність, що в своючергу підкріплюється абз. 3 ст. 1 ЗУ «Про реабілітацію інвалідів в Україні».
Чинне законодавство передбачає, що таканедостатність має різні ступені. Зокрема абз. 23 п. 2.2. Інструкції закріплено,що особі, визнану інвалідом, залежно від доведеного ступеня розладу функційорганів і систем організму та обмеження її життєдіяльності за відповідноюпроцедурою встановлюється I, II чи III група інвалідності.
В наведеному випадку жінка маєдитину, яка визнана інвалідом III групи. Тому, враховуючи вищезгаданісудження, згаданому працівнику гарантовано право на неповний робочий день чинеповний робочий тиждень.
Такимчином, чинне законодавство покладає на працедавця різні обов’язки, що несуперечать не тільки юридичним нормам, а й моральним імперативам. Зокремавищезазначена особа зобов’язана встановити неповний робочий час для окремих працівників, під одним з яких всвою чергу необхідно розуміти жінку, що має дитину, яка в свою чергу визнанаінвалідом III групи.