Неповний робочий час для одного з батьків-вихователів

Напрацедавця покладено різні за своєю суттю обов’язки, яким властивий майновий чинемайновий характер. Чи повинна зазначена особа встановити неповний робочий часодному з батьків-вихователів?  

  

      Правове регулювання вищевказаного питання відбувається задопомогою різноманітних нормативно-правових актів. Зокрема юридичнарегламентація трудових правовідносин, функціонуючих стосовно неповного робочогочасу, який в свою чергу прагне отримати фізична особа, яка є батько-вихователем,здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України))звичайними законами  (Кодекс  законів про працю України від10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).   

  

      Трудові правовідносини є дуже складними явищами довколишньогосвіту. Вони посідають почесні місця в злагодженій системі суспільних стосунків,які в свою чергу функціонують в багатогранній сфері трудового права.  

  

       Працедавець є одним з найголовніших суб’єктів трудовихправовідносин. Дана теза пояснюється тим, що така особа, спираючись на трудовийдоговір, надає безпечну та здорову роботу різним трудівникам, які хочутьпрацювати заради істотного покращення економічного розвитку демократичноїУкраїни та значимого зростання матеріального добробуту її чесного народу.   

  

         Працедавцеві окремими законами гарантовано різні засвоєю суттю права. Зокрема згідно з юридичною нормою, закріпленою ч. 1 ст. 56КЗпП України, за угодою між цією особою і найманим працівником можевстановлюватися неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.      

  

         Але не треба забувати про те, що цьому правилувластиві істотні винятки, вичерпний перелік яких в свою чергу передбаченийчинним законодавством.  Зокрема у випадках, що отримали своє закріплення вчинному законодавстві, для окремих найманих працівників працедавець незалежновід свого бажання  зобов’язаний встановити неповний робочий час. Що це означає?  

  

      Ефективна діяльність вітчизняних органів державної владиспрямовується на якісне утвердження різних за своїм змістом загальнолюдськихцінностей. Зокрема у відповідності до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім’я,материнство, батьківство та дитинство перебувають під особливою охороноюдержави.   

  

    Чіткий та недвозначний зміст даної юридичної норми в частиніз’ясування  суб’єктного складу найманих працівників, для кожного з яких заїх просьбою в обов’язковому порядку працедавцем застосовується неповний робочийчас, конкретизують інші нормативно-правові акти. Такому судженню притаманнесвоє обгрунтовуюче пояснення.   

       На прохання, яке висловлене в письмовій формі окремимипрацівниками, працедавець зобов’язаний встановити для них робочий час, що єнеповним. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 56 та ч. 1 ст. 186¹ КЗпП України однимзі згаданих трудівників є один з батьків-вихователів.  

          Таким чином, чинне законодавство покладає напрацедавця різні обов’язки, що відповідають не лише юридичним правилам, а йморальним імперативам. Зокрема вищенаведена особа зобов’язана встановитинеповний робочий час  для окремих працівників, під одним з яких в свою чергупотрібно розуміти одного з батьків-вихователів.