Правовий статус, що гарантованийнайманим працівникам, включає в себе різноманітні обов’язки, яким властивиймайновий або немайновий характер. Наприклад, такі особи, працюючи в роботодавцябудь-якої форми власності, водночас повинні дотримуватися трудової дисципліни.
Однак, не зважаючи на чиннезаконодавство, а також моральні імперативи, далеко не завжди наймані працівники виконують вищезазначені обов’язки. Зокремаінколи такі учасники трудових відносин беруть безпосередню участь в публічних заходах,проводити які не дозволили відповідні державні органи. Наприклад, всупереч обґрунтованому і законному рішенню конкретного суду вробочий час наймані працівники страйкують. Виникає природне запитання: чи повиннізазначені особи притягатися до дисциплінарної відповідальності за умисне вчиненняними таких діянь?
Правове регулювання вищевказаного питання здійснюється задопомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудовихвідносин, функціонуючих за безпосередньої участі страйкуючих найманих працівників,здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР(надалі по тексту – Конституція України)) йпоточними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року№ 322-VIII (надалі по тексту – КЗпПУкраїни), Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)»від 03.03.1998 року № 137/98-ВР (надалі по тексту – ЗУ «Про порядок вирішення колективних трудовихспорів (конфліктів))».
Одним з основних суб’єктів трудових правовідносин єнайманий працівник. Правовий статус, яким володіє наведений учасник трудовихправовідносин, за своєю сутністю є складним та багатогранним. Так думкапояснюється тим, що чинне законодавство гарантує найманому працівникові різніможливості, яким в свою чергу властивий майновий або особистий немайновийхарактер. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 2 КЗпП України така особа має право напрацю, може працювати, отримуючи за роботу, що виконана ним, заробітну платнюне нижчу від встановленого державою мінімального розміру.
Наймані працівники, захищаючи власні економічніта соціальні інтереси, можуть вчиняти різні за своїм юридичною сутністю діяння,що в свою чергу не суперечать юридичним нормам, охопленим вітчизнянимзаконодавством, та моральним імперативам, загальновизнаним в демократичномусуспільстві. Зокрема відповідно до норми, яка закріплена ч. 1 ст. 44Конституції України, ті, хто працює, володіють правом на страйк.
Аналогічна за своєю суттю юридичнанорма передбачена іншими законами. Наприклад,безпосередня вказівка про те, що наймані працівники володіють правом на страйк,отримала своє закріплення в ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про порядок вирішення колективнихтрудових спорів (конфліктів)».
Вітчизняне законодавствозакріплює певні гарантії найманим працівникам, які, згуртувавшись, тимчасовоперестали виконувати роботу, що доручена їм, з метою якісного та невідкладноговирішення колективного трудового спору, що в свою чергу існує між ними тавласником або уповноваженим органом. Зокрема ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про порядоквирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачає безпосереднювказівку про те, що участь у страйку вищезазначених осіб, за винятком страйків,що визнані судом незаконними, не розглядається як порушення ними трудовоїдисципліни та не може бути підставою для притягнення їх до дисциплінарноївідповідальності.
З чіткого та недвозначного змістузазначеної юридичної норми випливає, що окремі дії найманих працівників єдисциплінарними правопорушеннями, що в свою чергу завдають істотної шкодиправовій Україні та її громадянам. Зокрема безпосередню участь зазначених осібв несанкціонованому страйку, визнаєтьсясуттєвими порушеннями трудової дисципліни. Звідси випливає, що такі працівники,вчинивши згадані протиправні дії, можуть притягатися до дисциплінарної відповідальності.Вищезазначена думка пояснюється тим, що до будь-якого з найманих працівників, якимивзято безпосередню участь в страйку, що відповідним судом загальної юрисдикціївизнано незаконним, працедавцеві дозволено застосовувати такі стягнення: догануабо звільнення, що в свою чергу підтверджується ч. 1 ст. 147 КЗпП України.