Окремі аспекти правомірної заборони на укладення трудового договору

    Чиннезаконодавство не дозволяє працедавцеві укладати трудовий договір з окремимиучасниками правових відносин. Чи поширюється така заборона на інваліда II групи, якому запропонували здійснювати відповідну роботу, що всвою чергу згідно з медичним висновком є протипоказаною йому? 

    Правоверегулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітнихзаконів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують зприводу трудового договору найманого працівника, здійснюється: Головнимзаконом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайнимизаконами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпПУкраїни), Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів вУкраїні» від 21.03.1991 № 875-XII (надалі по тексту – ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»). 

   Кожна людина є найвищою соціальною цінністю.Без вищевказаної особи ефективне функціонування тих чи інших відносин єнеможливим. 

    Будь-яку людину не можна уявити безгарантованого їй правового статусу. Саме він, відображає її фактичний стан умайнових й немайнових відносинах з громадянським суспільством та правовоюдержавою. 

    Даний статус, будучи за своєю юридичнимзмістом вельми багатогранним, включає в себе різні елементи, одними з яких є їїсоціально-економічні права. Вищевказані можливості, будучи закріпленимивітчизняним законодавством, в той же час повинні забезпечити повну економічнусвободу фізичної особи, а також її планомірний розвиток, як вільноїособистості.  

   

    Одним з найвизначнішихсоціально-економічних прав є право на працю. Така можливість передбаченавідповідними нормативно-правовими актами, зокрема ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни та ч. 1 ст. 2 КЗпП України. 

    Будь-який працівник, реалізовуючи право напрацю, яке йому гарантовано, укладає трудовий договір про роботу напідприємстві, установі чи організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівкапро зазначений факт отримала своє належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

    Право на працю гарантовано й фізичнимособам, які визнані інвалідами. Зокрема у відповідності до вказівки, що охопленач. 1 ст. 172 КЗпП України, у випадках, перелік яких в свою чергу закріплюєнаціональне законодавство, працедавець згідно з медичними рекомендаціямиповинен працевлаштувати кожного зі згаданих учасників правових відносин. 

    Подібну за своїм змістом юридичну норму передбачено іншими законами. Зокрема у відповідності до ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» з метою реалізації творчих та виробничих здібностей  фізичних осіб, визнаних інвалідами, і з урахуванням індивідуальних програм необхідної реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах та в організаціях, а також займатися не тільки підприємницькою, а й іншими видами трудової діяльності, що не заборонені законом. 

  

    Однак вітчизняне законодавство передбачаєбезпосередні вказівки про те, що трудовий договір за будь-яких життєвихобставин не дозволено укладати з відповідними особами. Зокрема, як закріплено ч.5 ст. 24 КЗпП України, одним з безпосередніх учасників суспільних відносин, наякого поширюється згадана заборона, є громадянин, якому в свою чергу за медичнимвисновком запропонована робота, що протипоказана йому за станом здоров’я. 

    В зазначеному випадку інвалід II групиперебуває в трудових відносинах. Однак не треба забувати про те, що йомузапропонували виконувати роботу, про яку в свою чергу згадано ч.5 ст. 24 КЗпП України.    

    Отже, національним законодавствомпередбачено, що з окремими особами не можна укладати трудовий договір. Зокремавказана заборона поширюється на інваліда II групи, якому в свою чергу запропонуваливиконувати роботу, яка відповідно до обґрунтованого медичного висновку протипоказанайому за наявним станом його здоров’я.