Працедавець єодним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вітчизнянезаконодавство гарантує вказаній особі різні за своєю суттю права, яким в своючергу властивий майновий або особистий немайновий характер. Зокрема працедавець може вимагати від особи,що влаштовується на роботу, певні документи, перелік яких в свою чергу закріпленийокремими законами (наприклад, паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, дипломй т. д.) Чи дозволяє чинне законодавство власнику або уповноваженому ним органупри укладенні безстрокового або строкового трудового договору витребувати відомості,які стосуються національної приналежності працівника?
Правоверегулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітнихзаконів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, функціонуючих з приводу залучення до праціі осіб, яких визнано інвалідами, здійснюється: Головним законом українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайнимизаконами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надаліпо тексту – КЗпП України)).
Наймані працівники є одними з визначнихучасників трудових відносин. Зокрематакі особи, працюючи за трудовим договором, водночас створюють відповідніблага, які, будучи за своєю сутністю майновими чи немайновими, водночас приносятьвеличезну користь демократичній та незалежній Україні, а також її згуртованому йтрудолюбивому народу.
Трудове законодавство гарантує найманим працівникамправовий статус, що, будучи багатогранним, включає в себе всілякі елементи,одними з яких є різні за своєю суттю соціально-економічні права. Вищезазначені можливості,маючи своє належне закріплення у відповідних нормативно-правових актах, повиннізабезпечити всебічну економічну свободу будь-якої фізичної особи, а також їїпланомірний розвиток, як вільної особистості.
Одним з найвизначнішихсоціально-економічних прав є право на працю. Така юридична можливість отрималасвоє закріплення у відповідних законах, а саме в ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни та в ч. 1 ст. 2 КЗпП України.
. Чиннимзаконодавством нашої держави передбачено відповідну процедуру своєчасної таякісної реалізації вищенаведеними особами зазначеного права. Зокрема добропоряднийгромадян незалежної України, який хоче працювати, укладає трудовийдоговір про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою,про що закріплено ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Однак не потрібно забувати про те, щовищевказаній реалізації притаманні відповідні особливості. Наприклад, національнезаконодавство містить в собі єдині вимоги про відповідні відомості, які особа,влаштовуючись на роботу, не зобов’язана надавати працедавцеві. Що це означає?
Оформляючитрудові відносини, працедавець не може вчиняти окремі дії, які суперечитьюридичним нормам, охопленим вітчизняним законодавством, та моральнимімперативам, загальновизнаним в громадянському суспільстві. Зокрема згідно з ч.1 ст. 25 КЗпП України при укладенні трудового договору власнику абоуповноваженому ним органу не дозволено вимагати від особи, яка влаштовується на роботу, будь-які відомостіпро національну приналежність, що в своючергу має такий працівник.