Правовийстатус, що гарантований найманим працівникам, включає в себе різні за своєюсуттю права та обов’язки, які є майновими або немайновими. Наприклад, вказаніособи, працюючи працедавця будь-якої форми власності, водночас повиннідотримуватися трудової дисципліни.
В окремих випадках, не зважаючи на загальноприйняті правила поведінки,наймані працівники з тих або інших причин не виконують згадані обов’язки.Зокрема деколи вищезазначені учасники трудових правовідносин вчиняютьвідповідні дії, що суперечать юридичним нормам та моральних імперативам.Наприклад, в робочий час вищезгадані особи вчиняють без поважних причин грубийдисциплінарне проступок, який в свою чергу називається «прогулом».Чи зобов’язаний працедавець звільняти вказаних суб’єктів трудових відносин заумисне вчинення ними такого діяння?
Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогоюрізноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, однимз безпосередніх суб’єктів яких є найманий працівник, що не перебував на своїйроботі більше 3-ох астрономічних годин з неповажних на те причин,здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) тазвичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. №322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).
Україна, в особі уповноважених нею центральних і місцевих органів влади,забезпечує якісну охорону різних за своєю юридичною суттю прав та свобод, яківітчизняним законодавством гарантовано фізичним особам, що працюють застроковим чи безстроковим трудовим договором на підприємстві, установіорганізації будь-якої форми власності, а також в фізичних осіб-підприємців. Зокремазгідно з ч. 6 ст. 43 Конституції України кожному з таких працівників гарантуєтьсяналежний захист від незаконного звільнення.
Чіткий зміст вищевказаної норми в частині розірвання трудового договоруз найманим працівником, який вчинив прогул з причин, що в свою чергу не єповажними, конкретизується іншими законами. Як це розуміти?
Вітчизняне законодавство гарантує працедавцю різні за своєю суттю права.Зокрема згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вказана особа може розірвати нетільки строковий трудовий договір, термін чинності якого не завершився, а йтрудовий договір, укладений на невизначений термін, у випадку прогулу (в томучислі відсутності на роботі більше 3-х годин протягом робочого дня) без причин,що за своєю сутністю не є поважними.
Отже, чіткому змісту вказаної норми властивий диспозитивний характер.Вищезазначене судження пояснюється тим, що працедавець не зобов’язаний,а має право розірвати трудовий договір, який є строковим чи безстроковим, знайманим працівником, що в свою чергу визнаний винним у вчиненні прогулу зпричин, яким не притаманний поважний характер.