Працедавець єодним з найважливіших суб’єктів трудових правовідносин. Вищенаведена особавикористовує найману працю, яка покликана приносити значну користь громадянському суспільству ійого законослухняним членам.
Правовий статус, що гарантованийпрацедавцеві, є досить багатогранним. Зокрема у випадках,закріплених трудовимзаконодавством правової України, такій особі дозволено розірвати трудовийдоговір з найманим працівником, що в свою чергу насмілився вчинити грубіпорушення трудової дисципліни. Однак треба пам’ятати про те, що даному правилувластиві істотні винятки. Іншими словами, працедавцеві не дозволено звільнитиокремих трудівників. Наприклад, дана преференція розповсюджується на найманогопрацівника, що більше 3-ох астрономічних годин був відсутнім на своїй роботі з причин,які є поважними. Чи поширюється вказане правило на найманого працівника, який непідтвердив свою хворобу листком непрацездатності?
Правовому регулюванню вказаного питання притаманніпевні особливості. Зокрематрудові відносини, особистим суб’єктом яких є згаданий працівник, регулюються: Головнимзаконом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР(надалі по тексту – Конституція України)), кодифікованими законами (Кодексзаконів про працю України від 10.12.1971р.№ 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)), а також судовою практикою (ухвала Верховного Суду України від 16.04.2008 року всправі № 6-3356св07 (надалі по тексту - ухвала ВСУ від 16.04.2008 року в справі№ 6-3356св07), ухвала Верховного Суду України від 09.09.2009 року в справі№ 6-3849св09 (надалі по тексту - ухвала ВСУ від 09.09.2009 року в справі№ 6-3849св09).
Україна, в особі уповноважених неюцентральних і місцевих органів влади, забезпечує якісну охорону різних за своєююридичною суттю прав та свобод, які вітчизняним законодавством гарантованофізичним особам, що працюють за строковим чи безстроковим трудовим договором напідприємстві, установі організації будь-якої форми власності, а також вфізичних осіб-підприємців. Зокрема згідно з ч. 6 ст. 43 Конституції Україникожному з таких працівників гарантуєтьсяналежний захист від незаконного звільнення.
Чіткий зміст згаданих норм в частиніз’ясування своєрідних особливостей, що притаманні трудовим відносинам, учасникомяких є найманий працівник, що в свою чергу не був присутнім на своїй роботі занадзвичайних обставин, на превеликий жаль, не отримав відповідної конкретизаціїв інших законах. Зокрема в КЗпПУкраїни, а також інших нормативно-правових актах, відсутні безпосереднівказівки про те, що та чи інша хвороба вищезгаданих суб’єктів, не підтверджена взакріпленому законом порядку листком непрацездатності, є поважною причиноюдоведеної відсутності таких осіб на їх роботі.
Наведену прогалину частково заповнюютьобґрунтовані й законні рішення, які в свою чергу ухвалені уповноваженими на теорганами державної влади. Зокрема компетентні суди загальної юрисдикції,розглядаючи трудові спори, які виникають внаслідок відсутності найманогопрацівника на його роботі, життєвими обставинами, які в свою чергувиправдовують вказану поведінку, визнають різні юридичні факти. Однією зі згаданих обставин, наприклад, є: та абоінша хвороба зазначеного суб’єкта трудових відносин, яка не доведена листкомнепрацездатності. Вищевказаний факт в свою чергу підтверджують: ухвала ВСУ від16.04.2008 року в справі № 6-3356св07, а також ухвала ВСУ від 09.09.2009 року в справі№ 6-3849св09.
Загальновідомо, що національнезаконодавство вміщує в собі істотні вади. Зокрема треба наголосити на томуфакті, що в КЗпП України не передбачено безпосередньої вказівки про те, якіжиттєві обставини необхідно визнавати поважними причинами встановленоївідсутності згаданої особи на її роботі. На нашу думку, така проблема, потребуєякісного та своєчасного вирішення. Враховуючи вищенаведені доводи, рекомендуємовітчизняному законодавцю передбачити в п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України юридичнунорму такого змісту: «хвороба найманого працівника, не підтверджена листкомнепрацездатності, є поважною причиною доведеної відсутності такої особи на їїроботі».