Працедавець єодним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вищезазначена особавикористовує найману працю, яка повинна приносити значну користь громадянському суспільству і йогозаконослухняним членам.
Правовий статус, що гарантованийпрацедавцеві, є вельми багатогранним. Зокрема у випадках, охоплених трудовимзаконодавством правової України, такій особі дозволено розірвати трудовийдоговір з найманим працівником, що в свою чергу насмілився вчинити грубіпорушення трудової дисципліни. Однак треба пам’ятати про те, що цьому правилу притаманнізначні винятки. Вказане судження пояснюється тим, що працедавцеві не дозволенозвільнити окремих трудівників. Наприклад, зазначена преференція розповсюджуєтьсяна найманого працівника, що більше 3-ох астрономічних годин був відсутнім насвоїй роботі з причин, яким в свою чергу властивий поважний характер. Чипоширюється вищезазначене правило на трудівника, що супроводжував того або іншогочлена своєї сім’ї, який в свою чергу, виписуючись з лікарні чи іншого медичного закладу, водночаспотребував сторонньої допомоги?
Правовому регулюванню вказаного питання притаманніпевні особливості. Зокрематрудові відносини, особистим суб’єктом яких є згаданий працівник, регулюються: Головнимзаконом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР(надалі по тексту – Конституція України)), кодифікованими законами (Кодексзаконів про працю України від 10.12.1971р.№ 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)), а також судовою практикою(ухвала Верховного суду України від19.10.2011 р. у справі № 6-56708св10 (надалі по тексту – ухвалаВСУ від 19.10.2011 р. у справі № 6-56708св10).
Україна, в особі уповноважених нею центральних і місцевихорганів влади, забезпечує якісну охорону різних за своєю юридичною суттю правта свобод, які вітчизняним законодавством гарантовано фізичним особам, щопрацюють за строковим чибезстроковим трудовим договором на підприємстві, установі, організаціїбудь-якої форми власності, а також в фізичних осіб-підприємців. Зокрема згідноз ч. 6 ст. 43 Конституції України кожному з таких працівників гарантується належний захист від незаконногозвільнення.
Чіткий зміст згаданих норм в частиніз’ясування своєрідних особливостей, які притаманні трудовим відносинам,учасником яких є найманий працівник, що в свою чергу не був присутнім на своїйроботі за надзвичайних обставин, на превеликий жаль, не отримав відповідноїконкретизації в інших законах.
Зокрема в КЗпПУкраїни, а також інших нормативно-правових актах, відсутні прямі вказівки проте, що безпосередній супровід найманим працівником якогось члена своєї сім’ї, який в свою чергу потребував сторонньої допомоги,виписуючись з лікувального закладу, треба визнавати поважною причиною доведеноївідсутності такого трудівника на його роботі.
Наведену прогалину частково заповнюютьобґрунтовані й законні рішення, які в свою чергу ухвалені уповноваженими на теорганами державної влади. Зокрема компетентні суди загальної юрисдикції,розглядаючи трудові спори, які виникають внаслідок відсутності найманогопрацівника на його роботі, життєвими обставинами, які в свою чергувиправдовують вказану поведінку, визнають різні юридичні факти. Однією зі згаданих обставин, наприклад, є: безпосереднійсупровід найманим працівником будь-якого члена своєї сім’ї, який в свою чергумав нагальну потребу в сторонній допомозі, виписуючись з лікарні або іншого лікувальногозакладу. Зазначений факт підтверджується ухвалою ВСУ від 19.10.2011 р.у справі № 6-56708св10.
Загальновідомо, що національнезаконодавство вміщує в собі істотні вади. Зокрема треба наголосити на томуфакті, що в КЗпП України не передбачено безпосередньої вказівки про те, якіжиттєві обставини необхідно визнавати поважними причинами встановленоївідсутності згаданої особи на її роботі. На нашу думку, така проблема, потребуєякісного та своєчасного вирішення. Враховуючивищенаведені доводи, рекомендуємо вітчизняному законодавцю передбачити в п. 4ч. 1 ст. 40 КЗпП України юридичну норму такого змісту: «безпосереднійсупровід найманим працівником будь-якого члена своєї сім’ї, який в свою чергу,виписуючись з лікарні або іншого медичного закладу, водночас мав істотнупотребу в сторонній допомозі, є поважною причиною доведеної відсутності такоготрудівника на його роботі».