Цвях у дупі
Рейтинг Зеленського – це цвях у дупі політиків. Але як так виходить, що він (рейтинг, не Зеленський) росте практично сам по собі, в такому, здавалося б, не звичному для актора жанрі “вождь нації”?
Такий результат - невміння сучасних політиків будувати комунікацію. І це не брак у політиці нових обличь: їх вистачає. Навпаки, нові обличчя міняються, як калейдоскопі. Верховна Рада після виборів 2014 оновилась на 56%, тобто більше половини нинішніх парламентарів стали нардепами вперше. І це тільки в парламенті.
Але чому виходить так, що рейтинги так званих “старих” політиків падають, а нових не ростуть? Як так сталося, що найпопулярнішого політика країни підтримують трохи більше 15% громадян. Хіба це рівень для лідера національної довіри?
Нові політики є, і серед них достойні люди, на яких варто було б звернути увагу. І часто їм справді є ЩО сказати. Але чомусь бракує розуміння ЯК. А для того, щоб їх побачили, почули і повірили, вони мають з політиків перетворитися на лідерів.
И перше, що потрібно зробити, - це сформулювати свою головну ідею так, щоб звичайна господиня Люся з Баришівки могла це зрозуміти, а потім переповісти сусідці. Але замість цього вони нескінченно критикують один одного, нудно і не зрозуміло щось говорять в безлічі ефірів, пишуть серйозні розумні програми. При цьому витрачають величезні ресурси на PR та рекламу, на те що їх побачили і почули. І їх навіть іноді бачать і чують, але не розуміють, а отже і не вірять. І в самому кращому випадку всі ці надзусилля конвертуються в один відсоток підтримки виборців.
А комік - він простий, він зрозумілий. Він сказав один раз: “п...ть і п...ть - тільки наголос міняють”, і дядя Коля з Ніжина запам’ятав, і під сто грам сусідові цитує. При тому, що і Зеленський не є справжнім політичним лідером. В нього не має а ні політичної унікальності, а ні компетентності чи практичної користі для виборця. В нього не має того, що називають “великою бренд-ідеєю” (big brand idea). Просто поміж інших базікал він виглядає найбільш переконливим.
І можна скільки завгодно обурюватися, які недалекі у нас люди, чи ну який з коміка може бути президент, – це нічого не змінить. Так, було б чудово, якби українські виборці були розумні та вдумливі, критично мислили, не лінувались читати програми кандидатів, досліджували їх біографію. Але це мрія, міф, ілюзія. І коли хтось із “нових” говорить: “я не типовий кандидат”, йому хочеться сказати: “то піди і пошукай не типових виборців”.
Закони комунікації незмінні, і те, ЯК ви доносити свої ідеї не менш важливо, ніж ЩО ви доносите. Виборця не перевиховати. Вибори скоро. І успішним буде той, кого зможуть краще зрозуміти, а отже – повірити. І господиня Люся з Баришівки, і дядя Коля з Ніжина.
