Висновки Верховного Суду за лютий 2022 року
Правові висновки Верховного Суду за лютий 2022 року з питань оподаткування, проведення податкових перевірок, надсилання запитів платникам податків, втрати статусу неприбутковості.
Сподіваюсь, будуть корисними.
І. ПДФО
1.1. Відрядження, компенсації, відшкодування витрат працівнику
Постанова від 17.02.2022 у справі за № 120/2360/19-а
Стислий висновок: якщо доведено зв'язок витрат у відрядженні з господарською діяльністю, то такі витрати працівника компенсуються, звісно, якщо є підтвердні документи.
Суть спору: Платник податків у судовому порядку оскаржував податкові повідомлення-рішення, зокрема, в частині, невключенням до оподатковуваного доходу коштів (загалом, 41649,82 грн.), виплачених генеральному директору Платник податків у вигляді компенсації витрат на відрядження до США без наявності документів, що підтверджують зв`язок такого відрядження з господарською діяльністю підприємства.
Щодо відрядження генерального директора товариства до США податковий орган, не заперечуючи наявність звітних фінансових документів, що підтверджують понесені витрати, вважає, що така поїздка не була пов`язана з господарською діяльністю товариства, оскільки не були надані відповідні підтверджуючі документи (укладений за її наслідками контракт, тощо ), а тому товариством безпідставно не включено до оподатковуваного доходу кошти, виплачені генеральному директору у вигляді компенсації витрат на відрядження до США.
Позиція ВС: статтею 121 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку зі службовими відрядженням. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад, та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
Тобто, виплачені працівнику позивача компенсаційні виплати, не можуть кваліфікуватися як додаткові блага і не можуть визначатись як дохід, що підлягає оподаткуванню, з огляду на те, що вони є витратами на відрядження, що належним чином оформлені і документально підтверджені, а документи за своїм змістом відповідають вимогам до обов`язкових реквізитів первинних документів, зазначених частиною другою статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв`язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.
Результат: суди підтримали доводи та позицію Платника податків.
***
1.2. Щодо права фізичної особи-підприємця визнати витратами витрати на придання запасних частин для ремонту сідельних тягачів з напівпричепами, а також вартості ремонту таких тягачів.
Постанова від 03.02.2022 у справі за № 280/2750/19
Стислий висновок: витрати щодо придбання/ремонту основних засобів подвійного призначення не є витратами підприємця.
Суть спору: підприємець у судовому порядку оскаржував донарахування з ПДФО за те, що зарахував
до витрат вартість придбання тягачів з напівпричепів, а також їхній ремонт.
Позиція ВС: системний аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», а тому підлягають під класифікацію за критеріями, визначеними цим законодавчим актом.
При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів.
Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - так само) не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
До основних засобів подвійного призначення віднесено земельні ділянки, об`єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі (підпункт 177.4.6 пункт 177.4 статті 177 ПК).
Витрати позивача на придбання запасних частин для ремонту сідельних тягачів з напівпричепами, які у своєму поєднанні є вантажним автомобілем (тобто основними засобами подвійного призначення), а також вартість ремонту не відносяться до витрат підприємця.
Результат: підтримано позицію податкового органу, відмовлено в задоволені позовних вимог Платника податків.
***
ІІ. ПДВ
2.1. Коригування суми податкового кредиту при списанні кредиторської заборгованості
Постанова від 09.02.2022 у справі за № 640/12697/19
Стислий висновок: сума податкового кредиту при списанні безнадійної кредиторської заборгованості внаслідок спливу позовної давності коригуванню не підлягає.
Суть спору: Платник податків списав кредиторську заборгованості внаслідок закінчення терміну позовної давності, проте не відкоригував суму податкового кредиту.
Позиція ВС: Поряд із тим, поза увагою судів залишилось те, що особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов`язань та податкового кредиту) передбачені статтею 192 ПКУ, за змістом пункту 192.1 якої (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Коригування суми податкового кредиту відбувається, якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку-постачальника, або відбувається збільшення суми компенсації на користь платника податку-постачальника.
Тобто обов`язок по відповідному коригуванню суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача виникає у разі, коли після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості.
Зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин, обов’язок здійснити коригування суми податкового кредиту при списанні безнадійної кредиторської заборгованості у зв’язку із закінченням терміну позовної давності по отриманим та неоплаченим товарам/послугам, по яким раніше був сформований податковий кредит, та нараховувати податкові зобов`язання з ПДВ у розмірі 43 931,00 грн, у позивача відсутній, оскільки списання кредиторської заборгованості не є операцією зі зміни суми компенсації вартості товарів (послуг), а норми ПКУ не встановлюють обов`язку по корегуванню податкових зобов`язань і податкового кредиту з ПДВ у разі проведення процедур з врегулювання сумнівної (безнадійної) заборгованості.
Верховний Суд вже робив висновок щодо такого застосування норми статті 192 ПК України у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 7 листопада 2019 року у справі №2а-5959/12/1470, та від 18 лютого 2021 року у справах №815/5277/16 та №804/3044/17.
Результат: підтримав Платника податків та скасував у цій частині судові рішення попередніх інстанцій.
***
IІІ. Неприбуткові організації. Оподаткування
3.1. Неприбуткові організації не сплачують податок на прибуток з отриманих відсотків з депозитів, курсової різниці.
Постанова від 15.02.2022 у справі за № 120/2360/19-а
Стислий висновок: якщо організація є неприбутковою та внесена до неприбуткових, то не є платником податку на прибуток.
Суть спору: Платник податків є неприбутковою організаціє, внесено до реєстру неприбуткових організацій. Перевіркою встановлено порушення внаслідок невключення до складу доходів (1) поворотної фінансової допомоги, одержаної у межах договору позики і неповернутої позикодавцю за спливом 365 днів; (2) не справляння податку на прибуток з суми заборгованості по виплаті штрафних санкцій, нарахованих у межах договорів позики, за якими минув строк позовної давності, що призвело до заниження податку на прибуток; (3) невключення до складу доходів відсотків за депозитом, курсових різниць.
Позиція ВС: оскільки Платник податків відповідає критеріям неприбутковості та включений до реєстру неприбуткових, тому не є платником податку на прибуток, відповідно не підлягає оподаткуванню податку на прибуток відсотки за депозитом, курсові різниці, поворотна фінансова допомога, повернута за спливом 365 днів, штрафні санкції за порушення умов позики, строк давності щодо яких минув.
Результат: ВС підтримав позицію Платника податків та скасував рішення судів попередніх інстанцій.
***
IV. Податкові перевірки. Податкові запити
4.1. Платник податків подав первинні документи лише після перевірки, в суді.
Постанова від 10.02.2022 у справі за № 420/6441/19 (аналогічна позиція в Постанові ВС від 06.08.2019 у справі за № 160/8441/18).
Стислий висновок: первинні документи не беруться до уваги судом, якщо вони не подавалися під час перевірки, або впродовж 10 робочих днів з моменту отримання акту.
Суть спору: Первинні документи Платник податків подав лише на стадії судового розгляду справи.
Позиція ВС: Відповідно до частини першої пункту 85.2 статті 85 ПК платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Норми ПКУ вимагають наявність документів на час складення податкової звітності, встановлюють правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила - виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вони є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.
Отже, платник податків не може посилатися в судовому процесі на підтвердження показників, які відображені ним у податковій звітності, на документи, які не були надані під час перевірки або впродовж десяти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.
Результат: Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який зазначав про правомірність подачі документів уже на судовій стадії.
***
4.2. Використання узагальненою інформації податковим органом без дослідження первинних документів.
Постанова від 02.02.2022 у справі за № 300/718/20.
Стислий висновок: узагальнена інформація не може свідчити про те, що господарська операція не відбулася та не може свідчити про вчинення податкового правопорушення.
Суть спору: підставою для нарахування податкових зобов’язань за результатами податкової перевірки була зібрана податкова інформація щодо контрагентів позивача, незважаючи на надані первинні документи Платником податків, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення.
Позиція ВС: безтоварність господарських відносин не може ґрунтуватися виключно на узагальненій податковій інформації щодо контрагентів позивача.
Не було проведено зустрічної звірки, не було надано доказів запитуваної інформації у контрагента, відсутність трудових відносин контрагента не може бути встановлена виключно на підставі звітності по формі 1-ДФ, ведення господарської діяльності саме не за основним напрямком своєї діяльності не свідчить про безтоварність, зважаючи на наявності відповідного КВЕДу в реєстрі, у контрагента позивача наявна будівельна ліцензія.
За таких обставин податковий орган безпідставно обмежився посиланням на вказану податкову інформацію без надання оцінки первинним документам, які були йому надані позивачем під час перевірки, в тому числі щодо факту транспортування товару третіми особами.
Результат: суд підтримав позицію Платника податків.
***
4.3. Реальність господарських операцій та користування приміщеннями. Щодо відсутності обов’язку в платника ПДВ продати товар у той же період, коли придбав.
Постанова від 08.02.2022 у справі за № 808/4100/16.
Стислий висновок: у разі наявності сумнівів щодо можливостей у контрагентів позивача виконувати роботи, надавати послуги, мають бути проведені відповідні податкові перевірки цих підприємств.
Суть спору: претензіями податкового органу до Платника податків було те, що у контрагентів позивача не було достатніх трудових ресурсів, основних фондів, виробничих та складських активів.
Чинне законодавство не міститься обов’язку для платника податків продати товар у періоді його придбання.
Позиція ВС: при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
ВС зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: (1) неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, (2) місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, (3) нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, (4) відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, (5) здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Податковий орган зазначав, що у (1) товарно-транспортних накладних зазначено неправдиву (не фактичну) адресу, з якої відвантажено товар; (2) задекларований податковий кредит не містить номенклатури товару або будь - які складові товару, за рахунок яких сформовано податковий кредит та який реалізовано на адресу; (3) наявні кримінальні провадження відносно контрагентів.
Натомість, користування контрагентами приміщеннями не за юридичною адресою не суперечить чинному законодавству та суті господарської діяльності, а у разі знаходження основних фондів або транспортних засобів не у власності, а в оренді (суборенді), підприємство не повинно звітувати контролюючому органу про наявність певних договорів.
Жодною нормою чинного законодавства України не покладено на платника податків обов`язку реалізовувати товар у тому ж періоді, в якому його було придбано. Податковий кредит та податкові зобов`язання в одному періоді можуть бути сформовані за рахунок придбання та реалізації різного виду товару. Тому твердження контролюючого органу про неможливість придбання та реалізації контрагентів товару мають суто суб`єктивний характер та не підтверджені жодними належними доказами.
Відсутні вироки судів у кримінальних справах про притягнення посадових осіб контрагентів - постачальників позивача до кримінальної відповідальності за фіктивне підприємництво та інші злочини у сфері господарської діяльності.
Результат: відмовлено в задоволенні касаційної скарги податкового органу.
***
4.4. Щодо обов’язку податкового органу зазначати чіткі підстави для надсилання запиту.
Постанова від 03.02.2022 у справі за № 640/19884/19.
Стислий висновок: запит податкового органу має містити чіткі обставини, факти, перелік потрібних документів, інакше – платник податків звільняється від обов’язку виконувати запит.
Суть спору: серед іншого було оскарження наказу про проведення перевірки, що була проведена на тій підставі, що Платник податків не надав документів на запит податкового органу.
Позиція ВС: зі змісту письмового запиту слідує, він фактично не містить жодної з підстав, зазначених у пункті 73.3 статті 73 ПКУ, для направлення такого запиту, а лише посилання на норми ПКУ.
Так, у запиті вказано, що за результатами проведеного аналізу податкової інформації встановлено, що позивачем отримано (1) дохід за 2015 рік, як оплата за товари в сумі 22,9 млн. грн.; (2) в податковій декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік задекларовано дохід 6,8 млн. грн., сума чистого оподатковуваного доходу становить 14,5 тис. грн. відповідно до поданого позивачем звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік сума чистого доходу (прибутку), заявлена в податковій декларації фізичної особи-підприємця, становить 0 грн. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про можливі порушення вимог податкового законодавства.
Суди попередніх інстанцій у цій справі правильно виходили з того, що податкового органу не відповідає вимогам абзаців другого-п`ятого пункту 73.3 статті 73 ПКУ, оскільки в ньому.
- не зазначено конкретних підстав для направлення запиту у контексті походження та змісту податкової інформації, на підставі якої податковий орган дійшов висновку про можливі порушення Платником податків вимог податкового законодавства,
- не вказано, за результатами аналізу якої саме інформації отримані відомості про можливі порушення Платником податків вимог податкового законодавства, так само, як і
- не зазначено конкретних фактів, що свідчать про порушення позивачем податкового та/чи іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідача. Суд також встановив, що запит податкового органу не містить печатки контролюючого органу.
Не зазначення у запиті про надання інформації підстав для його надіслання та інформації, яка це підтверджує, переліку інформації, що запитується, та переліку документів, які пропонується надати, відсутність на запиті печатки контролюючого органу встановлено нормою абзацу двадцятого пункту 73.3 статті 73 ПКУ.
Результат: суди підтримали позицію Платника податків та скасували наказ про проведення перевірки.
