Воєнні злочини під час бойових дій та на окупованих територіях України стали візитною карткою дій агресора. Тому важливо знати та розуміти, хто за ними стоїть.

Вже сьогодні зрозуміло, що одним з архітекторів тотальної війни РФ проти України став Сєргєй Кірієнко – так, так, той самий, кого наприкінці XX століття називали «Кіндер-сюрпризом» російської політики. У 1998 році він у віці 35 років очолив російський уряд, однак прем’єрська кар’єра була нетривалою, йому довелося оголошувати дефолт. Очевидно, що для штучної імперської величі Росії цей сценарій нагадував публічний ляпас. Кірієнка відправили у відставку, він став реєстровим лібералом – лідером «Союзу правих сил» разом з Борисом Нємцовим та Іриною Хакамадою, був обраний депутатом Думи.

Проте у 2000 році, після приходу до Кремля Путіна кар’єра Кірієнка робить поворот: він переходить на роботу до кремлівської адміністрації. Навряд чи там встигли швидко оцінити навички молодого технократа, куди більш вірогідними є тісні зв’язки з російськими спецслужбами, які формували кадровий резерв для Путіна на посаді президента. Кірієнко поїхав працювати представником президента до Приволзького федерального округу. Там він опікувався «дресируванням» місцевої регіональної еліти Татарстану та Башкортостану – національних республік, які на початку 90-х років XX століття намагалися «взяти суверенітету скільки можна».

Робота у Приволзькому федеральному окрузі була визнана успішною, і у 2005 році Кірієнко очолив корпорацію «Росатом». Вона, до речі, і досі не перебуває під санкціями Заходу, хоча приносить Кремлю десятки мільярдів доларів доходу до бюджету. Кірієнко на цій посаді не лише відточував свої навички технократа, але і керував цим генератором коштів. Буде надто спрощено сприймати «Росатом» виключно як корпорацію, яка працює з «мирним атомом», адже процеси спорудження АЕС за кордоном Росії пов’язані з інтенсивним поширенням пропаганди.

У 2016 році Кірієнко став першим заступником керівника адміністрації президента РФ. Там він відзначився участю у формуванні підконтрольного інформаційного поля, зокрема, проводив закриті брифінги для російських медіа. Відзначу, що цей російський чиновник вміє говорити цікаво та переконливо. У лютому 2020 року з державної служби у РФ пішов Владислав Сурков, якого називали «архітектором Новоросії». Відносно короткий час окуповані території України – насамперед у Донецькій та Луганській областях – курував уродженець Кіровоградщини Дмітрій Козак. Саме його замінив Кірієнко навесні 2022 року, у якого є прямий та безпосередній доступ до путінського вуха.

Відключити

У червні 2022 року Кірієнко приїхав на окуповані території, відвідавши Запорізьку та Херсонську області. Його головний меседж – «Росія прийшла сюди назавжди», і цей вислів можна назвати квінтесенцією російською окупаційної політики. Каткова русифікація та примусова паспортизація, полювання на проукраїнських активістів, переселення громадян РФ з її депресивних регіонів – все це робить не особисто Кірієнко, він – ІДЕОЛОГ окупаційної політики Кремля в Україні.

Проте виключно формуванням засад окупаційної політики Кірієнко не обмежується. Є підстави вважати, що формування політики ядерного шантажу, яку застосовує Кремль, є справою рук Кірієнка. Восени 2022 року Путін та інші керівники РФ брехали світові про наміри України створити «брудну ядерну бомбу». Такий різновид є атрибутом терористичних утворень, тому Кремль просував тезу наполегливо. Навесні 2023 року Путін заявив про розміщення "на прохання Лукашенка» тактичної ядерної зброї у Білорусі, і вже півтора року навколо цієї заяви триває інформаційна вакханалія. Зміни до доктрини ядерного стримування Росії, про які оголосив Путін у вересні 2024 року, це також компонент ядерного шантажу. У Кремлі дуже добре знають, що Захід чутливо реагує на подібні кроки, і використовують це максимально активно.

Коли я чую, що Путін помре, і російська політика зміниться, я раджу подивитися на Кірієнка. Без трибуналу над путінізмом та його ідеологами та практиками та демонтажу Російської імперії, яка прикидається федерацією, злочини Кремля триватимуть.