В умовах війни видається логічним діяти асиметрично. Це як історія про Давида (не Арахамію, звісно) та Голіафа: потрібно бути влучним та діяти так, як не очікує твій супротивник. Це і є справжній секрет успіху під час тривалого протистояння, яким сьогодні стала російсько-українська війна.

Натомість у цьому питанні в Україні є серйозні проблеми. Майже 750 днів широкомасштабного вторгнення Росії продемонстрували, що наша влада віддає перевагу ручному управлінню силовими структурами. Вершники економічного Апокаліпсиса з ДБР та БЕБ за участі СБУ завдають прицільних ударів по різноманітних бізнесах. Беттингова компанія Паріматч, інвестиційний банкір Ігор Мазепа, мережа медичних лабораторій Synevo - найбільш гучні випадки в історії конфліктів влади та бізнесу протягом останнього року.

Парадоксально, але навесні 2024 року багато бізнесменів з ностальгією згадують весну 2022 року, коли всемогутні правоохоронці у масі своїй перебували десь у західних областях України, перевірки бізнесу згорнулися, а єднання різних прошарків українського суспільства було щирим та ефективним. Ми разом зуміли зупинити агресора, створити передумови для ефективних дій Сил оборони України. Це – наше спільне досягнення, і ми не повинні його віддати, якщо піклуємося про долю демократії в Україні.

Починаючи з 2023 року, ситуацію в українській економіці суттєво змінилася. Закручування гайок розпочалося на фоні надання масштабної фінансової допомоги нашими західними партнерами. На неї українська влада (будемо говорити відверто – Офіс президента, в якому на сьогодні зосереджені практично всі владні повноваження) відповіла скасуванням у липні 2023 року мораторію на перевірки бізнесу та регулярно гучними справами з переслідування підприємців, які просто знищують паростки інвестиційного клімату, які проросли крізь асфальт воєнного стану.

Сумно спостерігати за прагненням влади зробити щось пристойне, що можна показати західним партнерам, з Бюро економічної безпеки – якою б не була швидкість перестановки кадрових «п’ятнашок» у цій «коробочці», неповторний та стійкий аромат берців податкової міліції часів Віктора Януковича у цій структурі залишається. Ручне управління БЕБ та ДБР у виконанні Банкової дозволяє зупиняти бізнес-активність практично будь-якого підприємства чи установи, проте не сприяють притоку інвестицій та зникненню подиву іноземних дипломатів. Тут так і проситься мем з вже згаданим Януковичем «А що, так можна було?». Виявляється, що так.

Відключити

Особливої уваги заслуговує санкційна політика України. Ми справедливо обурюємося тим, що 13 пакетів санкцій Європейського Союзу проти Росії не надто підірвали спроможності її оборонної промисловості, але забуваємо про те, що українські санкції запроваджуються доволі хаотично, без узгодження з західними партнерами. Ситуація навколо ОТР банку, який перестав бути підсанкційним, що практично не вплинуло на політику офіційного Будапешта щодо України, виглядає дуже показовою. До речі, українським власникам Паріматч довести свою невинуватість не пощастило. Низці інших бізнесів пощастило ще менше – їх заморозили обшуками та вилученням документів, підірвали ділову репутацію та примушують чекати рішення судів.

Безумовно, показовою для всіх. Тому хочу запропонувати асиметричний підхід, крок, який буде сигналізувати про спробу оздоровити ситуацію. Після ухвалення оновленого закону про мобілізацію (сьогодні це очевидний пріоритет) українська влада могла б оголосити «санкційну амністію» всім економічним суб’єктам, звісно, за виключенням безпосередньо російських. Паралельно необхідно вдосконалити роботу Бюро економічної безпеки та Державного бюро розслідувань, запровадити до їх діяльності елементи діяльності, прийняті у цивілізованих державах. Без цього якісні зміни економічної політики України навряд чи можливі. Розумію, що пропозиція може видаватися авантюрною, але впевнений, що лише асиметричні кроки можуть змінити ситуацію.

Ухвалення ЄС програми допомоги Ukraine Facility розміром у 50 мільярдів євро на 4 роки, схоже, спричинило запаморочення від успіхів у владних кабінетах. Проте Україна потребує реальних перетворень, а не абсолютизації фінансової допомоги розміром у 1 мільярд євро в середньому на місяць, яка є важливою, проте не спроможна вирішити жодну з системних проблем вітчизняної економіки. Це рішення лежить у сфері внутрішніх змін в Україні. Маємо почати спочатку, щоб реально змінитися та перемогти.