Тарифи стоять, а платіжки ростуть - так буває?

Як правило, у більш нових, де є квартири з лічильниками тепла і без. Причому для однакових за площею помешкань платіжки прийшли і на 500, і на 2 тис. гривень. Чому так?

Починаю розбиратися, адже тариф на опалення, наприклад, в Києві від комунального постачальника «Київтеплоенерго» зріс з 1 січня 2019 року на 22%, а не в рази. Тому відчутний вплив на платіжки проявився ще на початку лютого, коли платили за січень. І ця «радість» тоді зачепила всіх споживачів, не тільки обраних. Таким чином, зміну тарифу на тепло, як причину, відкидаю.

Шукаю далі. Бо дехто з експертів припускав, що постачальники вже почали застосовувати нову Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. І, як водиться, на початку щось наплутали з формулами. На свою користь, звісно.

Але ж 11 лютого Мінрегіон опублікував лист-роз’яснення щодо застосування Методики. У ньому досить заплутаною бюрократичною мовою написано, що новий принцип розподілу комунальних послуг всередині будинку може застосовуватися тільки з 1 травня 2019 року. І навіть для цього споживачу і постачальнику потрібно укласти новий договір, де вказати іншу назву послуги – «постачання теплової енергії». А якщо ви пролонгуєте договір з послугою «централізоване опалення», то методику не застосуєш. Отож поки що, резюмувало міністерство, живемо по старому закону «Про житлово-комунальні послуги» 2004 року народження.

Виходить, що «провини» нової методики у зависоких платіжках на опалення немає: наказ про її затвердження набрав чинності, але сам механізм не працює.

Гаразд. Не працює нове, тоді відкриваю старі Правила надання послуг, шукаю розрахунки за тепло. Пункт 12 пояснює, що з будинковим лічильником тепла нарахування відбувають так: від показників будинкового приладу обліку віднімають суми показників мешканців з лічильниками, витрати виконавця (ніхто не знає, що це таке), показники лічильників орендарів і власників громадських приміщень, а залишок від різниці ділиться на опалювальну площу тих квартир, в яких не має лічильників.

А що з місцями загального користування (МЗК), і хто за них платить? Ось тут і знайшлася проблемка. 13 років діяв наказ Мінрегіону №359 про методику розрахунку кількості тепла, спожитого для МЗК. І якось дуже непомітно втратив чинність з 25 січня 2019 року. Якраз у той день, коли набрала чинності нова Методика розподілу компослуг, котра ще до 1 травня не буде діяти.

Тобто, розродившись новим документом, Мінрегіон скасував супутні старі, і цим спричинив «прогалину» на кілька місяців. Вийшло так, що з 25 січня до 1 травня розраховувати плату за опалення за МЗК для споживачів, які встановили квартирні лічильники, неможливо. Користуючись цими «ляпами», надавачі послуг без пояснень нарахували різницю на тих, в кого лічильників немає.

Так і вийшло, що одні мешканці платять виключно за спожите в їхній квартирі, а інші – і за свою квартиру, і пропорційно за всі МЗК у будинку. Цим і пояснюється такий перекіс у платіжках. Але ж споживачі потрапили у цю ситуацію випадково, їх просто зробили крайніми! Адже постачальнику послуги легше розкидати плату на своїх, ніж починати довгу і малоперспективну переписку з міністерством. Коли там ще посадовці прочитають і дадуть раду? А за спожите тепло має хтось платити тут і зараз.

Звичайно, за місяць до кінця опалювального сезону робити ставку на квартирний лічильник не варто. Але ставити його однозначно потрібно з прицілом на наступний період. Адже з 1 травня Методика розподілу компослуг таки запрацює. І якщо споживач переукладе новий договір з надавачем послуг, то надалі відбуватиметься справедливий розподіл вартості опалення МЗК.

Проте це не означає, що Мінрегіон не має виправляти своїх помилок. У будь-якому разі користувачам потрібен чіткий принцип нарахування плати за МЗК. Тому що навіть після 1 травня ситуація не вичерпається. Будуть випадки, коли старі договори пролонгуються. Люди просто не звернуть на це уваги. І знову здивуються таким різним платіжкам не тільки у квітні, а й у листопаді.