Поки всі обговорюють угоду, якої досягли Сполучені Штати та Німеччина щодо "Північного потоку-2", й механізмів компенсацій для України втрат від очікуваного запуску російського-німецького газогону, пропоную ширше поглянути на відносини між США і Росією, приблизний формат яких вимальовується просто зараз.
Для початку згадаймо про візит до Москви Джона Керрі, спеціального представника Джо Байдена з питань клімату, який передував підписанню спільної американо-німецької декларації щодо ПП-2. Формально Керрі приїздив до столиці Російської Федерації поспілкуватися із тамтешніми високопосадовцями, зокрема, давнім знайомим і колегою – міністром закордонних справ Сергієм Лавровим, про питання боротьби зі зміною клімату. Три дні. Саме стільки американський дипломат перебував у Москві. Звісно, питання клімату надважливе (і Байден справедливо відносить його до своїх головних пріоритетів), але ж безпосередньо у відносинах між США та РФ існує неймовірна кількість конфліктних питань, які потребують щонайшвидшого вирішення.
Тож, треба завважити наступне. По-перше, Джон Керрі, який посідав посаду держсекретаря в адміністрації Барака Обами, дуже добре знає Сергія Лаврова і вельми приязно до нього ставиться. Керрі – представник тих посадовців у команді Байдена, які, на відміну від нинішнього держсекретаря Ентоні Блінкена, формують коло так званих "примирювачів", як їх нещодавно охарактеризувала відома американська оглядачка Дайян Френсіс. Себто Керрі схильний до спроб нормалізувати відносини із Росією – попри те, що такі спроби мають нульовий результат. Для російської політичної культури перемовини – це гра з нульовою сумою, а відтак - прагнення компромісів розглядається як слабкість, а не шлях до обопільного блага. Власне кажучи, це яскраво продемонструвала й епопея із спробою "перезавантаження" за часів Обами та Гіларі Клінтон.
По-друге, треба звернути увагу на інтерв'ю Керрі російському виданню "Комерсант". 99% розмови присвячено клімату й роздумам дипломата, яким чином Росія зможе досягти зменшення обсягів шкідливих викидів до атмосфери. Але є в цьому інтерв'ю декілька висловлювань, вартих надзвичайної уваги.
Перше. Джон Керрі схвально відгукнувся про пропозицію Путіна співпрацювати "у межах збору інформації за допомогою супутників". Інформації екологічного характеру – про зони викидів на планеті тощо. Враховуючи той факт, що космічна галузь Росії ледь жевріє, така співпраця між США й РФ гіпотетично покращила б становище останньої, а також відкрила б доступ до технологій, яких бракує росіянам. Не кажучи вже про таку неминучу "дрібничку", як збір, завдяки й під шумок такого співробітництва, Москвою інформації, що становить інтерес для російської розвідки.
Друге. Відповідаючи на питання російського журналіста щодо проблем у питанні співпраці з декарбонізації через санкції проти російських компаній та установ, Керрі натякнув, що це питання може бути вирішено. "Є можливість знайти вихід. Гадаю, що Росія знає, що їй треба зробити, щоб допомогти в цьому процесі. У певному сенсі це не односторонній рух", - сказав він. Також Керрі підкреслив необхідність на базі спільної декарбонізації "створити тут елемент прихильності співпраці і повернутися до основ, не дозволяючи, щоб нас розділяли деякі інші політичні подразники". А це – прихильність певних дипломатів із адміністрації Байдена до ідеї стабілізації відносин із Кремлем – вже скидається на серйозну проблему для Києва, якому вкрай необхідно цей вектор американської політики змінити на свою користь і знайти механізми покращення діалогу. Причому шантаж Вашингтона розворотом на Схід – співпрацею із Китаєм — аж ніяк не є таким механізмом. Навпаки, вдаватись до теми такого співробітництва – це для українських високопосадовців ефективний спосіб погіршення відносин із Сполученими Штатами. Натомість Києву зараз варто сформувати надчітку генеральну лінію поведінки – тобто стратегію. І вона має містити конкретні напрями розвитку регіональних союзів України із Польщею, Литвою, Латвією, Грузією, а також Туреччиною і Азербайджаном. 