Проект ЗАКОНА УКРАЇНИ " Про розвиток вищої освіти "
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про розвиток вищої освіти
Цей Закон встановлює основні правові,організаційні, фінансові засади для стійкогорозвитку та функціонування системи вищої освіти, створює умови для посиленняспівпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами напринципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою табізнесом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу длявисокотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізаціїособистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави укваліфікованих фахівцях та безпосередньої участі вищої школи в технологічномурозвитку економіки країни в якості продуктивної сили.
Автономія вищого навчального закладу обумовлюєнеобхідність самоорганізації та саморегуляції, яка є відкритою до критики,служить громадському інтересові, напрацюванню істини стосовно викликів переддержавою і суспільством, відбувається прозоро та публічно. Держава, щозаінтересована в існуванні таких центрів незалежної думки, створює умови для їхстворення та розвитку.
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Законодавство України щодо розвитку вищоїосвіти.
1. Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України іскладається із Законів України “Про освіту”, “Про наукову і науково-технічнудіяльність”, цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятихвідповідно до цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов’язковістьяких надана Верховною Радою України.
2. Якщо міжнародними договорами України,згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено іншіправила, ніж ті, що передбачені національним законодавством, то застосовуютьсяправила міжнародних договорів.
3. Передбачені цим Законом права вищогонавчального закладу, що визначають його автономію, не можуть бути обмеженііншими законами та нормативно-правовими актами.
Стаття 2. Державна політика у сфері розвитку вищоїосвіти
1. Державна політикау сфері розвитку вищої освіти визначається Верховною Радою України.
2. Державна політикау сфері розвитку вищої освіти ґрунтується на принципах:
2.1. Основним стратегічнимзавданням України, яке можна покласти в основу національної ідеї, є реалізаціяпринципів сталого розвитку з вирішенням екологічних, економічних і соціальнихпроблем за рахунок орієнтації на розвиток виробничого середнього та малогобізнесу, використання високого інноваційного потенціалу та ринкових механізмівгосподарювання на базі системного аналізу та сучасних інформаційних технологій.Тільки таким чином можливо перейти від стратегії виживання до стратегії сталогорозвитку країни.
2.2. Зростання продуктивності праці і матеріальноговиробництва спирається на накопичення не фізичного, а людського капіталу тапідвищення внеску в розвиток економіки знань. Рівень технологічного розвитку єключовим, критичним фактором, що визначає в довгостроковій перспективі рівеньсоціально -економічного розвитку України та її регіонів.
2.3. Найбільш перспективнимнапрямком оптимізації економіки України є її технологічний розвиток іперетворення в інноваційну країну шляхомвикористання технологічного бізнесу (середній і малий бізнес з інноваційнимнаповненням).
2.4. Вдосконалення системи вищоїосвіти має проводитися відповідно з національною ідеєю (імперативом нації)одночасно з реформуванням науки в синергетичному узгодженні з технологічнимперетворенням економіки країни за рахунок її переходу від олігархічно -мафіозного до народного капіталізму.
2.5. В основу розвитку вищоїшколи в Україні покладені: основні положення концепції сталого розвитку тасистемного аналізу, сучасні інформаційні технології, ринкові механізмименеджменту та фінансування, синергетична єдність науки, навчального процесу табізнесу (насамперед, середнього і малого), провідна роль інтелектуальногопотенціалу вищої школи в технологічному перетворенні економіки країни, тапідготовка конкурентоспроможного людського капіталу шляхом створення умов дляосвіти протягом життя людини та безпосередньої участі вищої школи втехнологічному розвитку економіки країни в якості продуктивної сили.
2.6. Держава всіляко підтримуєпідготовку фахівців з вищою освітою для пріоритетних напрямів фундаментальних іприкладних наукових досліджень, науково-педагогічної та педагогічноїдіяльності, а також для технологічного розвитку економіки країни.
2.7. Держава підтримує освітню, наукову,науково-технічну бізнес-технологічну та інноваційну діяльність університетів,академій, інститутів, коледжів, та безпосередню їх участь в технологічномубізнесі зокрема шляхом надання пільг у сплаті податків, зборів та іншихобов’язкових платежів, пов’язаних із цією діяльністю, вищим навчальним закладам.
2.8. Держава надає гарантії длядовгострокових інвестицій суб'єктів у сфері вищої освіти, передбачає податковіпільги та інші форми регулювання ринку з метою забезпечення розвиткупріоритетних спеціальностей, форм і методів підготовки фахівців, розвиткуосвіти в цілому та сприянню іі участі в технологічному розвитку країни.
2.9. Держава підтримує участьгромадських, професійних організацій та бізнесу у формуванні структури, обсягу та якості освітньої та професійної підготовки фахівців звищою освітою та забезпеченні їх наступного ефективного використання у сферахреальної економіки.
2.10. Ефективними напрямками розвиткувищої школи, а також усунення проявів корупції є вдосконалення тадемократизація її управління шляхом дерегуляції, децентралізації ідемонополізації. Ефективним засобом цього є сінергетізація суб'єктів і об'єктівосвітнього ринку. У вузі повинні синергетично об'єднуватися освіта - наука -технологічний бізнес, бо саме така інтеграція є основою сучасної ефективноїосвіти.
2.11. Для демонополізаціївлади в системі вищої освіти і придушення її корупційних схильностей необхідновикористовувати розширення фінансових, адміністративних та академічних правуніверситетів, легітимне підвищення самостійності університетів і іх кафедр,дерегуляцію і децентралізацію, справедливу і демократичну конкуренцію на ринку,пробудження активності всіх суб'єктів маркетингових відносин на ринку освітніхпослуг.
2.12. Держава буде сприяти синергетичномуоб'єднанню університетів як інтелектуальних інвесторів з фінансовимиінвесторами та підприємствами в кластери технологічного бізнесу, що дозволитьвищій школі повернути собі роль продуктивної сили і стати не лише ініціатором,а й керівником при реалізації інноваційних розробок. Рольвлади зводиться до ініціювання появи кластерів, надання допомоги у підборіучасників, законодавчого супроводу та їх стимулювання.
2.13. Якість вищої освітимає відповідати вимогам ринку освіти в країні, що знаходиться в стадії сталогорозвитку, якщо теоретична база, фундаменталізація і гуманізація, які дає вищашкола, будуть супроводжуватися розвитком творчих здібностей, креативності тапасіонарності випускників університетів.
Стаття3. Формування і реалізація державної політики у сфері розвитку вищоїосвіти
Формування і реалізаціядержавної політики у сфері розвитку вищої освіти забезпечується шляхом:
1) гармонійної взаємодії національнихсистем освіти, науки, бізнесу та держави з метою забезпечення стійкогосоціально-економічного розвитку держави;
2) безпосередньої участі вищої школи втехнологічному розвитку економіки країни в якості продуктивної сили при їїсінергетичній взаємодії з науковими та бізнес – структурами.
3) розвитку системи вищої освіти та підвищенняякості вищої освіти щляхом забезпечення її відповідності вимогам динамічногорозвитку реальних сфер виробництва татехнологічного розвитку економіки країни;
4) розвитку автономії вищих навчальнихзакладів та академічної свободи учасників навчально-виховного процесу;
5) визначення збалансованої структури таобсягу підготовки фахівців з вищою освітою з урахуванням потреб особи,інтересів держави, територіальних громад, реальних сфер виробництва іроботодавців;
6) забезпечення розвитку наукової,науково-технічної та інноваційної діяльності та інтеграції з виробництвом табезпосередньої участі в технологічному бізнесі.
Стаття 4. Право громадянна здобуття вищої освіти
4.1. Усі особи, якіздобувають вищу освіту у вищих навчальних закладах, мають рівні права іобов’язки.
4.2. Вищі навчальнізаклади поділятимуться на:
- Коледжі, які готуватимуть фахівців зізванням "молодший спеціаліст"
- Інститути / Академії, здійснюватимутьпідготовку, інженерів та спеціалістів в окремих галузях.
- Університети - готуватимутьбакалаврів, інженерів та спеціалістів і магістрів з різних спеціальностей.
- Інститути/Університети НАНУ – готуватимуть спеціалістів та магістрів з теоретичних галузей науки.
4.3. Розширення автономії ВНЗ.
Навчальні заклади мають право:
1) самостійно визначати форми навчаннята форми організації навчально-виховного процесу;
2) розробляти програми підготовки бакалаврів, спеціалістів,інженерів і магістрів;
3) визнавати здобуті в закордоннихуніверситетах ступені бакалавра, магістра, доктора філософії, доктора наук тавчені звання доцента, професора під час зарахування на навчання та/або напосаду педагогічного, наукового чи науково-педагогічного працівника;
4) запроваджувати рейтингове оцінюванняосвітніх, науково-дослідницьких та інноваційних досягнень учасниківнавчального-виховного процесу;
5) надавати додаткові освітні та іншіпослуги відповідно до законодавства, в тому числі додаткові платніпослуги здобувачам вищої освіти,надбанню другої спеціальності, підвищенню кваліфікації в технологічному бізнесі, створювати госпрозрахункові лабораторії, підприємства, відділи та інш. згідно законодавству України в умовах ринкової економіки;
6) утворювати, реорганізовувати, поєднуватита ліквідовувати свої структурні підрозділи;
7) провадити фінансово-господарську таіншу діяльність відповідно дозаконодавства країни та статуту вищого навчального закладу в Україніта інших країнах;
8) розпоряджатися власними надходженнями(для вищих навчальних закладів державної і комунальної форми власності),зокрема отриманими від надання додаткових платних послуг здобувачам вищоїосвіти та окремих платних послуг іншим фізичним і юридичним особам;
9) відкривати поточні та депозитнірахунки в банках України та іншихкраїн тощо.
4.4. Вченіступені.
Передбаченітакі освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені:
- кваліфікований працівник,
- молодший спеціаліст,
- бакалавр,
- інженер або спеціаліст(в залежностівід спеціальності),
- магістр,
- доктор філософії
- доктор наук.
Введено новий ступінь "доктор філософії" –академічний і одночасно перший науковий ступінь, що здобувається на третьомурівні вищої освіти на основі ступеня магістра, здобутого за освітньо-науковоюпрограмою у відповідній галузі знань. Ступінь доктора філософії присуджується врезультаті успішного засвоєння особою відповідної освітньо-наукової програми тапідготовки і публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.
Нормативний строк підготовки докторафілософії в аспірантурі становить чотири роки.
4.5. Дипломи.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту(наукові ступені) за відповідними ступенями:
- диплом молодшого спеціаліста;
- диплом бакалавра;
- дипломінженера або спеціаліста;
- диплом магістра;
- диплом доктора філософії;
- диплом доктора наук.
4.6. Статус ВНЗ.
З метоюзабезпечення підвищення ефективності, рівних можливостей для розвитку всіх ВНЗ та всієї системи вищої освіти в умовах демократичної конкуренції статусиВНЗ "національний" та"дослідницький" скасовуються.
Державніпільги та допомога спонсуючих організацій у фінансуванні ВНЗ надаються не за статусом ВНЗ,а на виконання конкретних проектів тацільових програм, пов”язаних зтехнологічним розвитком економіки країни, а також для підтримки науково- виробничих кластерів, технологічнихбізнес – інкубаторів, наукових парків,технологічних центрів та іншихбізнесових організацій, інтегрованих у ВНЗ для підвищення якості освіти та участі вищої школи в технологічному розвитку економіки країни.
РОЗДІЛІІ.
УПРАВЛІННЯУ СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Стаття 1. Система вищоїосвіти
Систему вищоїосвіти становлять:
· вищі навчальні заклади всіх форм власності;
· рівні та ступені (кваліфікації) вищої освіти;
· галузі знань і спеціальності;
· освітні (освітньо-професійні і освітньо-наукові)та наукові програми;
· стандарти освітньої діяльності та стандартивищої освіти;
· органи, які здійснюють управління у сфері вищоїосвіти;
· бізнес – структури та інші учасникинавчально-виховного процесу.
Стаття 2. Управління усфері вищої освіти
1. Управління усфері розвитку вищої освіти у межахсвоїх повноважень здійснюється:
· Кабінетом Міністрів України;
· центральним органом виконавчої влади зформування державної політики у сфері освіти і науки;
· іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, до сфериуправління яких належать вищі навчальні заклади місцевими органами влади, якімають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;
· Національною академією наук України танаціональними галузевими академіями наук;
· засновниками вищих навчальних закладів,замовниками спеціалістів, затвердженимикластерними організаціями, об”єднаннями роботодавців, центрамизайнятості;
· органами громадського самоврядування у сферівищої освіти і науки;
· незалежними установами оцінювання тазабезпечення якості вищої освіти.
2. КабінетМіністрів України через систему органів виконавчої влади:
1) здійснює державну політику у сфері вищоїосвіти;
2) затверджує програми розвитку сфери вищоїосвіти;
3) забезпечує розроблення і здійсненнязаходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних длярозвитку вищої освіти;
4) видає у межах своїх повноваженьнормативно-правові акти з питань вищої освіти;
5) безпосередньо або через уповноваженийним орган здійснює права засновника, передбачені цим та іншими законамиУкраїни, стосовно вищих навчальних закладів державної форми власності;
6) створює дієві механізми реалізаціїпередбачених цим Законом прав вищих навчальних закладів, наукових,науково-педагогічних і педагогічних працівників та осіб, які навчаються;
7) забезпечує широку участь незалежнихекспертів і представників громадськості, роботодавців та осіб, які навчаються,у підготовці та прийнятті проектів нормативно-правових актів та інших рішень,які стосуються регулювання взаємодії складових системи вищої освіти та їїфункціонування в цілому;
8) може встановлювати особливі умовипідготовки фахівців за пріоритетними високотехнологічними напрямами відповіднодо державних цільових програм та програм розвитку науки НАНУ та галузевих Академій.
Стаття 3. Повноваженняцентрального органу виконавчої влади з формування державної політики з розвиткуосвіти і науки, інших органів, до сфери управління яких належать вищі навчальнізаклади.
Центральний органвиконавчої влади з формування державної політики з розвитку освіти і наукиприймає участь у створенні колективногооргану з представників інших Державнихорганів, до сфери управління яких належать вищі навчальні заклади влади, роботодавців, сфери реальної економіки та бізнесу, Академій, у якому сумісно з іншими членами:
1) розробляє стратегію та програми розвиткусфери вищої освіти та науки та подає назатвердження Кабінету Міністрів України;
2) бере участь у формуванні державної політики урозвитку вищої освіти, науки, підготовкифахівців з вищою освітою;
3) систематично відстежує та аналізує впливі потреби вітчизняного ринку праці в умовах технологічного розвиткуекономіки, вносить пропозиції щодо обсягів і напрямів державної інедержавної підтримки підготовкифахівців з вищою освітою;
4) провадить аналітично-прогностичнудіяльність у сфері вищої освіти, визначає тенденції її розвитку, впливдемографічної, етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктуривиробничої та невиробничої сфери, формує стратегічні напрями розвитку вищоїосвіти з урахуванням науково-технічного прогресу та інших факторів, узагальнюєсвітовий і вітчизняний досвід розвитку вищої освіти;
5) здійснює міжнародне співробітництво зпитань, що належать до його компетенції;
6) веде Єдину державну електронну базу зпитань освіти;
7) дає пропозиції колективному органу з представників влади, роботодавців, сфери реальної економіки та бізнесу, Академій щодо переліку галузей знань і переліку спеціальностей, за якими здійснюєтьсяпідготовка здобувачів вищої освіти, зокрема за поданням Національного агентстваз якості вищої освіти;
8) затверджує форми документів про вищу освітудержавного зразка;
9) на підставі позитивного експертноговисновку Національного агентства з якості вищої освіти видає ліцензії наосвітню діяльність, переоформляє та анулює їх;
10) формує пропозиції і розміщує державнезамовлення на підготовку фахівців з вищою освітою в порядку, встановленомузаконодавством;
11) сприяє працевлаштуванню випускниківвищих навчальних закладів;
12) здійснює інші повноваження, передбаченізаконодавством України.
РозділІІІ.
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Стаття 1. Система забезпечення підвищення якостівищої освіти
Забезпечення якостівищої освіти за поданням вищого навчального закладу оцінюється Національнимагентством з якості вищої освіти - колективним органом, що включаєпредставників центрального органу виконавчої влади, представників інших Державних органів, до сфери управління яких належать вищінавчальні заклади влади, роботодавців,сфери реальної економіки табізнесу, Академій або акредитованих ниминезалежних агенцій, на предмет їхвідповідності вимогам до системи забезпечення якості вищої освіти, щозатверджуються Національним агентством з якості вищої освіти.
РОЗДІЛІV.
ВИЩІНАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
Стаття 1. Основні завдання для розвитку вищого навчального закладу
Основні завдання сучасної вищої школи :
- Забезпечення країни кадрами високоїкваліфікації , здатними вирішити завдання виходу України з глибокої системноїкризи , підйому економіки та подальшого її сталого розвитку ,
- Відродження науки у вищій школі з тим ,щоб на її основі забезпечити високу якість випущених фахівців і технологічнеперетворення економіки країни.
- Технологічне перетворення економікиУкраїни вимагає від вищої школи не тільки підготовки кадрів відповідної високоїкваліфікації, а й безпосередню участь у процесі реформування своїмінтелектуальним потенціалом як продуктивної сили.
- Вища школа України орієнтована наактивний технологічний бізнес перспективних наукових розробок з використаннямпроектного менеджмента.Технологический бізнес є найбільш швидко розвиваємим вусьому світі ефективним видом бізнесу. Серед основних засобів і методівреалізації технологічного бізнесу - синергетичне використання індустріальногота індустріально - аграрного симбіозів, формування та підтримка кластерівтехнологічного бізнесу. Наполегливо впроваджуваний в Україні трансферт технологійє лише однією з не самих успішних організаційної та фінансової форм йогореалізації та залучення інноваційних інвесторів (вчених , винахідників ,проектувальників та інш.) до участі в ньому. У менеджменті технологічногобізнесу набагато більш успішним виявився кластерний підхід.- - Важливим завданням вищої школиУкраїни є підвищення професійного рівня та креативності основного органународовладдя – Майдана, а також парламентської опозиції шляхом навчання їх нетільки основам Концепції сталого розвитку, а й системного аналізу , методівприйняття оптимальних рішень , синергетики , інноваційному та інвестиційномуменеджменту, а також кластерному підходу при їх використанні, сучасномутехнологічному бізнесу, насамперед , середньому і малому, і, головне, методамтехнологічного перетворення економіки.
- Для технологічного перетворення економіки країни вища школа повинназабезпечити підготовку кадрів нового типу - пасіонарних, системно -орієнтованих, креативних, для підготовки яких потрібна абсолютно інша (неБолонська!) система освіти. Потрібно повернутися до підготовки добрезарекомендованих раніше інженерів (для деяких освітньо - кваліфікаційних рівнів- фахівців). Сьогодні потрібен інженер/фахівець абсолютно нового типу, з іншимобсягом і рівнем знань. Потрібен абсолютно новий стандарт фахівця і в йогорозробці мають брати участь РОБОТОДАВЦІ, а також професіонали, які займаються векономіці відродженням середнього та малого бізнесу (СМБ) і перетворенням йогоза рахунок інноваційного наповнення в, так званий, технологічний бізнес.
- Університетам слід розвиватиринкові механізми стимулювання підвищення якості своїх випускників за рахунокрозвитку конкуренції, боротьби вищої школи за якість шляхом особистогоперсонального запрошення і створення хороших умов для отримання освіти найбільшталановитим випускникам середньої школи.
- Реформу освіти повинніпроводити не чиновники, а безпосередньо працівники вузів, і, поки вони нестануть суб'єктами, а не об'єктами реформи, навряд чи варто очікувати успішнихрезультатів. Промислові підприємства та інших роботодавців потрібно зацікавитиучастю в підготовці для них кадрів не тільки за рахунок ф'ючерсної оплатиосвіти фахівців, а й отриманням готового кадрового забезпечення для реалізаціїінноваційних проектів, виконаних спільно з вузівської наукою за участюстудентів.
- Для прискоренняадміністративної реформи в системі управління вищою школою і демонополізаціїорганів влади над університетами, розширення прав для ВНЗ, необхідно дозволитиїм самостійно визначати форми навчання та форми організації навчально -виховного процесу і, перш за все, скасувати, так звану, Болонську систему, якатільки безмежно бюрократизовала роботу викладача, обмеживши його прямі контактизі студентами, формалізувала навчальний та виховний процес і була засудженавеличезною більшістю практичних працівників вищої школи,
- В умовах роботи в країніринкової економіки, наука (причому не тільки університетська, а й академічна, ігалузева) повинна відірватися, нарешті, від тематики, яка не затребувана наринку, а зайнятися переважно актуальними прикладними дослідженнями, необхіднимивиробничому сектору, або технологічному бізнесу, причому, на госпрозрахунковихзасадах, припинивши спекуляції на відсутності бюджетного фінансування.Держбюджетне фінансування має бути переважно для фундаментальних досліджень.Для прикладних досліджень повинні використовуватися ринкові механізмифінансування (наприклад, участь вузів у створюваних з ініціативи владикластерах або тендерах з найбільш важливих напрямків технічного переозброєнняекономіки).
Стаття 2. Правовий статус вищого навчальногозакладу.
1. Вищий навчальний заклад створюється уформі державної, комунальної, приватної установи і працює на засадахсамоокупності та неприбутковості та має рівні права у провадженні освітньої,наукової та інших видів діяльності.
2. Юридична особа набуває статусу вищогонавчального закладу з моменту отримання ліцензії на провадження освітньоїдіяльності.
3. Вищий навчальний заклад може бутизасновником (співзасновником) інших юридичних осіб, які провадять своюдіяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої, освітньої, інноваційноїдіяльності, та діяльності в сфері технологічного бізнесу вищого навчальногозакладу та/або забезпечують виконання його статутних завдань.
4. Вищі навчальні заклади можуть провадитиосвітню діяльність разом з іноземними навчальними закладами за узгодженимиосвітніми програмами.
6. Вищі навчальні заклади можуть утворюватинавчальні, навчально-наукові та навчально-науково-виробничі комплекси, бізнес –інкубатори, центри технологічного бізнесу, тренінгові компанії, наукові паркита входити до складу консорціумів, кластерів, асоціацій та інщих бізнесовихорганізацій. Всі учасники комплексу, консорціуму зберігають статус юридичноїособи і фінансову самостійність.
Розробив: Д.т.н.,проф., професор УДХТУ В.М.Задорський
22.04.2014 р.
