Міжнародні механізми повернення громадян України для проходження військової служби
У світлі законодавчої роботи Верховної Ради України впродовж останніх місяців, серед громадян України, які проживають за кордоном, ширяться побоювання, що їх можуть екстрадувати або депортувати з країн ЄС до України для проходження військової служби в зв’язку з мобілізацією. В статті розглянуто можливості застосування міжнародно-правових механізмів, однією з країн-учасниць ЄС - Польщею, до громадян України.
Для початку з'ясуємо чим взагалі є загальний військовий обов'язок в Україні?
Загальний військовий обов'язок в Україні встановлений на основі Конституції України. Вже у статті 17 Конституції України законодавець вказав, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішою функцією держави, справою всього Українського народу. Стаття 65 Конституції України визначає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Виконання військового обов’язоку громадян України врегульовано профільним Законом. Статтею 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року (№ 2232-XII) визначено, що військова служба має на меті підготовку громадян України до захисту Вітчизни. Відповідно до частини 2 статті 17 Конституції України, оборона України, захист її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності покладаються на Збройні Сили України.
Конституційний обов'язок захищати Вітчизну відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII поширюється на всіх громадян України, які за віком і станом здоров'я придатні до його виконання. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які проживають в Україні.
Хто може бути призваний до Збройних Сил України?
Загальний військовий обов'язок поширюється як на чоловіків, так і на жінок, які перебувають на військовому обліку в територіальних центрах комплектування (призовних дільницях) за місцем проживання. Обов'язковому військовому обліку підлягають жінки, придатні до військової служби за станом здоров'я та віком, які закінчили медичні або фармацевтичні навчальні заклади.
Жінки, які підлягають обов'язковому військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу або залучені до виконання робіт, спрямованих на забезпечення обороноздатності держави у воєнний час.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону № 2232-XII, облік військовозобов'язаних ведеться за місцем їх проживання. Громадяни України, які тимчасово перебувають за кордоном, також підлягають військовому обліку, який ведеться дипломатичними представництвами України за кордоном.
Правила військового обліку громадян України за кордоном дипломатичними установами запровадив перший Президент України Леонід Кравчук своїм Указом від 2 квітня 1994 року "Про Консульський статут України" (№ 127/94). Відповідно до статті 27 Указу Президента України № 127/94, консул здійснює військовий облік громадян України, які проживають за кордоном. Консул також зобов'язаний забезпечити явку громадян України чоловічої статі, які досягли 18-річного віку, до військових комісаріатів за місцем проживання з метою призову на строкову військову службу. Обов'язок військового обліку громадян України, які перебувають за кордоном, нещодавно був закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних та резервістів" (№ 1487-2022-п).
Серед нових правил, згідно зі статтею 52 Постанови № 1487-2022-п, до обов'язків дипломатичних представництв віднесено:
- інформування громадян України, які перебувають на тимчасовому консульському обліку після досягнення ними призовного віку (18 років), про початок чергового призову на строкову військову службу
- сприяння поверненню військовозобов'язаних в Україну під час мобілізації та в умовах воєнного стану
- ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів;
- повідомлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів до компетентних органів України у 7-денний строк з дня взяття/зняття з консульського обліку.
Розпорядження КМУ № 1487-2022-р чітко не визначено, в який саме спосіб дипломатичні представництва України за кордоном здійснюватимуть "інформування" громадян України та "сприятимуть поверненню" громадян України.
Але, вже 10 січня 2024 року консульський відділ посольства України у Великій Британії на своєму Telegram-каналі закликав громадян України, які перебувають за кордоном більше ніж три місяці, протягом семи днів з'явитися до посольства для постановки на військовий облік (https://t.me/UAConsulUK/176).
Ймовірно, саме таким чином дипломатичні представництва України закордоном і надалі інформуватимуть громадян України про необхідність виконання конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни. Питання "сприяння поверненню" поки що залишається неврегульованим українським законодавством.
Громадяни України, які перебувають на постійному консульському обліку, можуть зітхнути з полегшенням: ч. 3 ст. 36 Закону № 2232-XII не передбачає взяття таких осіб на військовий облік, а отже, вони не підлягають військовому обов'язку.
На чому грунтується та механізми реалізації екстрадиції громадянина України?
"Екстрадиція" - це форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю, яка полягає у видачі особи однією державою на запит іншої держави з метою підданя даної особи кримінальному переслідуванню або покаранню на території запитуючої держави.
Екстрадиція здійснюється на підставі міжнародного договору. Більшість країн не дозволяють екстрадицію власних громадян або осіб, які отримали притулок на їх території. До таких країн належить і Україна: стаття 557 Кримінального процесуального кодексу України (№ 4651-VI) забороняє екстрадицію громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Крім того, 29 травня 1997 р., Україна приєдналася до Європейської конвенції про видачу правопорушників, а 18 жовтня 2022 року Україною ратифіковано Конвенцію про екстрадицію , так званна Міжамериканська Конвенція про видачу правопорушників, укладеної 26.12.1993 р. у Монтевідео. Окремий порядок видачі осіб для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання покарання між Україною та Польщею регулюється двостороннім Договором між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, укладеним у Києві 24.05.1993 р.
З вищезазначених актів можна виділити три найважливіші принципи екстрадиції:
1. підставою для видачі може бути лише діяння, яке карається в обох країнах (так званий принцип подвійної кримінальної відповідальності);
2. видана особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише за ті злочини, у зв'язку з якими вона була видана, а також до неї може бути застосоване лише те покарання, за яке вона була видана (так званий принцип спеціалізації);
3. не підлягають видачі особи, які користуються правом притулку в державі перебування.
Крім того, статтею 61 двостороннього Договору між Республікою Польща та Україною передбачено, що у видачі особи може бути відмовлено, якщо запитуюча Договірна Сторона вимагає видати особу, проти якої здійснюється кримінальне провадження за злочин, що полягає виключно у порушенні військового обов'язку.
Таким чином, видача громадянина України, який підлягає військовому обліку в Україні, для притягнення такого громадянина до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочини, що полягають виключно у порушенні військового обов'язку, передбачених розділом XIX Кримінального кодексу України (статті 401-435¹), теоретично не є можливою.
“Депортація” чи “реадмісія”?
Відповідно до ст. 42 Закону Республіки Польща від 12 березня 2022 р. "Про допомогу громадянам України у зв'язку зі збройним конфліктом на території України" громадяни України в певній мірі захищені від обов'язку покинути територію Республіки Польща протягом терміну, передбаченого ст. 299 Закону Республіки Польща від 12 грудня 2013 р. "Про іноземців", і мають право на законне перебування на території Польщі до 4 березня 2024 р.
Українцям, які з тих чи інших причин перебувають на території Республіки Польща не на законних підставах, рекомендується якомога швидше подумати про легалізацію свого перебування в тій країнв. Варто теж пам'ятати, що відповідно до статті 79 Договору про функціонування Європейського Союзу, громадяни третіх країн (до яких віднесено і Україну), які не виконують умови легального в'їзду, перебування або проживання на території однієї з держав-членів ЄС, можуть підлягати процедурі “реадмісії”, тобто поверненню до країн свого походження або проживання.
Реадмісія - це міжнародно-правовий механізм повернення мігрантів, які незаконно перетнули кордон країни ЄС, до країни, з якої вони прибули.
Реадмісія можлива на підставі міжнародних угод. З цією метою Європейський Союз підписав більше десятка угод про реадмісію, в тому числі з Україною. Угода між Європейським Співтовариством та Україною про реадмісію осіб, була підписана 18 червня 2007 року, якою встановлено зобов'язання України, на запит компетентних органів держав-членів ЄС, приймати на свою територію своїх громадян, які не виконують умови, щодо легальності в'їзду або перебування на території держав-членів ЄС.
Процедура реадмісії (прийняття) власних громадян Україною передбачена статтею 2 вищезгаданої Угоди, яка передбачає, що запитувана держава (Україна) на запит запитуючої держави (країни ЄС) та без будь-яких інших формальностей, крім тих, що передбачені цією Угодою, приймає на свою територію всіх осіб, які не виконують чинних умов стосовно в'їзду на територію Запитуючої держави (країни ЄС) чи перебування на її території або припинили виконувати такі умови, якщо надано докази відповідно до статті 6 цієї Угоди того, що вони є громадянами Запитуваної держави (України).
На підставі статті 5 Угоди про реадмісію, впроваджено реадмісію за прискореною процедурою у випадку, коли особа була затримана при незаконному перетині кордону держави-учасниці ЄС. В такому випадку протягом 48 годин після незаконного перетину кордону (в тому числі в аеропорту або порту), безпосередньо з території запитуваної держави (України), компетентні органи відповідної держави-учасниці ЄС можуть подати клопотання про реадмісію протягом 2 днів з моменту затримання такої особи.
Співпраця між Республікою Польща та Україною у сфері здійснення реадмісії ґрунтується на Імплементаційний протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про виконання Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб, вчиненої 18 червня 2007 року в м. Люксембург, підписаному у Варшаві 24 квітня 2017 року.
Таким чином, у нинішньому правовому полі Республіка Польща не має компетенції контролювати виконання військового обов'язку громадянами України перед Україною, якщо іншого не буде передбачено двосторонньою угодою. В свою чергу дипломатичні установи України за кордоном зобов'язані вести облік призовників, осіб призовного віку та резервістів, які перебувають на тимчасовому консульському обліку в посольстві чи консульстві. Крім того, дипломатичні представництва України є відповідальними за інформування про початок нового призову громадян України на строкову військову службу, осіб які не звільнені від призову на строкову військову службу, не мають відстрочки від призову та перебувають на тимчасовому консульському обліку. Водночас, українським законодавством не передбачено, в який спосіб дипломатичні представництва мають "сприяти" поверненню своїх громадян до України з метою несення військової служби.
Громадянам України, які проживають у Польщі на законних підставах, не варто боятися депортації або екстрадиції у зв'язку з невиконанням ними військового обов'язку в Україні. Натомість громадяни України, які перебувають у Польщі без легальних на те підстав, можуть бути зобов'язані повернутися до України в примусовому порядку, а незаконний перетин кордону до Польщі може закінчитися виконанням рішенням про реадмісією до Україну.
