Brexit, майбутнє ЄС та Україна
Oдин з її ключових, найвагоміших і найвпливовіших членів вирішив… вийти з ЄС.
Канцлер Німеччини А. Меркель назвала такий крок «ударом по Європі». ЄС раптово постав перед цілим рядом загроз, починаючи від регіональної стабільності і закінчуючи власною цілісністю. Чи зможе європейська спільнота гідно прийняти виклик часу і вийти з кризи ще міцнішою і згуртованішою?
Перша реакція ключових європейських гравців не виглядала надто обнадійливою – давався взнаки шок несподіванки, помножений на популярний останнім часом і підживлюваний з Кремля «євроскептицизм».
Франція виявилась неготовою до такого кроку другого після Парижа найбільшого члена об’єднаної Європи. Ще більше тривоги французьким політичним елітам додала майже миттєва реакція праворадикалів на чолі з Марі Ле Пен, яка одразу ж висловилась за проведення аналогічного референдуму у Франції.
Німеччина показала повну розгубленість. Віце-канцлер З. Габріель охарактеризував крок Великобританії як «поганий день для Європи». З виходом Лондона, першочерговою проблемою для Берліна стає економічна ситуація в ЄС.
Греція відреагувала на результати британського референдуму 15% обвалом ринку цінних паперів, що на фоні загальної слабкості та проблемності грецької економіки може загрожувати більш довгостроковими наслідками.
Іспанія, один з найбільших єврооптимістів останнього часу і один з найбільших торговельних партнерів Великобританії, закликала до зваженої реакції, аргументовано сподіваючись на те, що центральна ідея ЄС – спільна торгівля та економічна співпраця заради загального добробуту, в підсумку переможе.
Голова Рад Європи Д. Туск відзначив, що «істерична реакція» не на часі – слід працювати над збереженням єдності, незважаючи ні на що. Усі зусилля Європейського Союзу наразі спрямовані на уникнення «ланцюгової реакції».
Все залежатиме від того, який механізм «розлучення» оберуть Лондон і Брюссель. Наразі бачимо конфлікт між двома протилежними тенденціями: якнайскоріше «відділення» Лондона від Брюсселя, та більш помірковане бачення вироблення механізмів поступового виходу Британії з ЄС.
Очевидно, що гору візьме саме другий варіант, тим більше, що сама Європа може запропонувати цілком дієву модель взаємодії між Європейським Союзом та країною-не членом об’єднання.
Одним з найприйнятніших є Норвегія. Активний учасник НАТО, вона не входить до ЄС, але в той же час має тісні економічні зв’язки як на організаційному, так і на двосторонньому рівнях (до речі, найтісніші – якраз із Великобританією).
Так чи інакше, Європейський Союз був, є, і залишається організацією, яка протягом уже більше як півстоліття значною мірою гарантувала мир на континенті завдяки вільній торгівлі і спільному процвітанню своїх членів.
ЄС має достатній запас міцності і внутрішнього ресурсу, в тому числі й політичного, для того, щоб гідно вийти з цієї кризи.
Києву в цій ситуації слід як ніколи посилити роботу над внутрішніми реформами. Лише системне виконання Угоди про асоціацію з ЄС дозволить не лише наповнити практичним змістом європейський вектор української зовнішньої політики, але й принести відчутні економічні й політичні дивіденди, дозволивши Україні зайняти чільне місце надійного партнера європейської спільноти.
