Офіційна російська пропаганда змінює свій характер. Довівши повну неспроможність переконати будь-кого (окрім, звичайно, російського споживача) у «фашистській» природі «київської хунти», Москва змінює тактику.

Як зазначають автори британської The Economist, новим напрямом російської пропагандистської машини стає зображення України такою собі європейською failed state, а її уряду – вкрай некомпетентним і ненадійним партнером Європейської та світової спільноти.

Здавалося б, нічого дивного в такому повороті немає – так чи інакше, Москва вряди-годи натякала світові на те, що Україна не є повноцінною державою. Тепер же, з огляду на явний провал попередніх гасел боротьби за визволення «братнього українського народу» від «фашистів» та «нацистів» (дарма що історично терміни зовсім різні), ця тема стали чи не єдиним «рятівним колом» російської пропагандистської машини. Тож старі заголовки про жахіття «розгулу фашизму в Києві» змінили більш депресивні про «продовження агонії» в Україні.

Однак для України ця ситуація приховує більше ризиків, ніж може здатися на перший погляд. Усі попередні антиукраїнські міфи розвінчувалися дуже легко, вперш чергу завдяки їх відвертій безглуздості. Тому Київ міг  особливо не перейматися питаннями інформаційного протистояння. Єдине, що викликало серйозне занепокоєння на той час – це масштаб та масованість російської пропаганди, які заскочили зненацька навіть такі загартовані «холодною війною» країни, як США чи Великобританія.

Відтак питання ідейного оформлення інформаційної боротьби України з російським агресором відходило на як мінімум другий план порядку денного. В кінцевому підсумку це загрожує ситуацією, коли Київ виявиться просто неготовим до нового витка російської пропаганди. Адже нові міфи Кремля опираються вже не на шизофренічну віртуальну реальність «фашизації» України, а на реальні соціальні, економічні та політичні проблеми нашої країни. І тут єдиний контраргумент, який здатен звести нанівець зусилля Москви, – це ефективні реформи ключових секторів державного і суспільного життя нашої держави.

Однак і самі по собі, без адекватної часу і ситуації інформаційної стратегії, ці заходи не здатні зупинити потужної антиукраїнської інформаційної кампанії РФ.

Слід пам’ятати, що, незважаючи на зміну тактики, стратегія кремлівського агітпропу залишається сталою – дискредитація України як партнера Західного світу і повернення її в такий спосіб під цілковитий вплив Москви. Готовність Путіна йти наміченим курсом і використовувати будь-які сценарії для реалізації такого плану не викликають сумнівів. З останніх прикладів – визнаний СБУ провокацією т.зв. «майдан 3.0», покликаний спекулювати на сучасних соціальних проблемах і прорахунках української влади, і який, у випадку успіху, означав би ескалацію кремлівської пропаганди вже за якісно новим, більш небезпечним для Києва сценарієм.
 
Тому Києву не слід гаяти час, і вживати усіх можливих заходів зі зміцнення безпеки країни, в тому числі вносячи відповідні  зміни до національного законодавства з метою підвищення ефективності інформаційного забезпечення по всій лінії інформаційного фронту – від проведення АТО і аж до інформаційної безпеки кожного громадянина нашої держави.
РосіяУкраїнапропагандавійнаінформаційна безпека