Податок на упаковку - «чорний день» української економіки

Українські політики все більше віддаляють Україну від європейського шляху розвитку економіки, одним з пріоритетних принципів якого у всьому цивілізованому світі є відповідальне поводження з побутовим сміттям та відходами упаковки.

Наразі в парламенті розглядається низка законопроектів, які, незважаючи на міжнародні зобов’язання України, передбачають тупикову для вітчизняної економіки та діаметрально протилежну Директивам ЄС фіскальну систему утилізації ресурсоцінної вторинної сировини.

Без всяких сумнівів можна констатувати, що ймовірне прийняття Верховною Радою законопроектів за номерами 4835-д, 4836, 4837 та 6602, стане «чорним» днем для економіки України та запуском нової корупційної оборудки.

Зазначу, що намагання політиків започаткувати податковий механізм на виробництво упаковки та товарів в упаковці відбувається в реаліях безпрецедентного падіння платоспроможності більшої частини населення України та стрімкого скорочення обсягів промислового виробництва.

З одного боку, такі недолугі новації автоматично призведуть до пограбування виробничих підприємств, скорочення їхніх обігових коштів та відсутності перспектив розвитку бізнесу. З іншого боку, на країну очікує суттєве підвищення собівартості продукції, а, відповідно, й роздрібних цін практично на всі товари, що стане поштовхом до нової потужної хвилі інфляції та знецінення життя громадян.

Розрахунки фахівців УКРПЕК не втішні. Якщо законопроекти наберуть чинності, виробники додатково сплачуватимуть біля 7 млрд грн на рік. Одночасно з тим роздрібні ціни на товари повсякденного попиту зростуть на 15% - 17%. Враховуючи, що близько 80% товарів в упаковці – це продукти харчування, впровадження податків завдасть болючого цінового удару саме по цьому сегментові ринку.

Положення законопроектів маніпулюють свідомістю громадян, адже в них зазначається, що зібраний з виробників податок на упаковку буде акумулюватися та розподілятися між регіонами країни для створення виробничих потужностей з утилізації сміття. Проте ініціатори законопроектів замовчують той факт, що в Україні вже є розвинена мережа переробних підприємств, потужність яких використовується лише на 55%-75%. Через гострий дефіцит сировини вони змушені щороку імпортувати з-за кордону в середньому 300 тисяч тон макулатури, склобою, ті ж відходи упаковки та іншої сировини на загальну суму $55-$60 млн.

Маніпуляція свідомістю в тому, що насправді політики переслідують наміри будівництва сміттєспалювальних заводів в містах України. І ці наміри детально розписані в законопроекті №4835-д «Про внесення змін до деяких законів України щодо стимулювання використання побутових відходів як альтернативного джерела енергії». Зокрема, ця законодавча ініціатива передбачає встановлення «зеленого тарифу», за яким електроенергія вироблятиметься від спалювання побутових відходів.

Проте, ця норма законопроекту, по-перше, протирічить європейським законодавчим нормам та міжнародним зобов’язанням України. А саме – Паризькій угоді, що була нещодавно ратифікована нашою країною, Директивам № 2008/98/ЄС «Про відходи» та №2010/75/ЄС «Про промислові викиди», та «Національній стратегії управління відходами в Україні до 2030 року», схваленої Кабінетом Міністрів.

По-друге. Будівництво сміттєспалювальних заводів в українських містах завдасть невиправної шкоди здоров’ю людей та екології.

По-третє. Україна спалюватиме цінну вторсировину, яку вітчизняні переробні підприємства закуповують за десятки мільйонів доларів.

Хто саме виграє від такої «сміттєвої реформи»? Відповідь очевидна – а ні Україна, а ні суспільство.

Саме тому громадськість неодноразово закликала народних депутатів України відхилити ці загрозливі законопроекти та прислухатися як до європейських фахівців, так і українських виробників.

Україна потребує закріплення на законодавчому рівні принципу розширеної відповідальності виробника, впровадження європейської практики роздільного збирання побутових відходів, суттєвого розширення мережі інфраструктури збирання та сортування законодавчого стимулювання цієї діяльності.

Тільки таким чином ми не будемо втрачати дорогоцінні ресурси, припинимо забруднювати довкілля, поступово позбавимося сміттєзвалищ та вирішимо інші важливі економічні питання: завантажимо переробну галузь промисловості, знизимо собівартість виробництва більшості видів продукції та споживчі ціни і, між тим продемонструємо всьому світові що ми насправді прагнемо приєднатися до реальних європейських цінностей.