Як я писав раніше у квітні набув сили закон № 4292-IX від 12.03.2025 р. "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача".

Тепер на суди і учасників процесу чекає напрацювання практики застосування цього закону. І я думаю без Великої палати Верховного суду тут не обійдеться.

Але сьогодні, я хочу порозмірковувати не тему особливостей застосування ч. 2 ст. 391 ЦК України, тобто щодо уточнення порядку вибору засобів захисту, за якою представники держави і органів місцевого самоврядування мають застосовувати інститут віндикаційного позову задля повернення майна від добросовісного набувача.

Вказана норма є новою, до її введення в ЦК належність обраного способу захисту оцінювали виключно суди на власний розсуд, виходячи зі змісту спірних правовідносин і правовідносин щодо захисту порушеного права.

Маємо тут перші "практичні ластівки" – прокуратура зазначає, що в процесах, які наразі тривають, норма ч. 2 ст. 391 ЦК України нібито не підлягає застосуванню, оскільки, закон не має зворотної дії.

Відключити

На моє переконання, мова тут не йде про зворотну дію.

Правовідносини щодо захисту порушеного права не слід ототожнювати зі спірними правовідносинами. В структурі спірних правовідносин відсутні за визначенням такі елементи, як "захист порушеного права", в них є:

  • суб'єкти – сторони правочину і інші учасники цивільного обігу прав яких можуть стосуватися наслідки правочину;
  • об'єкт – право власності на майно щодо якого укладається правочин.
  • І юридичні факти – оплата, укладення охоронного договору тощо.

Що ж до правовідносин щодо захисту порушеного права, то правовідносини щодо захисту порушеного права – це правові зв'язки, які виникають між особою, чиє право було порушене, та іншими суб'єктами (наприклад, судом, органом влади), які здійснюють захист цього права. Ці відносини регулюються законодавством і спрямовані на відновлення порушеного права, надання компенсації або застосування інших засобів захисту. Такі правовідносини є похідними від спірних.

У правовідносин щодо захисту порушеного права окрема структура, суб'єктами якої виступають – особа, яка вважає що її право порушено, стверджуваний порушник або порушники, суд, інші особи, на права яких можуть вплинути такі правовідносини.

У разі подання позову цивільні правовідносини щодо захисту порушеного права, у рамках яких відбувається юрисдикційний захист, існують у нерозривному взаємозв'язку з процесуальними правовідносинами. Таким чином, матеріальні правовідносини щодо захисту порушеного права знаходять своє відображення в процесуальному інституті предмета позову, який відображається через зміст позовних вимог тобто спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором. Це відрізняє їх від спірних правовідносин, які виникли, були реалізовані і припинені досягненням їх мети/виконанням зобов'язань – в той час, коли виконувався відповідний правочин.

Відключити

Тут слід зауважити, що ст. 16 ЦК України, яка визначає спосіб захисту порушеного права залишилася незмінною, як власне і ст. 216 ЦК України, яка ніколи не передбачала такого наслідку недійсного правочину, як усунення перешкод у здійсненні права власності (негаторних вимог).

В ст. 391 ЦК України частина перша щодо безпосередньо засобу захисту у вигляді негаторних вимог також залишилася незмінною. Законодавець лише конкретизував правила застосування такого засобу захисту як усунення перешкод у здійсненні права власності, не змінивши суть цього засобу захисту порівняно із попередньою редакцією. Зокрема, законодавець зазначив таке "спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу."

Вказівка на правила вирішення спорів є ознакою того, що вказана норма стосується здійснення судочинства. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вочевидь, особливості застосування певних засобів захисту це норми, які нерозривно пов'язані із реалізацією правосуддя. Таким чином, певний спосіб захисту, як і особливості його застосування реалізується через норми процесу, тобто правила судочинства.

Відключити

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Більш за те, якщо звернутись до тексту самого закону і пояснювальної записки до нього, то там ми побачимо таке.

В пояснювальній записці в розділі щодо необхідності прийняття акту зазначено: "Чинна редакція Цивільного кодексу України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного суду, якою фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захист прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушність права власності)."

Як бачимо – мета законодавця, хоч це і абсолютно унікальний випадок, це підсилення правової визначеності через подолання певної судової практики ВП ВС, про яку я писав раніше. Повторюсь ще раз, практика була цілком адекватною тій справі і правовідносинам і яких вона виникла. Проблема полягала в подальшому неоднозначному врахуванні такої практики в інших правовідносинах.

Саме для розмежування і уточнення особливостей застосування засобів захисту законодавцем і було внесено ч. 2 ст. 391 ЦК України.

Що ж до тексту самого закону, то в п. 2 Прикінцевих та перехідних положеннь зазначено таке:

"Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо /далі зазначено якого саме майна/."

Важко собі уявити, що законодавець встановлює звороту дію положень Закону в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, для розпочатих процесів, в яких позивачем обрано засіб захисту без врахування ч. 2 ст. 391 ЦК України. Оскільки це суперечило б і меті закону і простій формальній логіці.

Таким чином, врахування уточнених законодавцем правил застосування засобів захисту, з урахування того, що самі засоби захисту залишаються незмінними відповідатиме правилам застосування правових норм у часі.

Законодавець це лише підтвердив.