Розпорядження майном на випадок смерті
Думки про смерть неприємні, проте майже кожному потрібно визначитися, як розпорядитися майном на випадок смерті.
За нормальних сімейних стосунків думати про це не варто - майно перейде за загальними правилами в порядку спадкування за законом.
При необхідності чи за бажанням самостійно визначити до кого перейде майно після смерті необхідно завчасно обрати спосіб розпорядження майном на випадок смерті.
І. ЗАПОВІТ
Коротко про особливості:
- не допускається вчинення через представника;
- можливість позбавлення спадкоємців за законом права успадкувати майно;
- обов'язкова частка у спадщині (діти спадкодавця, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова/вдівець, непрацездатні батьки успадковують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом);
- набуте майно - не спільна сумісна власність подружжя;
- перехід майна у власність після смерті спадкодавця;
- обов'язок сплатити борги спадкодавця у межах вартості спадкового майна;
- дозволяє виконати волю спадкодавця (за належного оформлення).
Призначення заповіту.
Заповіт - особисте розпорядження на випадок власної смерті.
Спадкоємцем (той, кому переходе майно) може бути фізична/юридична особа та інші учасники цивільних відносин, наприклад, держава Україна.
Заповіт - не лише однозначне передання всього майна конкретній особі, але й можливість розпорядитися частками у майні декільком спадкоємцям, визначення конкретного майна, яке перейде кожному зі спадкоємців, охоплення заповітом лише частини із майна, та різні їх варіації.
Заповідач може охопити заповітом права та обов'язки, які належать йому на момент складення заповіту, а також ті, які належатимуть у майбутньому.
При розподілі у заповіті лише прав, до спадкоємців пропорційно переходять й обов'язки.
Частки у спадщині є рівними, якщо вони не розподілені заповідачем.
Види заповіту.
1. Із заповідальним відказом. Заповідач може покласти на спадкоємця обов'язки на користь будь-якої іншої особи - відказоодержувача (оплата навчання, боргу, відказоодержувача, придбання речі, надання відказоодержувачеві права користування житлом (автомобілем) протягом певного терміну).
Наприклад, заповідач бажає, щоб без передання права власності у його квартирі міг жити племінник, то у заповіті прописується обов'язок спадкоємця надати племіннику право користуватися квартирою до досягнення певного віку.
При наступній зміні власника майна, право користування майном зберігає чинність та не відчужується (продаж, дарування, передання у спадщину).
Право користування житлом відказоодержувача не надає такого ж права його сім'ї, якщо це не передбачено заповітом.
Спадкоємець, на якого покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно.
Заповідальний відказ діє з часу відкриття спадщини та втрачає чинність зі смертю відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.
2. З покладенням на спадкоємців обов'язків. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця, ритуалу поховання чи обов'язок повідомити кому-небудь про що-небудь та дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
3. З умовою. Заповіт, в якому виникнення права на спадкування в особи пов'язується з наявністю певної умови, яка має існувати на час відкриття спадщини (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).
Умова нікчемна, якщо суперечить закону або моральним засадам суспільства.
Наприклад, умова про поховання спадкодавця і встановлення йому пам'ятника не відповідає вимогам закону (є нікчемною), а тому не створює жодних правових наслідків для спадкоємця за заповітом.
Особа, призначена у заповіті, не може вимагати визнання умови недійсною з підстав, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Настання умови пізніше, навіть в межах строку прийняття спадщини, не дає права на спадкування за заповітом з умовою.
Заповіт з умовою ставить призначеного спадкоємця у повну залежність від виконання умов, тримає його у невизначеному стані, оскільки не відомо чи встигне спадкоємець виконати всі умови до смерті спадкодавця.
4. Заповіт подружжя. Подружжя може скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
Частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. При смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті (наприклад, спільні діти).
За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту, що підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя і майно переходить не у власність, а у володіння та користування другого з подружжя, який не зможе ним розпорядитися (продати, подарувати, заставити, обміняти).
Якщо подружжя не бажає накладення на майно заборони відчуження, варто розглянути інші види розпорядження майном, наприклад, спадковий договір подружжя.
5. Секретний заповіт. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.
Такий заповіту застосовувати недоцільно, оскільки заповідач може двозначно викласти свою волю чи допустити помилки, що призведе до недійсності заповіту та подальшого невиконання дійсної волі.
6. З встановленням сервітуту. Заповідач може встановити у заповіті сервітут (право користування чужим майном) щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (наприклад, право сусіда проходити через земельну ділянку).
7. З підпризначенням спадкоємця. Заповідач може призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності виконаних умов за заповітом з умовою.
Підпризначеним спадкоємцем може також особа, яка зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини.
8. З позбавленням права на спадкування. Заповідач може безпричинно позбавити права на спадкування будь-яку особу з-поміж спадкоємців за законом.
У разі смерті особи, позбавленої права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти/внуки цієї особи спадкують на загальних підставах.
Обов'язкова частка у спадщині.
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом отримують:
- діти спадкодавця (до 18 років);
- повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
- непрацездатна вдова/вдівець;
- непрацездатні батьки.
Наділення неповнолітнього повною цивільною дієздатністю не позбавляє права на обов'язкову частку у спадщині.
Непрацездатність пов'язується з наявністю в особи інвалідності чи досягненням пенсійного віку (постанова Верховного Суду від 26.09.2019, справа №303/674/17).
Суд може зменшити розмір обов'язкової частки у спадщині з урахуванням відносин між спадкоємцем та спадкодавцем, а також інших істотних обставин, зокрема майнового стану спадкоємця. Позбавлення особи права на обов'язкову частку судом законодавство не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до ст. 1224 ЦК України (про це далі).
Звернення до суду допускається з вимогою про зменшення розміру обов'язкової частки у спадщині розміру, а не про її позбавлення (постанова Верховного Суду від 30.05.2018, справа №483/597/16-ц).
При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, склад спадщини, зокрема, право на вклади у банку, щодо яких вкладник розпорядився на випадок смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. При незгоді ця частка визначається з усього складу спадщини (постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 "Про судову практику у справах про спадкування").
Обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
Якщо спадкоємець, що мав право на обов'язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов'язкова частка. У такому випадку відбудеться не перехід права на обов'язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку (постанова Верховного Суду від 04.09.2019, справа №450/328/15-ц).
Якщо метою є позбавлення осіб права на обов'язкову частку у спадщині, варто розглянути інші види розпорядження майном, зокрема, спадковий договір чи договір дарування.
Форма заповіту, його посвідчення.
Заповіт укладається у письмовій формі із зазначенням місця, часу його складення та особисто підписується заповідачем.
При неможливості заповідача особисто підписати заповіт, за його доручення та присутності, підписується інша особа, що засвідчує нотаріус із зазначенням причин, з яких заповіт не може бути підписаний заповідачем.
Заповіт посвідчується нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України із реєстрацією у Спадковому реєстрі.
Посвідчення заповіту при свідках (не менше двох) відбувається на прохання заповідача, або при його неможливості прочитати заповіт.
Свідком може бути особа з повною цивільною дієздатністю, крім: особи, яка посвідчує заповіт; спадкоємця за заповітом; члена сім'ї та близького родича спадкоємця за заповітом; особи, яка не може прочитати/підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Заповіт недійсний, якщо складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, у зв'язку з чим неможливо встановити дійсне волевиявлення заповідача (постанова Харківського апеляційного суду від 28.03.2019, справа №615/1108/18).
Скасування, зміна заповіту. Дія двох заповітів.
Заповідач може скасувати, змінити чи скласти новий заповіт, що підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі.
Якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт. Визначення спадкоємця і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту.
Якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт. Визначення спадкоємця і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.
Новий заповіт, яким зменшено обсяг спадкової маси, у порівнянні з попереднім, але не змінено спадкодавця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначає спадкоємця тільки щодо частини спадщини (постанова Верховного Суду від 26.06.2019, справа №369/3186/17).
Чинність попереднього заповіту не відновлюється, коли новий заповіт визнаний недійсним, за виключенням випадків, коли недійсність нового заповіту зумовлена вчиненням його заповідачем у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними (ст. 225 ЦК України), або якщо новий заповіт визнаний судом недійсним як такий, що був вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК України). Існування таких винятків обумовлено відсутністю волі спадкодавця на складання нового заповіту, а відтак - презумпцією волі на збереження чинними умов попередньо складеного заповіту (постанова Верховного Суду від 30.10.2019, справа №695/506/13-ц).
Законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу. Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (постанова Верховного Суду від 28.11.2018, справа №2-1201/2005).
Заповіт не може скасуватись судом, правильною позовною вимогою є визнання заповіту недійсним (постанова Верховного Суду від 28.11.2018, справа №2-1201/2005).
Право представлення.
У випадку складення заповіту за яким усе майно заповідається одній особі, і спадкоємець помирає раніше спадкодавця, право представлення не допускається, і спадкування відбувається порядку спадкування за законом на загальних підставах (постанова Верховного Суду від 26.09.2018, справа №539/2170/17).
Оскільки право представлення не стосується заповіту, детально зупинятися на ньому немає сенсу. Для розуміння, наприклад, це спадкування внуком тієї частки спадщини, яка належала б за законом його матері, якби вона була живою на час відкриття спадщини.
Перехід не лише прав, але й обов'язків спадкодавця.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті, крім прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти (крім боргу з аліментів), пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов'язані з особою спадкодавця та у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (наприклад, обов'язки, які передбачають наявність спеціальних знань, навичок).
Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредитор спадкодавця пред'являє свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини чи про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він може пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у встановлені строки, позбавляється права вимоги.
Строк позовної давності та строк вимоги кредитора не тотожні речі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018, справа №522/407/15-ц).
У виконавчому провадженні державний виконавець або зацікавлена особа можуть звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Тобто, у разі смерті боржника за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні (постанова Верховного Суду від 23.01.2019, справа №2-2697/11).
Борг спадкодавця за аліментами стягується за рахунок активів спадкової маси та не є таким зобов'язанням, яке припиняється як нерозривно пов'язане з особою боржника (постанова Верховного Суду від 21.03.2018, справа №161/11682/15-ц).
Зобов'язання за попередніми договорами купівлі-продажу та договором позики входять до складу спадщини (постанова Верховного Суду від 18.09.2019, справа №640/6274/16-ц).
Набуття спадкоємцями права власності.
Для набуття права на спадщину, спадкоємці за заповітом мають прийняти її у порядку та строки, встановлені законом.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто протягом 6 місяців нотаріусу, в селах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування. Заява може бути відкликана протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини.
Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6 місяців не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець вважатиметься таким, що постійно проживав разом із спадкодавцем, і в тому випадку, коли за певний, навіть значний, час до настання смерті спадкодавця відбув з місця проживання спадкодавця у довготривале відрядження, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини. Попри те, що такий спадкоємець жодних дій для прийняття спадщини не здійснював або навіть не знав про сам факт її відкриття, він вважатиметься таким, що прийняв її в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України (ухвала ВССУ від 02.11.2016, справа №716/309/14-ц).
Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.
Особа, яка досягла 14 років, може подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків, піклувальника.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна, обмежено дієздатна особа вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, коли:
- обмежено дієздатна особа відмовилася від спадщини за згодою піклувальника та органу опіки та піклування;
- неповнолітня особа (від 14 до 18 років) відмовилася від спадщини згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника та органу опіки та піклування;
- батьки (усиновлювачі), опікун малолітньої, недієздатної особи за згодою органу опіки та піклування відмовилися від спадщини.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець може не прийняти спадщину. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (наприклад, прийняття лише права на майно, але не боргів спадкодавця).
Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як 3 місяці, він продовжується до 3-х місяців.
Право на спадщину входить до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва та не здійснив державної реєстрації цього права (постанова Верховного Суду від 14.08.2019, справа №523/3522/16-ц).
Відповідачами у справах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності спадкоємців, усунення їх від права на спадкування, неприйняття, відмови від прийняття ними спадщини, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (постанова Верховного Суду від 04.12.2019, справа №697/2052/17-ц).
Поновлення пропущеного строку для прийняття спадщини.
При поновленні пропущеного строку для прийняття спадщини суд вирішує чи є пропуск поважним (пов'язаний з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій).
Незначний часовий проміжок між закінченням строку прийняття спадщини та подачею позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є підставою для задоволення таких вимог (постанова Верховного Суду від 17.10.2018, справа №681/203/17-ц).
Якщо у спадкоємця не було перешкод для подання заяви, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні (постанова Верховного Суду від 13.12.2018, справа №459/295/16-ц).
Постійне проживання спадкоємця за заповітом за кордоном, за певних обставин, може визнаватися поважною причиною пропущення строку для подання заяви для прийняття спадщини, наприклад, при не вчиненні нотаріусом усіх необхідних дій для повідомлення спадкоємця про відкриття спадщини, зокрема, не виклик спадкоємця за заповітом (постанова Верховного Суду від 07.08.2019, справа №629/1886/18).
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 26.06.2019, справа №565/1145/17).
Тлумачення заповіту.
При нечітких, двозначних формулюваннях тлумачення (роз'яснення) заповіту здійснюється спадкоємцями після відкриття спадщини.
Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання майном, ухвалення судом рішення про тлумачення заповіту можливе лише при розгляді спору між сторонами (постанова Верховного Суду від 05.12.2018, справа №335/9398/16-ц).
Оскарження заповіту. Недійсність заповіту.
Нікчемним є заповіт, який складений особою, яка не мала на це права та заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо волевиявлення заповідача не вільне, не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
При недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та/або керувати ними на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними (постанова Верховного Суду від 20.06.2018, справа №161/17119/16-ц).
Строк позовної давності у справах про визнання заповіту недійсним складає 3 роки з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Усунення від права на спадкування.
Не мають права на спадкування особи, які умисно:
- позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Особа, яка вчинила замах на життя заповідача може спадкувати, якщо заповідач, знаючи про це, призначив її своїм спадкоємцем за заповітом;
- перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
Ці вимоги поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
При усуненні від права на спадкування має значення сукупність обставин. Підлягають доведенню факти, що спадкодавець перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги (може підтверджуватись медичною документацією), відповідач мав можливість надавати допомогу, але ухилився від її надання. (постанова Верховного Суду від 04.04.2018, справа №233/6868/15-ц).
Отже, заповіт підійде при бажанні:
- бути впевненим про виконання волі після смерті;
- не передавати за життя майно у власність іншій особі;
- проживати у своєму житлі (якщо передається квартира/будинок);
- не передавати майно спадкоємцю у спільну сумісну власність подружжя.
ІІ. СПАДКОВИЙ ДОГОВІР
Коротко про особливості:
- не належить до спадкування;
- може укладатися через представника;
- перехід майна у власність з моменту смерті;
- відсутність притаманної заповіту ознаки обов'язкової частки у спадщині;
- відсутність обов'язку сплачувати борги відчужувача;
- набуте майно - спільна сумісна власність подружжя, при докладанні зусиль обох з них;
- розірвання договору лише за згодою сторін або судом;
- ризик невиконання умов договору набувачем після смерті відчужувача.
Призначення спадкового договору, його сторони.
За спадковим договором особа (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження іншої особи (відчужувача), в разі смерті якого набуває право власності на його майно.
Відчужувачем може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем - фізична (без обмежень щодо віку та обсягу дієздатності) або юридична особа.
Спадковий договір укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації у Спадковому реєстрі. При недотриманні цих умов договір вважається недійсним.
Умови спадкового договору.
Обов'язками набувача за спадковим договором є виконання розпоряджень відчужувача, вчинення дій майнового або немайнового характеру до або/і після смерті відчужувача.
Наприклад, щомісячна виплата грошових сум, догляд, оплата вартості комунальних послуг, ремонт та прибирання житла, допомога з оформлення документів, організація поховання, встановлення намогильної споруди.
Сторони договору вільні у визначенні умов договору, тому це лише приблизний перелік того, що можна включити в спадковий договір.
При цьому, не виключається виконання набувачем розпоряджень на користь іншої особи, наприклад, здійснення періодичних виплат родичу відчужувача. У такому разі спадковий договір конструюється на користь третьої особи, відповідно до якого його виконання може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання.
Розпорядження не можуть принижувати честь і гідність набувача чи обмежувати його цивільну правоздатність (обов'язок проживання в певному місці, здобуття освіти, одруження - для цього існує заповіт з умовою).
Набувач виконує обов'язки самостійно. Проте, у договорі може передбачатись право набувача передоручати виконання дій за договором повністю або частково третій особі (набувач залишається відповідальним перед відчужувачем або іншими особами за належне виконання договору).
Набувач не має права на відшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому відчужувачем, або іншого майна відчужувача.
Забезпечення виконання умов спадкового договору.
Якщо за життя відчужувача стимулом виконання умов договору набувачем є можливість розірвання договору судом, то після смерті з цим виникають проблеми, оскільки спадкоємцям відчужувача та контролюючій особі законом не надається можливість розірвати договір при невиконанні його умов. Також законодавством не визначено можливості заміни контролюючої особи та порядок її дій при невиконанні/неналежному виконанні умов договору.
Для цього пропонуються наступні способи забезпечення виконання умов спадкового договору:
1. Призначення відчужувачем особи, яка контролюватиме виконання умов спадкового договору після його смерті.
Якщо контролююча особа не призначена, контроль за виконанням здійснює нотаріус, проте у нього відсутній механізм перевірки виконання умов спадкового договору, а також такі дії не оплачуються.
2.1. Визначення в договорі права контролюючої особи на звернення до суду з метою розірвання договору, якщо після смерті відчужувача його умови порушуватимуться.
Ст. 1308 ЦК України визначено, що право розірвати договір мають лише відчужувач та набувач. Проте, необхідно виходити із принципу свободи договору та прописувати умову про можливість його оскарження контролюючою особою.
2.2. Визначення в договорі обов'язку контролюючої особи скласти заяву на підтвердження виконання/невиконання умов договору набувачем, справжність підпису на якій нотаріально засвідчується.
3. Для уникнення проблем з розшуком правовстановлюючого документа після смерті відчужувача:
- передання нотаріусу на зберігання такого документу із вказівкою про це у тексті договору, або;
- визначення у договорі обов'язку контролюючої особи подати нотаріусу правовстановлюючий документ після смерті відчужувача та виконання набувачем умов договору.
Хибною є думка юристів про необхідність зазначення у договорі про перехід права власності на майно з моменту виконання набувачем усіх умов договору, оскільки це суперечить ст. 1302 ЦК України. Зокрема тому, що спадковим договором може встановлюватися обов'язок щорічно відвідувати могилу відчужувача, і набувач ніколи не зможе повністю виконати умови договору.
Встановлення, зняття заборони відчуження майна.
На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив договір, накладає заборону відчуження (продажу, дарування), яка виникає з моменту укладення спадкового договору та припиняється після смерті відчужувача.
Відчужувач втрачає право розпоряджатися майном, але залишає за собою право володіти та користуватися ним, наприклад, передавати майно в найм (оренду).
У разі смерті відчужувача на підставі свідоцтва про смерть нотаріус знімає заборону відчуження.
Після смерті відчужувача нотаріусу повертається документ, що посвідчує право власності на нерухоме майно, що було предметом договору.
Момент переходу права власності на майно.
За спадковим договором право на майно переходить з моменту смерті відчужувача, проте, зняття заборони відчуження не надає набувачеві права володіти та розпоряджатися нерухомим майном, яке має перейти у його власність за договором.
Нотаріус, після смерті відчужувача, на підставі свідоцтва про його смерть та відповідної заяви набувача здійснює реєстрацію права власності набувача на предмет спадкового договору.
Спадковий договір подружжя.
Спадковий договір, як і заповіт, може укладатися подружжям, проте, за умовами спадкового договору після переходу прав на майно відсутня заборона відчуження.
Спадковим договором може встановлюватись, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.
Обов'язкова частка у спадщині.
До спадкового договору не застосовується вимога щодо обов'язкової частки у спадщині. При передачі за спадковим договором права власності на все майно відчужувача, особи, які, за звичайних умов, отримують обов'язкову частку у спадщині, не мають права на її отримання.
Наявність одночасно заповіту та спадкового договору.
Спадковий договір пріоритетніший за заповіт. При наявності на одне і теж майно спадкового договору та заповіту, останній вважається нікчемним, незалежно від дати його складання.
Задоволення вимог кредиторів (сплата боргів відчужувача).
За спадковим договором у набувача відсутній обов'язок задовольняти вимоги кредиторів після набуття майна у власність, на відміну від прийняття спадщини, де спадкоємцю переходять як права так і обов'язки спадкодавця.
Припинення спадкового договору.
Спадковий договір припиняється у разі смерті набувача. У цьому випадку його спадкоємці мають право вимагати від відчужувача відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового договору в тій частині зобов'язань, які були виконані набувачем до його смерті.
Якщо набувач зобов'язаний був вчинити певні дії після смерті відчужувача, то у разі смерті набувача такий обов'язок переходить до його спадкоємців.
Розірвання спадкового договору, визнання його недійсним.
При досягненні сторонами згоди про розірвання спадкового договору, укладається нотаріально посвідчений договір про розірвання спадкового договору.
В односторонньому порядку спадковий договір розривається судом на вимогу відчужувача (при невиконанні набувачем його розпоряджень) або на вимогу набувача (при неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача).
Інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти вимоги про розірвання спадкового договору (крім випадку, коли договором встановлено право контролюючої особи на розірвання договору).
Спадковий договір може визнаватися судом недійсним, якщо:
- його зміст суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам;
- одна зі сторін договору не має необхідного обсягу цивільної дієздатності;
- відсутність вільного волевиявлення сторони договору та відповідності її внутрішній волі;
- договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків;
- при укладенні договору батьками (усиновлювачами), його умови суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вимогу про визнання недійсним спадкового договору може заявляти будь-яка зацікавлена особа, за умови доведення порушення її прав та охоронюваних законом інтересів.
Статус майна набутого у шлюбі за спадковим договором.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна (постанова Верховного Суду від 06.05.2020, справа №722/823/17-ц).
Спадковий договір не належить до спадкування, як підстави віднесення майна до приватної власності одного з подружжя.
Таким чином, набуте майно за спадковим договором є спільною сумісною власністю подружжя, якщо обоє з подружжя докладали сил при виконанні умов спадкового договору.
Отже, спадковий договір підійде при бажанні:
- не передавати за життя майно у власність іншій особі в обмін на догляд та турботу;
- не передавати майно особам, що мають право на обов'язкову частку у спадщині;
- проживати у своєму житлі (якщо передається квартира/будинок), не боячись примусового виселення;
- після смерті одного з подружжя, мати можливість розпорядитися майном.
IІІ. ДОГОВІР ДАРУВАННЯ
Коротко про особливості:
- може укладатися через представника з обов'язковою вказівкою на обдарованого;
- майно переходить у власність до смерті дарувальника;
- набуте майно - не спільна сумісна власність подружжя.
Призначення договору дарування, його форма.
За угодою дарувальник передає або зобов'язується передати в майбутньому обдаровуваному безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди (постанова Верховного Суду від 17.04.2019, справа №520/8703/15-ц).
Дарунком може бути рухоме/нерухоме майно, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому, гроші та цінні папери.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій нотаріально посвідченій формі.
Договір дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі.
Договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.
Договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує 850 грн, укладається у письмовій нотаріально посвідченій формі.
Момент набуття права власності за договором дарування.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому.
Договором дарування може встановлюватись обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини (події, яка неминуче має настати).
У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.
Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, дарувальник чи обдаровуваний помре, договір дарування припиняється.
Визначення відкладальною обставиною смерть дарувальника, робить неможливим виконання договору дарування, оскільки смерть особи припинення договору відбувається одночасно (ухвала Апеляційного суду Харківської області від 30.03.2017, справа №639/1653/16-ц).
Дарувальник може відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився. Обдаровуваний може у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього.
Розірвання договору дарування.
Дарувальник може вимагати розірвання договору дарування, якщо:
- обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника можуть вимагати розірвання договору дарування;
- обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.
При розірванні договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі.
До вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік, за умови збереження дарунку.
Визнання договору дарування недійсним.
Волевиявлення дарувальника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо дарувальник помилився щодо обставин, які мають істотне значення, такий договір може визнаватися судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (постанова Верховного Суду від 08.04.2020, справа №727/2751/16-ц).
Наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування (постанова Верховного Суду від 23.04.2020, справа №463/2372/16-ц).
Договір дарування не може визнаватися недійсним лише через похилий вік дарувальника. Якщо договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, при цьому у момент складання договору дарувальник підтвердив, що правочин здійснено за доброю волею, то навіть попри поважний вік дарувальника, договір дійсний (постанова Верховного Суду від 13.02.2020, справа №756/6516/16-ц).
Отже, договір дарування підійде при бажанні:
- не передавати за життя майно у власність іншій особі в обмін на догляд та турботу;
- не передавати майно особам, що мають право на спадкування за законом;
- позбавити права на спадкування осіб, які мають обов'язкову частку у спадщині;
- проживати у своєму житлі (якщо передається квартира/будинок), не боячись примусового виселення;
- не передавати майно обдарованому у спільну сумісну власність подружжя.
IV. ДОГОВІР ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ (ДОГЛЯДУ)
Коротко про особливості:
- може укладатися через представника;
- майно переходить у власність за життя відчужувача (з моменту укладення договору або державної реєстрації);
- накладення заборони відчуження (продаж, дарування) майна до смерті відчужувача;
- набуте майно - спільна сумісна власність подружжя, якщо докладали зусиль обоє з подружжя;
- може укладатися на користь третьої особи;
- вимагає від набувача постійного, систематичного виконання своїх обов'язків;
- ризик невиконання умов договору набувачем.
Призначення договору, його сторони та форма.
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність рухоме або нерухоме майно (його частину), замість чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та/або доглядом довічно.
Договір може укладатися відчужувачем на користь третьої особи (наприклад, укладення договору на користь одного з родичів).
Відчужувачем може бути фізична особа незалежно від її віку, стану здоров'я, а набувачем - повнолітня дієздатна фізична/юридична особа.
Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.
Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Умови договору.
Договором довічного утримання можуть визначатися всі види матеріального забезпечення і види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Наприклад, забезпечення харчуванням, доглядом, ліками, медичною допомогою, надання побутових послуг (прання, прасування), виконання ремонтних робіт, надання грошових коштів, право безоплатного проживання у відчужуваному житлі.
При некоректному визначенні обов'язків набувача або виникненні потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір вирішується відповідно до засад справедливості та розумності.
Набувач зобов'язаний поховати відчужувача, навіть якщо це не передбачено договором. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.
Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (у договорі визначається частина помешкання, в якій відчужувач має право жити).
Щомісячне матеріальне забезпечення, яке надається відчужувачу, підлягає грошовій оцінці та підлягає індексації.
Момент набуття права власності.
За договором довічного утримання право власності у набувача виникає з моменту нотаріального посвідчення договору. При переданні нерухомого майна - з дня державної реєстрації.
Статус майна, набутого у шлюбі за договором довічного утримання.
Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності.
Майно набуте за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, якщо набувач не доведе, що таке майно набувалось не в інтересах сім'ї, хоча і за спільні сімейні кошти (постанова Верховного Суду від 24.05.2017, справа №6-843цс17).
При визначенні правового режиму майна за договором довічного утримання, укладеного під час перебування набувача за договором у шлюбі, має значення, чи був договір укладений саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем (постанова Верховного Суду від 13.04.2016, справа №6-2891цс15).
Заміна набувача за договором.
При неможливості подальшого виконання обов'язків набувача за договором з істотних підстав, обов'язки набувача можуть передаватися за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.
Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором довічного утримання іншій особі може оскаржуватись до суду. Суд бере до уваги тривалість виконання договору та істотні обставини.
Заміна майна, яке було передане набувачеві за договором довічного утримання.
Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка передана за договором довічного утримання, на іншу річ. При цьому, обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінений або залишений незмінним.
Забезпечення виконання договору.
Набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти майно, передане за договором довічного утримання, укладати щодо нього договір застави, передавати його у власність іншій особі на підставі іншого правочину.
На майно, передане набувачу за договором довічного утримання, не може бути звернене стягнення протягом життя відчужувача, наприклад, за борги перед банком.
Втрата (знищення), пошкодження майна, яке передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.
Припинення, розірвання договору.
Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача, а розривається за рішенням суду на вимогу набувача або на вимогу відчужувача/третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;
При розірванні договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. Та витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
При розірванні договору через неможливість його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором. За наявності таких підстав набувач має право звернутися до суду з вимогою про залишення за ним частини майна, що є об'єктом договору довічного утримання, і за таких обставин суд приймає рішення на користь набувача (постанова Верховного Суду від 24.10.2018, справа №209/2643/16-ц).
Законодавством не встановлено обов'язку набувача щодо особистого догляду за відчужувачем. Хіба що сторони такий обов'язок визначать у договорі (постанова Верховного Суду від 02.05.2018, справа №757/32769/15-ц).
Платіжні документи про придбання їжі та ліків не може свідчити про передачу вказаних товарів відчужувачу. Виконання обов'язку відповідача щодо надання побутових послуг унеможливлюється неприязними стосунками, які склались між сторонами (постанова Верховного Суду від 28.03.2018, справа №509/513/16-ц).
Не поховання набувачем відчужувача не підстава для розірвання договору довічного утримання, а підстава для відшкодування збитків особі, яка здійснила поховання, навіть при умові, що за умовами договору такий обов'язок наявний (постанова Верховного Суду від 14.02.2018, справа №686/2676/15-ц).
Слід звернути увагу на висновок у постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №357/18084/15-ц: "Факт надсилання грошових коштів набувачем не свідчить про те, що вона належним чином виконувала умови договору довічного утримання, оскільки їй було відомо про те, що відчужувач людина похилого віку і за станом здоров'я та у зв'язку з отриманою у 2014 році травмою не мала можливості самостійно пересуватися, внаслідок чого отримання нею через поштове відділення грошових переказів неможливе, що тягне за собою неналежне виконання договору довічного утримання".
Утворення заборгованості з оплати послуг електро-, газопостачання само по собі не є підставою для розірвання договору довічного утримання за відсутності несприятливих наслідків для відчужувача, пов'язаних з можливістю проживання у спірному будинку (якщо це прямо не зазначено у відповідному договорі) (постанова Верховного Суду від 28.10.2019, справа №536/2258/17).
Факт призначення соціального працівника не узгоджується з тією обставиною, що особа за договором довічного утримання повинна бути забезпечена доглядом. За таких умов наявний факт невиконання набувачем своїх обов'язків (постанова Верховного Суду від 19.06.2019, справа №759/501/17).
Наслідки смерті набувача чи припинення юридичної особи-набувача.
Обов'язки набувача за договором довічного утримання переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що передане відчужувачем.
При відмові спадкоємця за заповітом від прийняття майна, що передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.
Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання припиняється.
У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання.
При ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане за договором довічного утримання, переходить до відчужувача.
Якщо в результаті ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання, перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання.
Отже, договір довічного утримання (догляду) підійде при бажанні:
- не передавати майно особам, що мають право на спадкування за законом;
- позбавити права на спадкування осіб, які мають обов'язкову частку у спадщині;
- мати постійний догляд та турботу в обмін на майно;
- за наявності значних боргів та домовленостей із набувачем, жити у своєму помешканні не боячись виселення кредитором, (наприклад, банком).
V. ДОГОВІР РЕНТИ
Коротко про особливості:
- може укладатися через представника;
- можливість відчужити майно відразу після переходу на нього права власності;
- перехід права власності на нерухоме майно з моменту державної реєстрації;
- набуте майно - спільна сумісна власність подружжя;
- ризик невиконання умов договору після переходу майна у власність платника ренти.
Призначення договору ренти.
За договором одержувач ренти передає платникові ренти у власність майно, а платник ренти взамін зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.
Договір укладається в письмовій формі. Якщо предметом договору є нерухоме майно, договір нотаріально посвідчується.
Умови договору ренти.
За договором, одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.
Договором може встановлюватись обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку.
Рента може виплачуватися у грошовій формі, переданням речей, виконанням робіт чи наданням послуг. Форма виплати встановлюється договором. Не виключається встановлення сторонами змішаної суми ренти, яка поряд з виплатою грошових коштів передбачатиме надання утримання в натурі.
Розмір ренти встановлюється договором, який змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки НБУ, якщо інше не встановлено договором.
Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки НБУ, якщо більший розмір не встановлений договором ренти.
Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти.
Момент переходу права власності на майно.
Майно переходе у власність платнику з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Забезпечення виконання умов договору ренти.
При переданні під виплату ренти нерухоме майно одержувач ренти набуває право застави на це майно.
Це означає, що при невиконанні платником обов'язків, одержувач може задовольнити свої вимоги (продати) за рахунок цього майна переважно перед іншими особами.
Встановлення застави на нерухоме майно, що виступає предметом договору ренти, не виключає можливості застосування сторонами будь-яких інших, передбачених законодавством способів забезпечення виконання зобов'язання.
За згодою одержувача ренти, платник може відчужити (продати, подарувати) майно, передане йому під виплату ренти.
При відчуженні нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.
Виплата ренти може забезпечуватись встановленням обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.
Відмова від договору ренти.
Платник безстрокової ренти може відмовитися від договору. Визначена договором відмова від цього права є нікчемною.
Договором ренти можуть встановлюватися умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти.
Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.
Розірвання договору ренти.
Одержувач безстрокової ренти може вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:
1) платник прострочив її виплату більш як на один рік;
2) платник порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;
3) платник визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі та у встановлені договором строки.
Перелік підстав розірвання договору безстрокової ренти може розширюватися у договорі.
Платник безстрокової ренти може вимагати припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати у разі випадкового знищення/пошкодження майна переданого під виплату безстрокової ренти. При цьому, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти.
При випадковому знищенні/пошкодженні майна, переданого під виплату ренти на певний строк, платник ренти не звільняється від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.
Наслідки розірвання договору ренти.
Якщо договором не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно передано у власність платника ренти за плату чи безоплатно.
Якщо майно передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти.
Якщо майно передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.
Отже, договір ренти підійде при бажанні:
- не передавати майно особам, що мають право на спадкування за законом;
- позбавити права на спадкування осіб, які мають обов'язкову частку у спадщині;
- мати періодичний дохід в обмін на майно, за умови, якщо є де проживати.
ЩО ОБРАТИ?
Однозначну відповідь надати складно, оскільки необхідно індивідуально визначати прийнятний варіант.
Все залежить від мети власника. Стаття містить орієнтовні пункти, з очікуваними результатами способів розпорядження, що дозволить кожному самостійно зорієнтуватися та обрати необхідний спосіб.
