Грошові вимоги на суму номінальної вартості акцій боржника

Кожний арбітражний керуючий, в провадженні якого знаходилися справи про банкрутство Акціонерних товариств, комерційний банків, державних підприємств, впевнений, що мати справу з вище перерахованою категорією підприємств, це досить кропітка робота, яка потребує додаткових знань та вмінь.

Уданій статті, я хотів-би розглянути банкрутство Акціонерних товариств, а саме щодо кредиторської заборгованості боржника перед своїми учасниками, які підтверджуються номінальною вартістю акцій боржника.

З цього приводу судова практика не однозначна, але крапку в цьому питанні поставив Вищий господарський суд України при розгляді матеріалів касаційної скарги громадянина Б. на ухвалу господарського суду Харківської області від 4 вересня 2008 р. та постанову Харківського апеля­ційного господарського суду від 21 жовтня 2008 р. у справі № Б-39/100-08 за заявою Б. до ЗАТ «С» про банкрутство.

У своїй заяві Б. просив суд визнати ЗАТ «С» та­ким, що підлягає ліквідації відповідно до ч. З ст. 155 ЦК України; ліквідувати ЗАТ «С»; порушити справу про банкрутство ЗАТ «С» та визнати його банкру­том; задовольнити вимоги заявника шляхом передання частки майна ЗАТ «С» у його власність відповідно до кількості належних йому акцій.

Отже, вимоги поданої заяви одночасно поляга­ли у порушенні справи про банкрутство акціонерно­го товариства та ліквідації його підприємства.

Такі вимоги охоплюються поняттям ліквідації юридичної особи через процедуру банкрутства, що передбачено, зокрема, ч. 3 ст. 110 ЦК України, статтями 7, 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі — Закон про банкрутство).

Проте за приписами ч. 2 ст. 6 Закону про банкрутство право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрут­ство мають боржник та кредитор.

Згідно з абз. 3 ст. 1 Закону про банкрутство боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загаль­нообов'язкового державного соціального страху­вання, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановлено­го строку їх сплати.

Водночас відповідно до абз. 6 вказаної етапі кредитором визнається юридична або фізична осо­ба, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника щодо виплати заборгованості із за­робітної плати працівникам боржника, а також орга­ни державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'яз­кових платежів).

Грошовим зобов'язанням, як визначено в абз. 7 ст. 1 Закону, є зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зара­ховується, зокрема, зобов'язання перед засновни­ками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі.

Отже, грошові вимоги на суму номінальної вар­тості акцій боржника за своєю суттю є зобов'язання­ми боржника перед своїми учасниками, а тому не можуть бути визнані кредиторською заборгованістю боржника.

Відповідної правової позиції дотримується Вер­ховний Суд України, зокрема, в постановах від 17 січня 2006 р. та від 18 квітня 2006 р. у справі № 7/38-21/11.

Таким чином, акціонер не наділений правом на ініціювання процедури банкрутства, оскільки відповідно до положень Закону про банкрутство він не належить ні до боржника, ні до його кредиторів, таким правом володіють лише кредитор та боржник.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України суд відмовляє у прийнятті позовної заяви (у цьому разі — заяви про визнання акціонерного товариства банкрутом та його ліквідацію), якщо вона не підля­гає розгляду в господарських судах України.

Утім, дійшовши висновку про відмову у при­йнятті заяви про визнання ЗАТ «С» банкрутом та його ліквідацію у мотивувальній частині ухвали, суд першої інстанції в її резолютивній частині зазначив про повернення цієї заяви.

У зв'язку з цим судом апеляційної інстанції за­конно та обґрунтовано змінено ухвалу суду першої інстанції шляхом викладення її резолютивної части­ни в іншій редакції та відмови заявнику у прийнятті поданої заяви до розгляду.

Посилання заявника в касаційній скарзі на зали­шення судами першої та апеляційної інстанції без уваги його вимоги про ліквідацію ЗАТ «С» у цьому випадку не можуть бути визнані колегією суддів обґрунтованими.

З метою ліквідації ЗАТ «С» не в порядку, перед­баченому Законом про банкрутство, особа повинна подати в установленому чинним законодавством порядку окрему заяву лише з вимогою про лікві­дацію юридичної особи за нормами ЦК України, зокрема, на підставі ч. З ст. 155 цього Кодексу.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують висновків попередніх судових інстанцій.

З огляду на це підстав для зміни або скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, тому вона підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована.

Таким чином, Вищий господарський суд постановив: касаційну скаргу Б. залишити без задоволення.

Висновок: Вищий господарський суду своїй постанові зазначив, що Відповідно до абз. 7 ст. 1 Закону до складу грошових зобов'язань боржника не зара­ховується, зокрема, зобов'язання перед засновни­ками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі. Також такої позиції дотримується Вер­ховний Суд України, зокрема, в постановах від 17 січня 2006 р. та від 18 квітня 2006 р. у справі № 7/38-21/11.

Тобто, громадянину Б, в даному випадку слід для відкриття і проведення ліквідаційної процедури слід керуватись нормами ст. 110-112, та ч. 3 ст. 155 Цивільного кодексу України, а не нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».