Державне регулювання: Як інновації зробити фактором росту економіки

У Стокгольмі оголосили лауреатів Нобелівської премії 2018 року. За економічні дослідження приз розділили між двома вченими, один із яких вивчає вплив кліматичних змін на економіку, інший – роль технологій в економічному розвитку.

Вільям Нордхаус вивів модель взаємозв’язку між кліматом та економікою.

Пола Ромера удостоїли премії за те, що він описав зв'язок технологій з економічним розвитком. І його дослідженню варто приділити особливу увагу, оскільки напрацювання можна взяти до застосування в Україні.

Лауреат Нобелівської премії встановив, що технології є основною складовою економіки, інновації розвиваються відповідно до вкладених у них ресурсів. Раніше вважалося, що традиційна модель економіки передбачає капітал і працю.

У своєму дослідженні вчений пояснив, що інвестиції в людей призведуть до росту продуктивності держави, оскільки таким чином збільшиться людський капітал.

Підтримка наукових розробок та інвестиції в людський капітал, за Ромером, - основні чинники розвитку економіки.

Дослідник вбачає в державному втручанні спосіб вирішення глобальних проблем.

Побічний вплив технологій на суспільство раніше не брали до уваги. Ромер розглядає його як зовнішній фактор, який матиме довгострокові наслідки.

Економіст вказує на необхідність державного втручання для регуляції у сфері інноваційних розробок. Оскільки інакше – результати будуть неефективні.

На думку Ромера, нерегульовані ринки здійснюватимуть технологічні зміни, але характерним буде недостатнє фінансування як розробок, так і створення на їх основі нових товарів.

Найкращою ілюстрацією доцільності такого підходу є ситуація в Україні, де відсутні системні заходи щодо розробок та їх впровадження. Фінансування досліджень недостатнє. Проте навіть ті розробки, які матеріально держава підтримує, здебільшого залишаються не реалізованими на практиці. Отже, нинішні підходи в Україні підтверджують свою неефективність.

Ромер вважає, що для вирішення таких проблем мають бути добре розроблені урядові заходи. До них вчений відносить патентне регулювання та субсидії на наукову й інженерну діяльність.

Економіст переконаний: такі заходи необхідні для довгострокового росту як в межах економіки окремої країни, так і світової економіки.

Він бачить доцільним за допомогою патентного законодавства забезпечити баланс між мотивацією інтелектуалів генерувати нові ідеї, наданням певних монопольних прав розробникам та можливістю використовувати їхні напрацювання іншими.

Я впевнений, що Українському уряду варто звернути увагу на рекомендації нобелівського лауреата, викладені в його праці.

Але це не означає, що їх можна ефективно застосовувати в тих реаліях, які існують нині в трикутнику уряд – дослідницькі інститути – виробництво.

Тут одразу виникає проблема дослідництва і ролі головної наукової установи - Національної академії наук. Відомо, що вітчизняна наука, як система, повноцінно не виконує свою функцію, хоча має бюджетне фінансування і певну матеріально-технічну базу. Нам відомі лише поодинокі приклади особистих здобутків вітчизняних науковців, які визнані світовою спільнотою і є наслідком самовідданої праці цих людей. Отже, вітчизняна наука і дослідництво потребує серйозної оптимізації і реформування.

У будь-якому випадку, Уряд повинен реально оцінити можливості реалізації моделі Ромера в Україні. І здійснити це, усунувши ті обставини, які цьому перешкоджають. Проте, це потребує свідомого і професійного підходу - цілеспрямованої і системної державної політики на роки.

Це питання набуває особливо актуального звучання, з огляду на інформацію, що Україна нині - найбідніша країна Європи за результатами дослідження МВФ.

Тільки відповідальна і професійна державна політика розробки/впровадження інновацій, використання передових підходів у розвитку української економіки, здатне припинити падіння і дати Україні шанс вижити у глобальному світі.