Взяття під варту за новим КПК: прокурори та судді працюють по-старому

Обґрунтовуючи необхідність прийняття нового Кримінально-процесуального Кодексу України, радником Президента України – керівником Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України Портновим Андрієм Володимировичем було заявлено про виключність застосування такого виду запобіжного заходу, як взяття під варту.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс складено таким чином, що взяття під варту повинно бути надзвичайним, а не найбільш поширеним запобіжним заходом з метою забезпечити участь особи у подальших процесуальних діях.

За даними Центру політико-правових реформ та зі слів радника Президента України – Портнова А.В. вбачається, що за 1 квартал 2013 року кількість осіб, які утримуються у СІЗО зменшилась на 35% порівняно з минулим 2012 роком. Вищий спеціалізований суд України з питань розгляду цивільних та кримінальних справ наголосив, що кількість випадків взяття під варту громадян з моменту вступу в дію норм нового КПК України зменшилась на 50 відсотків.

Однак, провівши аналіз опублікованих на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, можна із відповідною впевненістю  заявити про відсутність принципу виключності тримання під вартою.

Згідно ст. 196 КПК України ухвала про взяття під варту повинна містити обставини існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, обставини про неможливість застосування більш м’яких заходів запобігання таким ризикам, посилання на докази, які свідчать про такі обставини.

В статті 177 КПК зазначено наступне: «1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.»

Втім, серед опублікованих ухвал є приклади обрання та продовження строків тримання під вартою з абсолютно необґрунтованих підстав, без належного доведення прокурором наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, із використанням формальних, шаблонних фраз, які не розкривають істинні підстави необхідності тримання особи у слідчому ізоляторі, характеризуючи соціальні зв’язки та суворість майбутнього судового вироку, не наводячи беззаперечних доводів та доказів про дійсне існування ризиків переховування особи від слідства.

Дозволю собі навести декілька конкретних прикладів в Одеській області.

Так, суддя Суворовського районного суду м. Одеси Шкуренков М.В. ухвалою від 23.04.2013 р. застосував тримання під вартою лише з підстав необхідності виконання покладених на особу обов’язків, не зазначивши яких саме обов’язків, які саме ризики, передбачені ст..177 КПК України, є підставою для взяття під варту, в мотивувальній частині навіть не пославшись на ст.177, 178, 183 КПК України.

Суддя Котовськогоміськрайонного суду Одеської області Паценюк Г.В. в ухвалі від 31.05.2013 р. в обґрунтування продовження строків тримання під вартою послався на підстави, з яких до особи раніше був застосований такий запобіжний захід, та лише процитував ст. 177 КПК України, зазначивши формальні фрази, не підкріплені посиланням на конкретні докази.

Суддя Березівського районного суду Одеської області Лебединський С.І. в ухвалі від 11.03.2013 р., обираючи тримання під вартою підозрюваному, взагалі продекламував виключно статті 177,178 КПК України.

Суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О. в ухвалі від 29.05.2013 р. також не зазначила жодного доказу доцільності та обґрунтування обмеження волі особи, в резолютивній частині не встановлено строків початку перебігу варти.

16.05.2013 р. суддею Іллічівського міського суду Одеської області Вергопуло В.К. продовжено строки тримання під вартою на строк до 3-х місяців без зазначення ґрунтованих доказів доцільності такої міри. 20.05.2013 р. суддя Вергопуло В.К. ув’язнив підозрюваного не врахувавши ані вік, ані стан здоров’я, наявність судимостей, і знову таки без наведення переконливих доводів існування встановлених законом ризиків. Аналогічна невмотивована ухвала винесена суддею 20.06.2013 р.

Суддя Київського районного суду м. Одеси Коротаєва Н.О. в ухвалі від 28.03.2013 р. без будь-якого обґрунтування, без клопотань учасників процесу за власною ініціативою змінила підозрюваному запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

Окремо слід звернути увагу на постійне продовження строків тримання під вартою - автоматичне або за клопотанням прокурора.

За правилами ст.197 КПК України для продовження строків тримання під вартою необхідне вмотивоване клопотання прокурора із зазначенням обставин, які виправдовують тримання особи під вартою. А суд зобов’язаний повторно розглянути доцільність такого виду запобіжного заходу.

На практиці судді лише посилаються на ст.331 КПК України, при цьому не наводячи будь-яких підстав.

З урахуванням того, що новим КПК так і не встановлені граничні строки тримання під вартою особи під час судового розгляду та строки самого судового розгляду, особи можуть знаходитись під вартою невизначену кількість часу поки триватиме судове слідство.

Із цього можна зробити тільки один висновок: мало отримати гарний закон, треба кожний раз змушувати прокурорів та суддів його виконувати.