У нашихнародних депутатів є певний талант – спотворювати будь-яку законодавчу ідею.Так нещодавно сталося, наприклад, зі змінами до КПК - законопроектом №2033а.Нагадаю, у ньому пропонувалось надати можливість особам, які були засуджені закримінально-процесуальним законодавством редакції 1960 року за тяжкі таособливо тяжкі злочини і наразі відбувають покарання, ще раз оскаржити свій обвинувальнийвирок.
Волю незаконно засудженим?
Необхідністьприйняття такого Закону його автори обґрунтовували тим, що старий КПК 1960 рокуне передбачав достатньо гарантій від несправедливого засудження осіб. Крімтого, до прийняття нового КПК, для доведення вини особи широко застосовуваласьявка з повинною, а для отримання зізнань використовувались усі можливі засоби,аж до застосування тортур.
Також, сліддодати, що подібні справи на той час розглядалисяв першій інстанції апеляційними судами, а касацію подавали до Верховного СудуУкраїни. Отже, засуджені були позбавлені можливості реалізувати своє право наперегляд справи в межах апеляційного провадження. І не мають можливостіоскаржити вирок і до сьогодні, оскільки вичерпали всі можливі способи захисту.Тож, автори законопроекту вирішили відновити справедливість та надатизасудженим за КПК 1960 року другий шанс довести свою невинуватість.
Але те, що маємо зараз – яскравий приклад того, як непогана ідея вмитьможе перетворитися на жахливу та, навіть якоюсь мірою, небезпечну. Чому так?
Законопроектбув внесений у червні 2015 року, але станом на сьогодні він зазнав буквально радикальнихзмін, при чому – не у кращий бік.
Під часпідготовки законопроекту до другого читання, дивним чином змінилася уся йогоконцепція. Народні депутати непомітно поширили його дію не тільки наобвинувальні вироки винесені за кримінально-процесуальним законодавством 1960року, але й на винесені за чинним КПК України. Цю пропозицію подав народнийдепутат Юрій Луценко, а профільний комітет її без жодних вагань підтримав.
Більше того,повторне право на апеляційне та касаційне оскарження вироку суду, винесеного зановим КПК, пропонують надати особам, яких засудили за особливо небезпечні злочини: умисне вбивство, бандитизм,тероризм, розбій, державну зраду!
Якщо ізнеобхідністю запровадження ще одного інструменту перегляду судових рішень длятих, хто не мав такого права через недосконалість законодавства, ще можнапогодитись, то додаткова можливість перегляду рішення для засуджених після ухваленнячинного Кримінального процесуального кодексу у 2012 році, виглядає абсурдно!
Згадаємо аргументи авторів за захист законопроекту: обвинувальнеспрямування законодавства, неправомірні та жорстокі способи отримання зізнань.
Тож, якщо ми дозволяємо переглядати вироки, винесені вже за чиннимкримінально-процесуальним законодавством, то мистверджуємо, що:
- чинний КПК України має обвинувальнеспрямування та не містить достатніх гарантій від несправедливогозасудження осіб?
- сьогоднідля отримання зізнань правоохоронці застосовують тортури та інші незаконнізасоби тиску?
То що, упорівнянні з радянськими часами, ми ні на крок не зрушили у сфері дотриманняправ людини та застосування цивілізованих засобів доведення вини? А як жереформа правоохоронної системи, про яку всі говорять із таким захопленням?
Чого чекати від таких змін
А наслідкиприйняття законопроекту в нинішній редакції будуть вражаючими.
По-перше, у кримінальних справах з ’ явитьсяможливість застосування подвійної апеляції та касації.
Тобто,засуджені за особливо тяжкі злочини, матимуть право випробувати удачу і ще раз податискаргу на вирок суду. Мотивуватимуть її наявністю підстав, які наразіпередбачені законопроектом №2033а.
До слова,перелік цих підстав, які народні депутати вписали у текст законопроекту додругого читання, вельми широкий. Право на оскарження пропонують надати,наприклад, на вирок, який ґрунтується «…навикривлених обставинах, які очевидно не відповідають дослідженим у судідоказам, що мають істотне значення».
Цікаво, якіж обставини вважати викривленими? На це питання відповіді законопроект не дає.Тим паче, що саме поняття «викривлені обставини» належить до так званоїоціночної категорії понять. Тобто - хто як хоче, так і трактуватиме. А охочихспробувати застосувати таку підставу для оскарження вироку, я переконаний, знайдетьсячимало.
По-друге, підвищиться навантаження на суди.
Запровадженнядодаткового механізму оскарження, а тим більше - поширення його дії на обвинувальні вироки зачинним КПК, безумовно, призведе до збільшення навантаження на суди. Адже,по-перше, одну і ту ж справу можна буде розглядати двічі в суді однієї і тієї жінстанції. Спочатку – спробувати оскаржити у загальному порядку, а потім, якщоне вийде - в порядку, передбаченому цим законопроектом. Крім того, автоматичнозбільшує кількість скарг у судах і поширення закону на осіб, засуджених зачинним КПК.
По-третє, прийняттям цього законопроекту Верховна Радастворить додаткові складнощі для можливості звернення по таких категоріях справдо Європейського суду з прав людини.
Згідно зКонвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, цей Суд приймає заяви до розгляду лише після того, як буливикористані усі внутрішні засоби юридичного захисту. За таких умов, незрозуміло, чи вважатиметься пропонований законопроектом механізм оскарженняодним із таких додаткових засобів юридичного захисту? І чи має йогозастосування передувати зверненню до Європейського суду з прав людини?
Ну і,звісно, не можна не зауважити, що запропонований законопроектом підхід буквальнозводить нанівець такий відомий та важливий в юриспруденції принцип res judicata (принцип правовоївизначеності, остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже развирішеної справи). Його дотримання в національному законодавстві є важливоюумовою стабільності, авторитетності судової системи та запобіжником зловживань.
І це лишедекілька наслідків лише із юридичної точки зору. Не слід забувати й про інші - законможе посприяти розквіту корупції у судовій системі. Адже те, чи запуститьсяпроцес оскарження, залежить від того, чи знайде суддя, який розглядатиме поданускаргу, підстави для цього. А за наявності оціночних формулювань взаконопроекті, ці підстави буде і легко знайти, і, за потреби, не побачити.
Cuibono? Cui prodest?
З чимпов’язана така кардинальна зміна концепції законопроекту, можна лишездогадуватись. Як пояснити те, що небезпечні злочинці (засуджені за особливотяжкі злочини) отримають другий, і навіть третій шанс на перегляд вироку?
Поки що, цепитання без відповіді, проте, вже сьогодні на сторінках юридичних форуміввисловлюють припущення, що у законопроекті не випадково закладено механізми, щодозволять переглянути конкретні (може вже заздалегідь відомі) справи. Можезнову закон пишеться «під когось»?
І знову такипригадується так званий «Закон Савченко» №3413 – хоча, тут, скоріше, доцільноназивати закон іменем його реальних авторів – народних депутатів Леоніда Ємця,Андрія Кожем’якіна, Івана Крулька та інших.
Попризадекларовані високі цілі, цей закон дозволив вийти на волю раніше багатьомнебезпечним злочинцям. Багато хто з них зміг скоротити як свій строкперебування в СІЗО, так і строк відбування покарання. Наслідки ухвалення цьогозакону ми вже спостерігаємо – щотижня з’являються повідомлення про небезпечнихзлочинців, бандитів, педофілів, які змогли раніше вийти на волю, а дехто –знову накоїв біди.
Хоча ефектвід «Закону Савченко» був очікуваний і про нього попереджали доволі авторитетніексперти, але під час його голосування народні депутати, спиралися, скоріш завсе, на особу авторки та бажали таким чином проявити свою солідарність з нею. Апотрібно було аналізувати не стільки авторство, скільки текст та наслідки такихголосувань.
Так само ізараз, хочу звернути увагу, що законопроект №2033а має на меті, перш за все,полегшити долю небезпечним злочинцям. Хіба нам мало «Закону Савченко»? Адже діюзаконопроекту №2033а знову пропонують поширити на осіб, які відбуваютьпокарання за особливо тяжкі злочини!
До речі, двапрізвища авторів законопроекту про «другий шанс» для небезпечних злочинцівзбігаються із авторами «Закону Савченко». І що це випадково не віриться зовсім.