Минулого тижня Президент підписав так званий закон №3700 про "партійнудиктатуру". Його автори перевершили навіть сумновідомі виборчі традиції вУкраїні – я маю на увазі зміну виборчого законодавства за місяць-два до самогоголосування. Законом "про партійну диктатуру" лідери політичних сил, фактично,дозволили собі змінювати, а точніше, підміняти результати виборів!
Інакше не можна назвати передбачене закономправо на відкликання будь-якого народного депутата за рішенням з’їзду партії,причому, вже після того, як він отримав мандат. Більше того, дію законупоширили на парламентські вибори 2014 року, що, по-суті, суперечитьКонституції, адже закони не мають зворотної дії в часі. Фактично, після ухваленняЗакону 3700 стало неважливо, яка буде виборча система на парламентськихвиборах. Неважливо стало, хто буде лідером списку та скільки людей віддадутьголос за того чи іншого кандидата. Завдяки закону про «партійне рабство», складпарламенту регулюватиметься в ручному режимі – в кабінетах керівників партій.
Це- порушення Конституції, яка передбачене вільне волевиявлення громадян. Воно зводитьнанівець значення самого процесу голосування та є відвертим нехтуванням думкоювиборців.
Це вже не перший схожий «фінт» нинішньогопарламенту зі зміною результатів виборів та розширення повноважень партій. Раніше,за таким же принципом, Верховна Рада ухвалила закон, яким запровадила державнефінансування політичних партій. Його дію також поширили на партії, що бралиучасть у виборах 2014 року.
Як бачимо, українське виборче законодавствозмінюється навіть після самих виборів, що по-суті робить голосування непотрібним взагалі. Наміри народних депутатів з кожним роком стають все більшнепередбачуваними, і це аж ніяк несприятиме політичній стабільності в майбутньому.
Щоб припинити маніпуляції із виборчим законодавством,необхідно прийняти Виборчий кодекс: раз і назавжди провести кодифікаціювиборчого законодавства та запровадити єдині правила проведення місцевих,парламентських та президентських виборів.
Рекомендації Венеційської комісії
Складність тлумачення та заплутаність процедурперетворили українське виборче законодавство на своєрідний лабіринт, а це –правова невизначеність, неоднозначність інтерпретації та, як наслідок,політична корупція і численні порушення прав виборців, якими традиційносупроводжується волевиявлення в Україні. Виборче ж законодавство має статибільш «людяним» – тобто, зрозумілим,чітким, застосовним, а також - стабільним.
Для України ідея кодифікації виборчого законодавстване нова. Більше того, ця ідея є прогресивною, вона вже неодноразоворекомендувалася й схвалювалася міжнародними експертами, в першу чергу – Венеційськоюкомісією.
Десять років тому, у своєму висновку щодо закону «Провибори народних депутатів України», Венеційська комісія вказала на те, що «зточки зору законодавчої техніки, було б бажаним ввести в діюєдиний виборчий кодекс, що включав би загальні аспекти будь-якихвиборів та, в різних частинах одного документа, або в різних текстах - особливостірізних виборів».
За рік, вже у спільному висновку Венеціанської Комісіїта Бюро з демократичних інституцій та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ щодо ЗаконуУкраїни «Про Державний реєстр виборців», європейські експерти підкреслили«доцільність включення усього законодавства, пов’язаного з виборчимипитаннями, в єдиний Виборчий кодекс».
У 2010-му Венеційська комісія надала позитивнийвисновок щодо проекту Виборчого кодексу співавторства Юрія Ключковського,у якому привітала зобов'язання української влади реформувати виборчезаконодавство та прийняти Виборчий кодекс, який уніфікує всі виборчі закони України. Того ж року,Парламентська асамблея Ради Європи в своїй Резолюції «Функціонуваннядемократичних інституцій в Україні», вказала на необхідність ухвалення вУкраїні єдиного Виборчого кодексу.
Виборчі кодекси є характерними для правовихсистем сучасних унітарних європейських держав – Албанії, Франції таФінляндії. До речі, Виборчий кодекс було прийнято і в Білорусі.Водночас, у «нових» демократіях – Молдові, Грузії, Республіці Македонія,Азербайджані та Вірменії – ефективно діють виборчі кодекси, ухвалені заекспертного сприяння Венеційської комісії.
Чи є кодифікація панацеєю?
Чому в Україні вже 10 років це питання не може зрушитись із мертвої точки?Тому що ухвалення Кодексу не вигідне жодній українській владі. Аджесистематизація виборчого законодавства, встановлення раз і назавжди прозорих ізрозумілих правил гри під час виборів ускладнить використання адміністративногоресурсу, підкуп членів комісій або ж інші порушення, що традиційно відбуваютьсяпід час голосування.
Кодифікація виборчого законодавства не є панацеєю.
Проте практика свідчить, що такий крок необхідний длязабезпечення стабільності та передбачуваності виборчого процесу, йогозрозумілості та доступності для громадян, гарантування виборчих прав,наданих Конституцією.
На мою думку, не важливо, чекають Україну дострокові парламентські виборичи ні, приймати Виборчий кодекс треба. І нарешті припинити практику «підганяння»закону про вибори під кожну нову владу чи зручний для неї сценарій. Правила гримають бути оголошені заздалегідь.
Це, до речі, нарешті дозволить займатись політикою в Україні стратегічно тасистемно. Адже в умовах, коли закон про вибори щоразу змінюється за місяць до виборів, плануватидіяльність політичних партій наперед, формувати політику глобально просто неможливо.
Прийняття сучасного Виборчого кодексу, який бивраховував вітчизняний контекст, очікування суспільства та рекомендаціїекспертів, є, без сумніву, одним з ключових завдань для Верховної Ради сьогодні.В парламенті зареєстровані вже два - проект Кодексу №3112 за авторством народного депутата з «Відродження» та альтернативний донього проект від депутатів коаліції №3112-1 . Будь-який з них може стати основною для подальшогоудосконалення і створення на його базі системного документа. Але робити ценеобхідно вже зараз.
Розвиток ефективної сучасної демократії багатьохрозвинених держав починався саме укладання єдиного виборчого кодексу.
Можливо, це і буде саме та реформа, якою, в гарномусенсі цього слова, запам’ятається ця Верховна Рада.