Схоже, що шлях дозмін Конституції лежить через конституційних суддів, а точніше - через їхнєматеріальне благополуччя. Це твердження гарно пояснює окремі вчинкинародних депутатів, що, на перший погляд, цілком позбавлені логіки.
Наприклад, нещодавно до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України включиливельми цікавий законопроект №2318а Про внесення змін до Закону України «Просудоустрій і статус суддів» щодо необхідності дотримання принципурівноправності суддів Конституційного Суду України.
У пояснювальнійзаписці до нього написали - поточний закон недосконалий і порушує принципрівноправності усіх суддів КСУ. Якщо вчитатися, то за цим набором загальнихпафосних слів постає така «проблема» - закон, при нарахуванні різних «приємнихбонусів», які залежать від величини основного стажу, не враховує стажсторонньої практичної, наукової, службової і т.д. роботи.
Тобто, з часом, завислугою років, суддям надаються щомісячні доплати, додаткова оплачуванавідпустка, збільшується довічна пенсія та інші блага (про які більшостісмертних годі й мріяти, однак, зараз мова не про це). Але тут нам кажуть:«Цього замало, бо ж може хтось віддавав купу сил і здоров’я ще й «на сторону»,трудився, не покладаючи рук і поза основними обов’язками!».
Мовляв, «закон пробонуси» має враховувати і цей, «непрофільний» стаж! Пропозиція наче й логічна.Адже сумлінна праця судді має винагороджуватися. Не лише у судовій залі, а й вуніверситетських аудиторіях, в наукових кабінетах чи деінде.
Нелогічним є те,що «відновлення рівноправності» у цьому законопроекті стосується лише … суддівКонституційного Суду України.
Тобто, конституційнісудді мають стати трохи «рівноправнішими» за суддів, які працюють у судахзагальної юрисдикції.
Дивне, навіть скажудискримінаційне трактування рівноправності.
Але будь-який,навіть найбезглуздіший вчинок знаходить своє пояснення, якщо глянути наситуацію ширше, у всеукраїнському масштабі.
Адже саме зараз КонституційнийСуд України є однією з тих головних сил, від якої залежить проведеннядецентралізації та реформування системи правосуддя. Саме від його швидких і, щоголовне, позитивних висновків залежить, чи зможе влада врешті відзвітувати проуспішно проведені реформи. Ми ж розуміємо, що будь-яке затягування у цій справі– це зниження її рейтингу.
Чи не це змушує «улещувати»Конституційний Суд, надаючи всілякі преференції та додаткові гарантії?
Чи не цими«благодіяннями» пояснюється те, що Конституційний Суд України останнім часомпрацює так оперативно і злагоджено що важливі (і завжди позитивні) висновкиз’являються за лічені дні? Іншого пояснення такого однобічного «рівноправ ’ я» я не бачу.
Чи не тут«зарита», як кажуть, собака? Чи не це змушує нашу владу задля потрібних їйрішень забувати про логіку, казати на «чорне» - «біле» і видавати дискримінаціюза рівноправність? Ми, звичайно, розуміємо, що певна логіка у діях законодавцівє. Але це якась вузька логіка, що виходить з персональних інтересів представниківвлади, а не із загальнодержавних.
Зараз виходить, щодоки одна рука влади бореться за незалежність судової системи, інша - цинічно порушуєнорми Основного Закону, чим ставить під сумнів легітимність проведення всієї судовоїреформи. Є питання, якщо дві руки однієї істоти роблять протилежні речі, то щоу неї з головою?