Україна-США: відбиття збройної агресії рф на тлі Great Power Competition (Укр/Eng)
АКТУАЛЬНІСТЬ
Двосторонні відносини України з США, виникнувши після отримання Україною незалежності у 1991 році у наслідок розпаду СРСР, еволюціонують вже більше 30 рр., отримавши свій найбільший розвиток з початком повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.
З урахуванням економічного та військового потенціалу США, їх ролі в регіональних конфліктах та впливу в міжнародних організаціях, аналіз співпраці України з США та формування рекомендацій для закріплення існуючого рівня та подальшого розвитку відносин є вкрай важливим, та зумовлюється, зокрема, наступним:
(1) необхідність відбиття повномасштабної збройної агресії рф спонукає Україну розбудовувати тісні військово-політичних відносин з провідними західними країнами;
(2) російська-українська війна відбувається на тлі змагання великих країн (Great Power Competition) з небезпекою початку “великої війни” в Європі та ймовірного переростання у світову війну;
(3) слабкість світових безпекових інституцій спрямовують Україну до посилення двосторонньої співпраці України з країнами НАТО, в першу чергу з США, т.я.:
- допомога США є найважливішим фактором для України для збереження суверенітету та трансформації в успішну демократію,
- США є найбільшою економікою світу з найсильнішою високотехнологічною армією,
- США та їх союзники і партнери зберігають світове технологічне лідерство,
- США серед усіх країни надають Україні найбільший обсяг матеріально-технічної допомоги,
- США мають усталені економічні та політичні інтереси в Європі та на Євразійському континенті; Україна здатна виконувати стабілізуючу (стримуючу) функцію проти експансіоністських режимів, при цьому будучи важливим логістичним центром,
- США розглядають Україну як засіб для ослаблення рф в трикутнику відносин “США-Китай-рф”,
(4) теперішній рівень співпраці з США є безпрецедентним для України, що не тільки є вирішальним для збереження суверенітету України, а й одночасно важливим для безпеки Європи;
(5) в історії двосторонніх відносин США з іншими країнами існують приклади, які Україна може наслідувати: історії успіху відносин США з такими країнами, як Ізраїль, Республіка Корея та Японії (особливо в контексті співпраці цих країн з Альянсом НАТО).
ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ
Аналізуючи рівень двосторонніх відносин, доцільно було б визначити наступні показники оцінювання (БЕЗ ранжування за ступенем важливості):
(1) Рівень зацікавленості США щодо стримування Україною експансіоністських режимів;
(2) Рівень узгодженості обох сторін щодо стратегії перебігу та умов завершення війни, вступу України в Альянс НАТО;
Деякі члени Конгресу висловили занепокоєння тим, що Сполучені Штати не мають "стратегії перемоги України над рф". У Конгресі 118-го скликання (P.L. 118-47 (7046(d)(1) of Division F) та P.L. 118-50 (Title V, §504) вимагають від Адміністрації Байдена подати Конгресу стратегію, що визначає інтереси національної безпеки США у зв'язку з російсько-українською війною, а також те, як підтримка України з боку США сприяє досягненню цілей цієї стратегії. Американо-українська безпекова угода також передбачає "періодичний огляд співпраці на високому рівні" між сторонами. Конгрес може розглянути законодавчі зміни або уточнення вимог до звітності, які включатимуть оцінку виконання угоди та результати таких періодичних оглядів, визначених угодою. |
(3) Рівень асиметрії у військовій та економічній могутності між двома країнами;
(4) Рівень вразливості двосторонніх відносин до зміни політичних еліт в обох країнах;
(5) Рівень залежності України від МТД з боку США під час воєнного стану та у післявоєнний період;
(6) Рівень військово-технічного співробітництва та реалізації угод у цій сфері;
(7) Рівень впливу української діаспори щодо відстоювання інтересів України в США;
(8) Рівень деструктивного впливу рф на американське населення та політиків;
(9) Рівень корупції в України, завершеності реформ (суди, захист власності, деолігархізація);
(10) Рівень залучення американського бізнесу на територій України.
БАЗОВІ ПРИПУЩЕННЯ
Характеризуючи україно-американські відносини, ми можемо зробити наступні припущення:
(1) Відбиття повномасштабної збройної агресії та непряма участь США у цьому процесі - є наріжним комнем (центральним питанням) двосторонніх україно-американських відносин;
(2) Сучасний стан двосторонніх відносин України з США можна визначити більше як залежність України від США, а не партнерство, при значимості Східно-Європейського регіону для американців. Україна в основному змушена діяти через систему двосторонніх договорів, які все більше стають юридично закріпленими через механізм укладання двосторонніх безпекових угод;
(3) США використовують свої відносини з Україною (військова та фінансова допомога) для підсилення своєї ваги у європейських справах, та збереження статусу зверх-держави. Таким чином, відносини України з США безпосередньо впливають на позиції США в Європі, військово-політичному блоці НАТО, та світі в цілому;
(4) Для Вашингтону наявність постійної загрози з боку рф та її союзників (в першу чергу – Китаю) обґрунтовує необхідність розвитку відносин з Україною, а для Києва - зумовлює необхідність підсилення двосторонніх відносин з США;
НАТО залишається найбільшим військово-політичним блоком, забезпечуючи просування національних інтересів США у Європі: присутність США в Європі, проектування військової могутності за межами Північноатлантичного регіону дає Вашингтону право голосу (і вето) у європейських справах.
(5) Для України відносини з США в сучасних геополітичних реаліях є одним з головних факторів збереження державного суверенітету. Тому системна співпраця з США у військово-політичній, військово-технічній та економічній сферах є пріоритетами високого рівня;
(6) В даний час центральною опорою україно-американських відносин є співробітництво у військовій сфері;
(7) У політичній сфері (друга опора особливих відносин), де велике значення має особистісний чинник, відносини все більше набувають статусу особливих. Їхнє конструювання залежить від зусиль в першу чергу українського військово-політичного керівництва;
(8) Економіка та фінанси є третьою опорою особливих україно-американських відносин. Найбільш значущою є
- фінансова підтримка української економіки під час війни,
- потенційна співпраця в галузі прямих іноземних інвестицій, зокрема у період післявоєнного відновлення,
- енергетична сфера (ядерна енергетика),
Особливого значення буде мати участь США у післявоєнному відновленні країни та розвитку її промисловості;
(9) У українському істеблішменті не ставиться під сумнів необхідність розвитку двосторонніх відносин, в першу у чергу у військовій сфері, для
- збереження суверенітету країни та завершення війни на вигідних для України умовах,
- післявоєнного збереження незалежності країни та розбудова інтегрованої системи стримування зовнішньої агресії (у військовій, економічній, інформаційній та інших сферах),
- післявоєнного відновлення промисловості та інфраструктури;
(10) У найближчому майбутньому двосторонні відносини між двома країнами будуть мати особливе значення для української та американської військово-політичних еліт. Серед політичної еліти США та України існує консенсус щодо важливості розвитку двосторонніх відносин, а всі три т.з. опори відносин міцними, що забезпечується існуванням формальних і неформальних інститутів, дозволяючи мінімізовувати шкоду від окремих суперечок.
(11) Розглядаючи співпрацю двох країн, слід також розуміти й існуючі протиріччя, зокрема, щодо
- результатів (сценаріїв) завершення російсько-української війни,
- об’ємів та характеру допомоги США для України,
- участі України в військово-політичних блоках (насамперед – НАТО),
- післявоєнних гарантій безпеки тощо.
БЕЗПЕКОВА УГОДА (06.2024)
13 червня 2024 року президент Байден і президент України Володимир Зеленський підписали 10-річну двосторонню безпекову угоду під час саміту G7. (Україна підписала двосторонні безпекові угоди з 15 країнами і станом на червень веде переговори ще з 16 країнами). Угода є виконавчою угодою і не потребує схвалення Конгресу.
Виконавча влада США укладає міжнародні угоди, відомі як виконавчі угоди, без подання таких угод на розгляд Сенату для отримання консультацій та згоди. У Конституції не згадується про виконавчі угоди, але Сполучені Штати використовують їх з часів Другого Конгресу (1792 р.), а Верховний Суд визнає, що вони можуть бути дійсною формою міжнародної угоди. У своїй процедурі узгодження та затвердження міжнародних угод, відомій як "Циркуляр 175", Державний департамент перераховує вісім факторів, які він враховує при визначенні того, чи має угода бути договором або виконавчою угодою; сукупність критеріїв залишає Держдепу значну свободу діяти на власний розсуд. Оскільки угода не ратифікована Сенатом, вона не має статусу договору. Сторони можуть вийти з угоди через шість місяців після надання письмового повідомлення. Крім того, у статті II угоди зазначено, що виконавча влада США "має намір звернутися до Конгресу США з проханням про виділення коштів для підтримки надійної системи оборони і стримування України як у мирний, так і у воєнний час". Конгрес може розглянути питання про виділення подальшої безпекової допомоги Україні та здійснення нагляду за виконанням угоди. Конгрес 118-го скликання запровадив додаткові вимоги щодо нагляду за допомогою США Україні (P.L. 118-31 (Title XII, §1250B), доручивши Генеральному інспектору Міністерства оборони, як Спеціальному генеральному інспектору операції "Атлантична рішучість" (SIG-OAR), здійснювати нагляд за "програмами та операціями, що фінансуються за рахунок коштів, виділених США для України". Якщо Конгрес виділить додаткові кошти на реалізацію безпекової допомоги в рамках 10-річної угоди, SIG-OAR може відповідати за надання щоквартальних звітів та брифінгів для комітетів Конгресу. Американсько-українська угода містить положення, що зобов'язують Україну посилити "моніторинг/підзвітність кінцевого використання" та протидіяти потенційному незаконному розповсюдженню зброї. |
Конгрес може переглядати і формувати виконання угоди через нагляд і використання законодавства про асигнування і повноваження. Угода визначає сфери спільної оборонної, економічної та політичної співпраці. Пріоритетним напрямком "довгострокової" підтримки з боку США є підвищення здатності України захищати свою територіальну цілісність та "впровадження Україною реформ" для просування її "євроатлантичної інтеграції".
Ця угода була ухвалена після прийняття Конгресом Закону про додаткові асигнування на потреби безпеки України на 2024 рік (понад 60 мільярдів доларів на підтримку України та інших країн) та окреслює довгострокові цілі політики та стратегії США щодо України, а адміністрація Байдена заявила, що буде "тісно співпрацювати з Конгресом США, щоб розвивати додаткові асигнування на потреби національної безпеки та забезпечити сталий рівень допомоги Україні в довгостроковій перспективі".
Угода складається з 11 статей, які визначають сфери уваги і співпраці між США і Україною, а статті II-IV детально описують практичні кроки, спрямовані на покращення "надійної обороноздатності і спроможності стримування" України і подальшу "оперативну сумісність України з НАТО".
ІНТЕГРОВАНА СТРАТЕГІЯ США ЩОДО УКРАЇНИ (08.2023)
Інтегрована стратегія країни (The Integrated Country Strategy (ICS) – це багаторічний стратегічний план, який формулює загальний набір пріоритетних цілей і завдань дипломатичної місії США в конкретній іноземній країні. Такий план є продуктом Державного департаменту, який спирається на внесок інших складових уряду США, включно з Міністерством оборони. План включає перелік цілей, строки їх досягнення і основні етапи, які офіційні особи США хотіли б бачити. Державний департамент випускає такі стратегії для багатьох країн раз на декілька років (3-4 роки).
На дату затвердження останньої редакції Інтегрованої стратегії США щодо України (29 серпня 2023 р.) визначено наступну Стратегічну структуру Місії США в Україні:
ЦІЛЬ МІСІЇ 1. Перемогти у війні: Україна ефективно використовує безпекові, гуманітарні, економічні та дипломатичні інструменти, щоб перемогти на полі бою та створити умови для справедливого та тривалого миру.
ЦІЛЬ МІСІЇ 2. Виграти мир: Україна зміцнює своє громадянське суспільство, демократичні та економічні інститути та впроваджує антикорупційні реформи, щоб досягти стійкого імпульсу до євроатлантичної інтеграції та завоювати безпечне та справедливе майбутнє, яке забезпечить процвітання для всіх її громадян.
ЦІЛЬ МІСІЇ 3. Притягнути Росію до відповідальності: Україна та її союзники притягнуть Росію та її учасників до відповідальності за військові злочини та шкоду, завдану Україні.
ЦІЛЬ МІСІЇ 4. Звіт платникам податків США: гуманітарна, економічна та безпекова допомога забезпечує ефективну допомогу та стійкі результати для українців.
Деталізація цілей Місії США в Україні • Ціль Місії 1.1: Україна використовує існуючі партнерства та встановлює нові, щоб забезпечити безперервне постачання військової допомоги та допомоги у сфері безпеки, а також отримання та навчання нових військових можливостей (спроможностей). • Ціль Місії 1.2: Україна має інструменти для захисту цивільного населення та критичної інфраструктури, включаючи енергетичну мережу, опалення, кібермережі, медіа-середовище та інформаційний простір. • Ціль Місії 2.1: Україна впроваджує стійкі реформи своїх інституцій, зосереджуючи увагу на антикорупційних законах, нормативно-правових актах та правозастосуванні; створює прозорі фінансові, фіскальні системи та сектор юстиції. • Ціль Місії 2.2: Україна відновлює прозору та конкурентоспроможну післявоєнну економіку через корпоративне управління, законодавство для досягнення деолігархізації, особливо в енергетичному та металургійному секторах, залучення іноземних інвестицій та генерування стабільних державних доходів. • Ціль Місії 2.3: Україна впроваджує передовий міжнародний досвід і продовжує децентралізацію, одночасно відбудовуючи соціальну, фізичну та критичну інфраструктуру. • Ціль Місії 3.1: Україна нарощує свій потенціал для документування, розслідування та судового переслідування військових злочинів і заручається підтримкою міжнародних партнерів для забезпечення притягнення винуватців у військових злочинах до відповідальності. • Ціль Місії 3.2: Україна та її союзники використовують відповідні закони для використання конфіскованих російських активів для фінансування реконструкції та відновлення України. • Ціль Місії 3.3: Стабільна та процвітаюча Україна прагне до примирення на раніше окупованих територіях і повністю реінтегрує громади, звільнені від російської окупації, внутрішньо переміщених осіб, біженців, які повернулися, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, та всіх інших форм насильства, а також ветеранів • Ціль Місії 4.1: Україна розбудовує свій потенціал для регуляторного нагляду та притягує до відповідальності осіб, винних у вчиненні посадових злочинів або службових злочинів. |
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Формуючи рекомендації для закріплення існуючого рівня та подальшого розвитку відносин між Україною та США слід було б акцентувати увагу на наступному:
(1) Формування “великої стратегії України” (Grand Strategy)
Загальноприйнятого визначення великої стратегії не існує. Одне з поширених визначень полягає в тому, що велика стратегія - це стратегія держави щодо того, як засоби (військові і невійськові) можуть бути використані для просування і досягнення національних інтересів в довгостроковій перспективі. Велика стратегія розширює традиційне уявлення про стратегію трьома способами:
Британський військовий історик Лідделл Харт відіграв впливову роль у популяризації концепції великої стратегії в середині 20-го століття. Він визначає велику стратегію наступним чином: "Роль великої стратегії - вищої стратегії - полягає в тому, щоб координувати і спрямовувати всі ресурси нації або групи націй на досягнення політичного об'єкту війни - мети, визначеної фундаментальною політикою. Велика стратегія повинна розраховувати і розвивати економічні ресурси і людську силу націй, щоб підтримувати бойові дії. А також моральні ресурси - адже плекати дух готовності народу часто так само важливо, як і володіти більш конкретними формами влади. Велика стратегія також повинна регулювати розподіл повноважень між різними видами збройних сил, а також між ними і промисловістю. Більше того, військова сила є лише одним з інструментів великої стратегії, яка повинна враховувати і застосовувати силу фінансового тиску, і, не в останню чергу, етичного тиску, щоб послабити волю опонента. ... Крім того, в той час як горизонти стратегії обмежені війною, велика стратегія дивиться за межі війни на подальший мир. Вона повинна не лише поєднувати різні інструменти, але й регулювати їх використання таким чином, щоб не завдати шкоди майбутньому стану миру - заради його безпеки та процвітання". |
(2) В контексті формування української Grand Strategy необхідно сформувати спільну з США воєнну стратегію, зокрема
- формування спільної стратегії щодо перебігу та умов завершення російсько-української війни, післявоєнної системи безпеки у регіоні,
- формування варіантів спільних дій при сценаріях виходу російсько-української війни за кордони України та/або появі військових конфліктів в інших регіонах світу
Одночасні конфлікти. Після російського вторгнення в Україну в 2014 році стало зрозуміло, що США зіткнулися з принципово іншим світом, у якому головними супротивниками є не країни-вигнанці, а великі держави, які володіють величезним військовим потенціалом, включаючи ядерний. США вже виходять не з безпекової необхідності одночасного ведення двох регіональних конфліктів із країнами-ізгоями, а з вимог перемогти у конфлікті високої інтенсивності з країнами найвищого рівня (Китай та РФ). Прийняття цієї концепції вимагає суттєвого збільшення чисельності збройних сил та розміру оборонного бюджету США. Тому роль України з її армією та досвідом дуже цінна: якщо існує можливість одночасних військових конфліктів на двох і більше театрах воєнних дій, то США вже мають досвідченого союзника в регіоні. |
(3) Домовленість про набуття Україною статусу основного союзника поза НАТО (Major Non-NATO Ally)
Незважаючи на важливість для національної безпеки США, у багатьох відношеннях Україна розглядається просто як партнер, а не справжній союзник – в України навіть відсутній статус головного союзника поза НАТО – статус, який мають Туніс і Афганістан |
Серед інших рекомендацій слід відзначити:
(4) Боротьба з корупцією, притягнення до відповідальності корупціонерів у політичній, економічній та військовій сферах; завершення судової реформи та деолігархізації, посилення захисту власності (бізнесу) в Україні – для підвищення культурної спорідненості;
(5) Активізація роботи організацій української діаспори щодо лобіювання інтересів України в США;
(6) Розвиток двосторонньої промислової кооперації.
