Пунктом 2 частини 1 статті 219 КПК Українивстановлено, що загальний строк досудового розслідування не може перевищувати двохмісяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Одночасно КПКУкраїни, встановлюючи інститутповідомлення про підозру, розрізняє види такого повідомлення, строки та формиздійснення подібної процесуальної дії в залежності від того, чи було затриманоособу за підозрою у вчиненні злочину.
Частина 4 статті 208 «Затриманняуповноваженою службовою особою» КПК України встановлює, що при затриманніуповноваженим працівником правоохоронного органу особи, що підозрюється увчиненні злочину, відповідна уповноважена особа «повинна негайно повідомитизатриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якогозлочину він підозрюється…». При цьомузазначена норма, встановлюючи обов’язковість повідомлення про підозру призатриманні, виходить з того, що таке повідомлення має відбуватися усно, що випливаєз сутності затримання як, до певної міри, несподіваної, оперативноїпроцесуальної дії. В продовження думки про необхідність обов’язковогоповідомлення про те, в чому підозрюється затримана особа, законодавець закріпиву частині 5 статті 208 КПК України обов’язкове відображення підстав затриманняу протоколі затримання підозрюваної особи.
Одночасно Глава 22 КПК України «Повідомленняпро підозру» встановлюючи підстави повідомлення про підозру розрізняє декількавипадків повідомлення про підозру у статті 276: «1. Повідомлення про підозруобов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, увипадках:
1) затримання особи на місці вчиненнякримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;
2) обрання до особи одного з передбачених цимКодексом запобіжних заходів;
3) наявності достатніх доказів для підозриособи у вчиненні кримінального правопорушення.»
Хотілося б зупинитися на аналізі трьохвипадків повідомлення про підозру, що викладені у частині 1 статті 276 КПКУкраїни. Найбільш безспірним випадком є випадок пункту 2: «обрання до особиодного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;», який з огляду навиокремленість стадії обрання запобіжного заходу з точки зору чітко визначеногопочатку її здійснення, викликає найменш дискусій.
Більше практичних питань залишають випадкипунктів 1 та 3 частини 1 статті 276 КПК України. Почнемо з пункту 3, щовстановлює обов’язковість повідомлення особі після зібрання відносно неїдостатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.Перш за все, ми маємо виокремити суспільні відносини, що регулюються цим пунктомвід стадії затримання. Думається, що така межа лежить в площині підставзатримання, адже для затримання особи, що підозрюється у вчиненні кримінальногоправопорушення уповноваженою особою не потрібні достатні докази для підозри, адостатньо поверхневих (явних) доказів, визначених статтею 208 КПК України:
1)якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;
2)якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий,або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, щосаме ця особа щойно вчинила злочин;
3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, щоможлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи,підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину,віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюроУкраїни. Тож можна зробити висновок, що пункт 3 частини 1 статті 276 КПКУкраїни застосовується до осіб, відносно яких, фактично, вчинялися протягомпевного часу дії по збиранню доказів, і, нарешті, орган досудовогорозслідування на підставі зібраних доказів сформулював письмове повідомленняпро підозру.
З точки зору захисту здається дискусійнимпитання належного моменту повідомлення про підозру у такому випадку. Восновному, органи досудового розслідування використовують норму пункту 3частини 1 статті 276 для того аби зібрати повний, з їх точки зору, набірдоказів аби вже після повідомлення про підозру одразу закінчити досудоверозслідування. Подібна поведінка органу досудового розслідування здаєтьсяхибною, оскільки вона суперечить статті 2 КПК України «Завдання кримінальногопровадження», згідно з якою завданням кримінального провадження, серед іншого,є «забезпеченняшвидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим,щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий довідповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений абозасуджений…». Отже слідчий, повідомляючи письмово про повідомлення про підозрубезпосередньо перед закінченням досудового розслідування, навмисно обмежуєсторону захисту у збиранні доказів щодо невинуватості підозрюваного.Відповідно, слідчий уникає свого обов`язкудослідити у сукупності всі обставини, в тому числі й докази сторони захисту, напредмет наявності обставин для закриття кримінального провадження.
Тепер перейдемо до, на думку автора, найбільшспірного пункту 1 частини 1 статті 276 КПК України, який встановлює, що повідомленняпро підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цьогоКодексу, у випадку затримання особи на місці вчинення кримінальногоправопорушення чи безпосередньо після його вчинення.
Кваліфікуючою ознакою цього випадку є затриманняособи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо післяйого вчинення, коли підозрюваній особі повідомлення про підозру обов'язковоздійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України.
Статтею 278 «Вручення письмового повідомленняпро підозру» встановлено, зокрема, що «… 2. Письмове повідомлення про підозрузатриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту їїзатримання. 3. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру післядвадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайномузвільненню.»
Дискусійний характер, на думку автора, нормипункту 1 частини 1 статті 276 у кореспонденції з нормами статті 278 КПК Україниполягає в тому, що законодавець встановлює, що затриманій на підставі статті208 особі повідомляється про підозру усно в силу норми частини 4 статті 208 КПКУкраїни, а потім письмово протягом 24годин з моменту затримання – в силу частини 2 статті 278 КПК України.
На практиці виникає питання, чи єнеобхідність письмового повідомлення про підозру особі, що затримана тазвільнена до закінчення 24 годин з моменту затримання? Нажаль, правоохоронніоргани часто нехтують своїми обов’язками, не повідомляючи затриману особуписьмово протягом 24 годин з моменту затримання про сутність підозри у випадку,якщо таку особу звільняють до закінчення 24 годинного терміну.
В даному випадку слід зауважити нанаступному. Норма частини 2 статті 278 КПК України, встановлюючи обов’язокповідомити затриманій особі про підозру письмово протягом 24 годин з моментузатримання, не пов’язує припинення цього обов’язку зі звільненням затриманоїособи до спливу 24 годинного строку. Ця норма виходить з того, що на моментзатримання існували ті підстави, які визначені статтями 207 та 208 КПК Українив якості підстав законного затримання (стаття 207 КПК України) або затриманняуповноваженою особою (стаття 208 КПК України). Саме ці обставини, за логікоюзаконодавця, повинні бути описані в протоколі затримання, а потім у письмовомуповідомленні про підозру, що надається підозрюваному для підготовки захисту.
Абсолютно хибною, на думку автора, є й тезапро те, що в результаті затримання на підставі статті 208 КПК України органдосудового розслідування має зібрати нові докази. Саме цим виправдовують своїдії недобросовісні слідчі, проводячи затримання на підставі статті 208 КПКУкраїни з розрахунку на те, що в результаті обшуку при затриманні віднайдутьсяпідстави для самого затримання. Так, слід погодитися, що, якщо в результатіподібного затримання та обшуку орган досудового розслідування виявить певнідокази, це позитивно відбується на ефективності досудового розслідуваннязагалом. Натомість затримання на підставі статті 208 КПК України, перш за все,ставить на меті фіксування тих доказів, що існували на момент затримання,шляхом допиту свідків, обшуку затриманого тощо. Тобто у повідомленні пропідозру, що її має бути вручено особі, що була затримана на підставі статті 208КПК України, мають бути описані саме ті підстави, що зазначені у цих статтяхКПК України в розрізі затриманої особи.
Нажаль, обов’язок описування підстав длязатримання особи на підставі статті 208 КПК України для наших правоохоронцівперетворюється у щось надзвичайне. Аби уникнути цього обов’язку та надати своємунехтуванню законом легальних форм, органи досудового розслідування доходять доанекдотичних ситуацій.
Так 05.03.2015 року адвоката Малєєва Є.С.було затримано у місті Києві співробітниками Дніпровського РУ ГУ УМВС України ум.Києві та прокуратури Дніпровського району міста Києва за підозрою у вчиненнікримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15, частиною 3статті 369 КК України в межах кримінального провадження №42014100040000280 від11.11.2014 року. Того ж дня його було звільнено без вручення письмовогоповідомлення про підозру. Зайве говорити, що дане затримання було здійснено напідставі статті 208 КПК України без ухвали слідчого судді без опису у протоколізатримання підстав затримання.
23.03.2015 року мною як захисником Малєєва Є.С. було подано клопотання слідчому на підставі статті 221 КПК України проознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
25.03.2015 року старшим слідчим СВДніпровського РУ ГУ УМВС України у місті Києві Лисенко Г.В. винесено постановупро відмову у задоволенні мого клопотання про ознайомлення, оскільки, на думкуЛисенко Г.В., Малєєву Є.С. письмова підозра протягом 24 годин з моментузатримання не надсилалася, тож він не є підозрюваним в розумінні статті 42 КПКУкраїни. Відповідно, я також не маю статусу захисника по зазначеному вищекримінальному провадженню, оскільки Малєєв Є.С не має статусу підозрюваного.
20.04.2015 року на адресу Малєєва Є.С булонаправлено повідомлення про підозру.
10.06.2015 року ухвалою слідчого суддіДніпровського районного суду міста Києва постанову слідчого від 25.03.2015 рокубуло беззаперечно скасовано та встановлено, що статус підозрюваного особа, щозатримується за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, набуває змоменту затримання незалежно від порушення органом досудового розслідуванняпорядку вручення письмового повідомлення про підозру.
Подібний висновок слідчого судді призводитьдо нового повороту: відрахування строку досудового розслідування з моментузатримання, а не моменту письмового повідомлення про підозру. Подібна логікакореспондується з логікою Європейського Суду з прав людини, який у своємуРішенні у справі «Девєєр проти Бельгії» від 27.02.1980 року послався на іншірішення того ж суду щодо обрахування строків досудового розслідування змоменту, коли особу було заарештовано та повідомлено йому про можливістькримінального провадження. В цілому ж ми маємо привчатися та привчати нашіправоохоронні органи до відповідальної поведінки, коли дії правоохоронціввідносно особи мають породжувати чіткі наслідки в царині строків та повноваженьсторін. Думається, що впровадження практики ЄСПЛ поряд з практикою застосуваннянового КПК України, яка лише напрацьовуються судами України, сприятимепідвищенню рівня відповідності підходів національних судів підходам міжнароднихсудових установ.