Від івентності до інституційності: як українська культура потребує системи

Українська культурна сфера роками живе в режимі «фестивального драйву». Ми навчилися робити неймовірні речі на волонтерському ентузіазмі: організовувати виставки за ніч, запускати масштабні проєкти без бюджетів і вражати світ своєю вітальністю. Проте у цієї медалі є зворотний бік. Ми стали майстрами «подій», але так і не навчилися будувати «системи».

Для великого бізнесу це тривожний сигнал. Уявіть, якби ваша компанія працювала лише від одного промо-заходу до іншого, не маючи відділу продажів, логістики чи стратегічного планування. Саме це зараз відбувається в українській культурі. І поки ми не перейдемо від «івентності» до «інституційності», наш культурний капітал залишатиметься розпиленим та нестабільним.

Пастка «івент-менеджменту»

Подія (виставка, форум, концерт) — це спалах. Вона дає миттєвий ефект, красиві фотозвіти та емоційний підйом. Але подія не накопичує цінність. Як тільки гасне світло в залі, проєкт часто припиняє своє існування.

Інституція — це те, що залишається після того, як аплодисменти вщухли. Це структура, яка зберігає досвід, формує архіви, виховує нові кадри та, найголовніше, створює сталу ринкову ціну. Без музеїв, профільних фондів та незалежних експертних центрів наші таланти залишаються «одинаками у відкритому космосі». Вони можуть бути геніальними, але вони не мають системної підтримки, яка робить їхній успіх масштабованим і прогнозованим.

Фото з виставки картин сучасних українських художників - учасників арт спільноти Art Fine Nation на Бізнес Форумі Арт Інвест, 20 ‎травня ‎2025

Чому волонтерська модель культури більше не працює

Волонтерство було рятівним колом у критичні часи. Але волонтерство — це не стратегія, це реакція на кризу. Культура, побудована на «героїзмі», має дві великі проблеми:

1. Вигорання: Найкращі менеджери йдуть зі сфери, бо не бачать довгострокової перспективи.
2. Невидимість для капіталу: Серйозний інвестор не може вкладати гроші в «ініціативу», яка тримається на харизмі однієї людини. Йому потрібні зрозумілі протоколи, юридичні гарантії та інституційна відповідальність.

Вакуум між хаосом та прагматикою

Сьогодні ми спостерігаємо критичний розрив. З одного боку, існують фундаментальні організації, такі як Національна спілка художників України (НСХУ), що володіють величезною спадщиною та потенціалом. З іншого — динамічний бізнес, який готовий до інвестицій, але не розуміє «мови» застарілих протоколів. Тому підписавши з НСХУ у 2025 році меморандум про співпрацю, нашої метою було не руйнувати ці засади, а допомогти їм адаптуватися до вимог часу, створивши синергію між академічним досвідом та ринковою логікою.

Коли я створювала мистецьку агенцію Art Fine Nation, моєю головною мотивацією було саме це: щоб українське мистецтво нарешті стало реальним активом, йому потрібна професійна інфраструктура супроводу. Агенція сьогодні — це спроба заповнити вакуум між творчим хаосом та бізнес-прагматикою, створивши той самий "інституційний каркас", якого критично не вистачає нашому ринку.

Інституція як інструмент капіталізації

Для українського бізнесу створення або підтримка культурних інституцій — це найвищий рівень гри. Це перехід від спонсорства до архітектури майбутнього. Чому це вигідно?

• Накопичення інтелектуальної власності: Інституції акумулюють права, архіви та знання, які з часом стають безцінними.
• Формування стандартів: Саме інституції визначають, що є «якісним» і «дорогим». Підтримуючи інституцію, ви отримуєте право голосу в процесі формування ринкових правил.
• Міжнародна легітимність: Західні партнери (MoMA, Tate, Centre Pompidou) розмовляють лише з інституціями. Вони не можуть співпрацювати з «хорошими людьми», їм потрібні структури, що здатні нести відповідальність десятиліттями.

Крок до системності: Що має зробити еліта

Ми маємо припинити купувати «квитки на один вечір» і почати інвестувати у «фундамент». Це означає:

1. Створення приватних та публічних фондів, що мають стратегію на 10–20 років, а не на один сезон.
2. Підтримка професійної освіти для артменеджерів та критиків. Нам потрібні ті, хто вміє рахувати та структурувати, а не лише надихати.
3. Інтеграція культури в корпоративне управління. Культурні активи мають з’явитися в балансах компаній не як «сувеніри», а як частина інтелектуального капіталу.

Висновок

Культура без інституцій не накопичує цінність — вона просто зникає після аплодисментів. Поки ми святкуємо поодинокі успіхи, наші сусіди будують системи, які завойовують світ. Україна має все, щоб бути культурним гравцем глобального рівня, крім одного — сталого каркаса.

Настав час будувати не просто виставки, а інституції, які переживуть нас. Бо тільки так мистецтво перетворюється зі статті видатків на фундамент нації та потужний економічний актив.