Карантин та інфраструктура міст у ХХІ столітті
Днями аеропорт «Київ» звернувся за допомогою до влади. Вдруге. Через зупинку сполучення підприємство, якому потрібно утримувати інфраструктуру та працівників, опинилося на межі банкротства. Це один із епізодів нової реальності, де не існує кордонів. Де наслідки вірусу з далекого китайського міста відчувають на собі люди по всьому світу.
Концепції та уявлення, на яких будувалися попередні підходи більше не працюють. Зупинка транспорту в містах, зокрема в Києві, на місяці стала випробуванням для жителів. Виявилося, що добиратися на роботу відтепер можна тільки пішки (що для багатьох нереально через відстані) або на таксі. А це різко знижує економічну віддачу від неї, і так, в українських реаліях, не дуже велику.
В березні Київ накрив карантин і зупинка міських систем; в квітні – пилова буря і дим від пожеж; в травні, з першими грозами – підтоплення вулиць. Інфраструктури, на яку спирається життя столиці, з одного боку виявляється недостатньо для нових реалій. З іншого – немає розуміння, як ефективно використовувати те, що є.
Очевидно, що потрібно збільшувати горизонт мислення, думати про те, як інфраструктурно готувати міста до викликів ХХІ століття. Наприклад, позиція, яку я відстоюю з моменту запровадження карантину: підстав закривати метро не було. Це стало самим простим, але не кращим рішенням.
Потрібно було змінити підходи до організації перевезень. Належна вентиляція в метрополітені є і так. Її треба було доповнити регулярною дезінфекцією поїздів (після кожної поїздки), температурним скринінгом пасажирів, забезпеченням соціальної дистанції всередині вагонів, обов’язковими масками, рукавичками та диспенсерами з антисептиками. Так, це збільшило би витрати на перевезення, але все одно було би кращим – і для жителів, і для метрополітену – ніж просто зупинка. До речі, в інших європейських країнах міський транспорт не зупиняли. А пом’якшення карантину з 11 травня в Україні все одно не стосується транспорту.
З аеропортами картинка приблизно схожа. Так, міжнародне сполучення закрите. Але можна не закривати, а збільшувати внутрішнє. З точки зору контролю та безпеки аеропорти нічим «не гірші» метрополітену. Скринінг на вході та при посадці, обов’язкові рукавички та маски, за необхідності – тести на вході чи виході. Знову ж таки, це би збільшило час і вартість поїздки, але дало би можливість людям пересуватися, а транспорту працювати.
Свої рішення є для кожної сфери. Комбінування можливостей соціальної, медичної, транспортної, цифрової та іншої інфраструктури дає змогу мінімізувати наслідки криз. Але для цього потрібно вміти її використовувати.
Історики часто говорять, що по-справжньому ХХ століття почалося не згідно з календарем, а в 1914 році – коли, в Першій світовій війні рухнули уявлення про усталений світ. Можливо, ХХІ століття по-справжньому починається тільки зараз. Коли людство, яке вже звикло вважати себе глобальним, стикається з реаліями таких же глобальних викликів. Навіть перебуваючи у себе вдома.
