На телеканалах проходить опитування на тему, чогоукраїнцям чекати під новий рік від Путіна. Традиційний спосіб відволікти увагунаселення від власних проблем. Оскільки однією з провідних інформаційних тезостанніх років є та, що «Путін – непередбачуваний», слід бути готовими добудь-яких несподіванок від нашої влади. Якби Путін раптом десь зник, нашекерівництво впало б у глибокий шок. Зруйновано було б головну ідеологічнупідпорку діючого режиму, який вже третій рік героїчно бореться з Путіним. Оттільки втрати у цій епічній битві несе не російський президент, а пересічніукраїнці.
Зрозуміло, що в цій ситуації людей не залишає почуттяневдоволеності. У листопаді 2016 року 17% респондентів вважали, що подіїрозвиваються в правильному напрямку, 67% — навпаки. У жовтні 2013-го першихбуло 15%, других — 65%. Таким чином суспільні настрої залишаються незміннонегативними. Змінилася лише риторика керманичів, котрі переконуютьнас у революційних змінах і побудові якісно нової України. Такої України мидійсно ще не бачили, але не такої новизни, звісно, прагнули ті, хто виходив наМайдан.
Держава нестала ближчою до суспільних очікувань. Вона спекулює на виграшних темахпатріотизму і європейських реформ. Але за гарними словами криються цинічні дії.Не зважаючи, що практично вся інформаційна машина працює в інтересах влади,розчарування українці відчувають у своїх кишенях та у щоденному побуті.
2016 рік неприніс нам ні миру, ні перемоги. Звичайно, цьому сприяли також дії нашихворогів. Проте, якось непомітно тане у повітрі постать «великої міжнародноїкоаліції» на нашу підтримку і Україна залишається сам на сам зі своїмипроблемами. При цьому, мова іде не лише про зброю, але й реабілітаціювійськовослужбовців та відбудову постраждалих регіонів. Після оприлюдненняе-декларацій важко сподіватися на бажання закордонних партнерів надаватиУкраїні нові кредити, не говорячи вже про істотну безпроцентну допомогу.Риторику про те, що наша влада «захищає від Росії весь цивілізований світ», невдасться більше так вдало використовувати для особистого збагачення.
Чи існуютьшанси на виправлення ситуації правовими методами? У цьому контекстікрасномовним є наведений Головою Верховного суду України Романюком факт, що «з тихсудових рішень, які передбачають стягнення з держави на користь громадян,виконано лише 2,2%, а заборгованість держави перед нашими громадянами щодовиконання рішень національних судів досягла 450 млрд гривень.» Отже нашадержава перебуває у неоплатному боргу перед власним народом як у переносному,так і прямому сенсі. Сьогодні краще було б визнати власне банкрутство тарозпочати історію Української держави з чистого листа. З кожним наступним рокомшансів на це буде все менше.