Усім зрозуміло, щокорупція не є українським «ноу-хау». Очевидно також, що бідне суспільство вумовах тіньової економіки є природнім середовищем для розмноження корупційнихбактерій. Тому варто, перш за усе, дбати за економічний розвиток держави, а неплодити політичні спекуляції. Коли головні казнокради очолюють антикорупційнийрух, важко сподіватися на позитивні результати у боротьбі з різноманітнимисхемами привласнення бюджетних коштів. На перший погляд потужні антикорупційнігармати б’ють по горобцям, а численні звинувачення ЗМІ і громадськості танутьяк перший сніг ще на етапі слідства, не говорячи вже про суди.

Українській громадіварто сформулювати більш прагматичні і зрозумілі вимоги до влади по усьомуспектру суспільного життя – від питань соціального захисту до конкретнихпараметрів податкової, тарифної політики, вдосконалення правового поля у сферіЖКХ тощо. Кожній людині ніщо не заважає боротися з побутовою корупцією ісьогодні. Громадяни часто самі обирають корупційний вихід, як простіший дляшвидшого вирішення своїх проблем. А в загальнонаціональному масштабі чекаютьякихось масштабних кроків від політиків. Хоча давно вже настав час зрозуміти,що наші можновладці не мають бажання покінчити життя самогубством і боротися звласною корупцією серйозно.

Нам варто простоігнорувати гучні гасла з боку українських політиків та їх ляльководів. Насловах з корупцією борються усі політичні сили. Не в останню чергу, на битву зкорупцією виходили люди на обох майданах. І в результаті все одно залишилися ніз чим.

Корупцією хворий весьнаш суспільний організм. Тому радикальні, «хірургічні» методи нам вряд чипридатні – тіло українського суспільства «професійні борці» з корупцією можутьпорубати на шматки. Варто вдатися до тривалої терапії і всім, хто відчуває щиребажання звільнитися від корупційної зарази, боротися з нею на локальному рівні.У такий спосіб шанси на одужання стануть значно вищими.
ЄвропаУкраїнакорупціяполітики