Верхи на атомній бомбі
Відверто інспіровані локальні погроми у чергову річницю Майдану, за якими стирчать довгі вуха Авакова і його спільників, даремно заспокоюють тих, хто сподівається безкінечно довго направляти протестний рух в Україні у вигідне для влади русло.
Телевізійна картинка після Майдану і тривалої війни на Сході вже нікого в нашій державі не лякає. А західним адресатам, котрих можливо автори інсинуації намагалися налякати «альтернативою» нинішній владі, якось не до українських проблем.
Українській нації на генетичному рівні притаманний антагонізм до будь-якої влади, яка сприймається ворожо і відчужено. Так склалося історично. В природних умовах в Україні керувала булава (виборча влада), а не корона. Імперські проекти (російський, польський, австро-угорський) могли тимчасово стримувати ситуацію за рахунок надійної системи соціальних ліфтів, котра вимивала найбільш пасіонарних та талановитих уродженців української землі до імперських столиць. Як тільки система давала збій, як то у революційні роки сторічної давнини, в Україні буйним цвітом розквітало самоврядування у різних формах, коли практично кожне село активно займалося самообороною, а на регіональному рівні діяли більш потужні загони різноманітних отаманів.
Тому цікаво виглядають сентенції опозиціонерів про те, що задля збереження державності, акції спротиву в регіонах вони переводять і інтерактивний режим, а основні мітинги відбуватимуться у владному кварталі. Одразу з виникають сумніви у щирості намірів опозиції іти до кінця у боротьбі за зміну владу. Адже саме українська провінція поки ще здатна генерувати енергію здорового протесту, яка базується на історичній пам’яті і гіркому досвіді співпраці з владою. Владою, котра за невеликим винятком, завжди нищила українців, їх культуру, духовність та волю до боротьби.
Тим часом, згідно з дослідженням Credit Suisse, Україна разом зі своїми сусідами Білоруссю і Молдовою, країнами Центральної та Південної Африки (Ангола, Екваторіальна Гвінея, Габон та інші), а також країнами Азії (Індія, Бангладеш, Камбоджа, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка) увійшла в групу країн з найнижчим показником доходу на одну дорослу людину в рік – значно менше $ 5 тис.
Ця соціальна ситуація не лише яскраво демонструє «здобутки життя по-новому». Попри прогнози кабінетних політтехнологів, ми маємо чіткий сигнал про те, що влада сьогодні сидить верхи на пороховій діжці і «керує» ситуацією на вулицях Банковій та Грушевського. В масштабах цілої країни згодом може статися справжній ядерний вибух. Адже українці завжди вміли «віддячити» будь-якій владі, котра безсоромно нехтувала інтересами нашого народу.
