Година запитань до самих себе
Сьогодні в українському парламенті чергова рутинна процедура – година запитань до уряду. Дешеве політичне шоу навколо двох риторичних питань: хто винен та що робити?
Наскільки актуальними сьогодні для кожного з нас є питання асоціації з ЄС чи пропорції між україно- та російськомовною літературою та книжковому ринку? Але ж саме ці питання стали головними у «дискусії» між правою і лівою руками – маріонетковим урядом та кишеньковим парламентом.
Здавалося б, відповідь на поверхні – міняти бездарну владу. Проте, проблема глибше. Змінюватися треба нам самим. Кожного дня шукати відповіді на ключові запитання у самих себе, знаходити їх і, головне, діяти.
Активність громадянського суспільства сьогодні перетворюється у діяльність декількох тисяч «клубів по інтересам». Погодьтесь, що у наших віртуальних соціумах і мережах ми спілкуємося, переважно, з однодумцями. Нас не особливо цікавить альтернативне бачення тих наших співвітчизників, котрі існують поза рамками нашого уявного світу. Більше того, в особі незгідних з нашими уявленнями ми часто-густо бачимо ворогів.
Тим часом, інформаційним простором України керує обмежено коло обраних т.зв. «громадських активістів», кожен з яких вважає себе узурпатором правди і у всіх питаннях прикривається абстрактною «думкою суспільства». Насправді, ці люди кожен по собі представляють суспільні кластери чисельністю щонайбільше декілька тисяч осіб.
Ось чому наше самовдоволення і самоконсервація у затишному світку власних уявлень і фантазій дозволяє дещиці самозванців узурпувати ціле поле комунікації між «доброчинною» владою і «активною» громадою.
Наприкінці, про головне. Замість виразу «конфлікт в Україні» міграційний комітет ПАРЕ у своїй доповіді вперше використав термін «війна в Україні». Те, що для нас було очевидним понад два довгих роки боїв і втрат нарешті визнали наші західні «друзі».
