Борг поколінь: маніфест проти закріпачення української молоді
Можна з усієювпевненістю сказати, що наразі жоден значний політичний діяч нашої країни неможе взяти на себе тягар відповідальності за долю вітчизняної молоді. Майжедесять років поспіль українські можновладці жертвували майбутнім свого народузаради збереження власних позицій і соціального статусу.
Про цекрасномовно свідчить динаміка державного боргу України, розміщенана сайті Мінфіну. Оприлюднені дані є беззаперечним доказом неадекватноїповедінки уряду в умовах економічної кризи й неоголошеної війни.
Держава позичаєкошти без чіткого й реалістичного плану їх повернення, що б не вимагавоголошення дефолту чи доброї волі західних партнерів.
І при Ющенку, іпри Януковичі уряди прагнули лише продовження власного політичного життя. Уцьому нова владна команда нічим не відрізняється від попередніх. На корпоративно-корупційнийрежим Петра Порошенка, що прийшов на зміну кримінальному правлінню ВітіМежигірського, не вплинула навіть війна. Сьогодні більшість політиків поводятьсятак само, як у докризові часи.
Складається враження,що очільники держави взагалі не переймаються майбутнім, у якому українцямдоведеться розраховуватися з державними боргами з власних кишень. На практиціце означатиме посилення податкового гніту, тотальне зменшення витрат насоціальний сектор, масове безробіття, закриття інвестиційного поля длявітчизняного бізнесу та блокування євроінтеграційних намірів народу наневизначений період.
За підрахунками експертів,за минулий рік держава отримала в борг загалом близько 9 мільярдів доларів. Цікошти, надані МВФ та іншими міжнародними кредиторами, були витрачені напогашення минулих позик.
Наприкінці рокудержавний борг виріс до одного трильйона гривень (з 39% до 68% ВВП).Девальвація національної валюти остаточно підштовхнула країну до межі дефолту.
Якщо Україна продовжитьбрати кредити й не припинить друкувати гривні для покриття дефіциту бюджету йпідтримки державних компаній, їй загрожує економічний крах, за якийвіддуватиметься вже новий уряд. Якщо ж цього не станеться, кредитивіддаватимуть сьогоднішні студенти.
Таке правилокожного українського уряду: жертвуй молоддю, клади на її плечі тягар, який самніколи не носив, заплющуй очі на розкрадання бюджету – і досидиш у своємукріслі до останнього дня каденції.
Та очевидненехтування правами реальної соціальної меншини, якою в Україні є молодь, довго нетриватиме. Усьому є межа, особливо навантаженню, яке можуть витримати ровесникинезалежності, не покидаючи країну.
Зараз у мережіточиться багато розмов щодо можливого соціального вибуху, викликаного наступниметапом девальвації національної валюти, масовими звільненнями бюджетників ітотальним збідненням українців.
Неважкоздогадатись, що соціальна база так званого «третього Майдану», за розробкуякого радо візьметься російська агентура, вже готова. І це не пенсіонери,солдати чи безробітні, а молоді підприємці, робітники та студенти – пасіонарії,які розуміють, що саме їм доведеться десятиліттями витягувати країну з глибокоїпрірви.
Геронтократія та інтереси молоді
Найактуальнішепартійне гасло для сучасної України – відомий вислів Вацлава Гавела «краще 5років помилок, ніж 50 років саботажу».
Мало хто звертаєувагу не вікове виродження вітчизняної влади. Але саме воно стало однією зпричин деструкції державного апарату, що призвела до втрати Криму й війни насході.
Коли розпочаласяреволюція гідності, українському прем’єр-міністрові було 65 років, спікеровіпарламенту – 67, а президентові – 63 (середній вік трьох головнихвисокопосадовців – 65 років).Державою керували люди, які дві третини життя провели в СРСР, сформувалися зачасів радянської влади й були носіями номенклатурного світосприйняття.
Зараз середнійвік осіб, якій займають ті самі посади, – 42роки. І це закономірно. Адже омолодження влади – результат перетворень,запущених суспільством рік тому.
Проблема полягаєлише в тому, що нова команда так само страждає на головну ваду українськогополітикуму – безвідповідальний популізм (з загальним соціально-демократичнимухилом), що супроводжується хворобливою схильністю до отримання позик (дляімітації справної роботи).
Нехтування цимпринциповим моментом – фатальна помилка сьогоднішньої влади, що може дорого їй коштувати.Бо розраховуватись за державні борги будуть не пенсіонери й бюджетники (котримзагрожує лише загальне погіршення якості життя), а саме самозайняте населеннята студентство, яке за 3-4 роки почне свій професійний шлях.
Та оскількипереважна більшість (до 90%) молодих спеціалістів з вищою освітою розглядають можливість працевлаштуванняза кордоном або й узагалі прагнуть назавжди покинути батьківщину, бажанняперекласти на них відповідальність за проведення болісних змін у майбутньому є очевидноюдурістю.
Сьогодні молодьзацікавлена в реальній економічній лібералізації країни (аби більше не братикредитів), відкритості державних інститутів і подоланні корпоративногокумівства, на якому ґрунтується велика корупція.
Не війна, а саменевиконання трьох вищезазначених умов, демотивує наступне покоління. Молодьможе витримати будь-які випробування, тільки якщо точно знатиме, що врешті-рештпозбудеться геронтократичного режиму олігархів.
Бо подекудивнутрішні вороги небезпечніші за зовнішніх.
