Хіба ще кількамісяців тому хтось міг уявити, що в нашій країні можливий такий потужний проявнизової самоорганізації, що б визначив риторику основних політичних спікерівУкраїни? Звісно, ні. Раніше про подібне ми лише мріяли, а тепер більшість українцівпереконані, що навіть у нашій безсоромно корумпованій, мажорській державі громадянськапозиція має велику вартість.
Соромновизнавати: хоч Євромайдан і зібрав величезну кількість учасників у Києві таінших містах, він поки що не реалізував свої головні амбіції. Це факт. Однак,попри все, ми зробили найважливіший крок для подальшого історичного поступу– прокинулися від політичногоанабіозу.
Пробудженнявідбулося не під теплою ковдрою в ліжку, а під ударами кийків на МайданіНезалежності, не в результаті спокійного громадсько-політичного генезису, а вспалахах справжньої громадянської люті. Ці перетворення настільки незвичайні йважливі, що, на мою думку, їх слід ще раз перерахувати й добре осмислити, абине вводити себе в оману.
Адже, з одного боку, є реальні суспільні зміни, якінеможливо не помітити. З іншого боку, існує ейфорія, що може зашкодитиадекватній оцінці подій у державі. Тому зараз наше основне завдання – непіддаватися спокусі захоплення власною громадянською величчю й продовжуватиборотьбу за логічне завершення акцій протесту, яким має стати виконання вимогЄвромайдану.
Формуластраху
За останні тритижні сформувалося дивне відчуття: ніби люди перестали остерігатися публічноїдемонстрації думок. Цей ефект виник через те, що громадське обуренняберкутівським розгромом студентської демонстрації вилилося в багатотисячнийстоличний мітинг.
Як відомо, наприклад,з теорії Еліаса Канетті, під час участі в масових заходах нівелюється йсоціальний статус особи, й культурні особливості, й (у деяких випадках) навіть гендернівідмінності. Під час велелюдних протестів усі стають рівними, формуєтьсятимчасове суспільство «єдиного вектору», згуртоване патріотизмом і спільною боротьбою.
Відсутністьстраху – чи не найголовніша зброя учасників акцій непокори. Йти на контри звладою, відстоюючи власні права, набагато легше, коли знаєш, що за твоєю спиноюстоять тисячі однодумців.
Наразі в Україніпочинаються масові переслідування активістів Євромайдану, зокрема – його громадськихорганізаторів. Ні для кого це вже не секрет. Як і те, що на сучасному етапірозвитку нашого громадянського суспільства проблема вітчизняної формули страхуполягає в наступному: після завершення мітингів не лише не припиниться тиск,блокування діяльності і відкриття кримінальних проваджень, а й значно посилитьсяпресинг.
Поранений хижакзавжди агресивніший за неушкодженого, інаші державні функціонери не є винятком.
Окремі прутикилегше переламати поодинці. Тому ми маємо зробити все, щоб політична активністьне ставала предметом вибіркового кримінального переслідування.
Для мітингарів Євромайдан(в інтелектуальному сенсі та в сенсі суспільного напруження) завершиться тількитоді, коли з СІЗО вийде останній активіст, і всі «в’язні Банкової» опиняться насвободі. Слід готуватися до того, що протягом 2014 року українці виходитимуть на площі, аби захищатиодне одного, не даючи знищити авангард вітчизняного протестного руху.
Якщо такоїборотьби за «своїх» не відбудеться, в країні можна буде констатувати поступовуімплементацію російського сценарію дезактивації громадянського суспільства.Іншими словами, буде реалізовано формулу страху, яка надовго відіб’є вполітичних активістів бажання відстоювати власні права всіма можливими засобами,гарантованими Конституцією та здоровим глуздом.
Формула честі
Найбільшапроблема України полягає в тому, що влада знаходиться в руках людей,позбавлених громадянської та професійної гідності.
За товстими стінамирадянських адміністративних будівель сьогодні сидять начальники різногокалібру, наділені багатьма чеснотами. Це правда. Вони дисципліновані,витривалі, частина чиновників має неабиякий інтелектуальний потенціал.
Однак їм бракуєосновного людського стрижня – справжнього характеру й персональної чесності. Саметому в Україні міністри й інші державні очільники ніколи не звільняються завласним бажанням, навіть тоді, коли їхньої відставки вимагають сотні тисяч людейз різних регіонів.
Якщо длявітчизняної «еліти» неприйнятна формула честі, таку політичну верхівку потрібнобудь-якими способами вимивати з тіла країни. Нині маємо лише один більш-меншефективний інструмент форматування влади – це вибори. Отже, вирішальна битва зареалізацію формули честі відбудеться в березні 2015 року.
Формула революції
Нова Україна, якуя протягом місяця спостерігаю на головній площі країни, нові думки, нові виразиоблич вказують на дуже важливу річ: у нашій країні вже відбулася революція.
Ми сталиучасниками чи, принаймні, свідками зміни парадигми громадянського мислення. Що бне відбувалося далі, які б радощі чи розчарування не спіткали нас у майбутньому,наразі можемо чітко сказати: ніхто не зможе забрати в цієї країни їївнутрішніх перемог.
Чого найбільшепотребує громадянин України? Упевненості в тому, що співвітчизники прийдуть надопомогу, якщо репресивна машина влади почне засмоктувати його у своє жерло завідстоювання власних поглядів.
І на Євромайданіцю впевненість, незважаючи ні на що, відчули всі його учасники.
Що важливо:уперше. Так щиро й масово – уперше…