Протекціонізм під виглядом патріотизму - нова загроза для ProZorro

“ Купуй українське, плати українцям ” – ні це не реклама, а новий законопроект «Купуй українське, плати українцям» (про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння розвитку промислового виробництва та малого і середнього підприємництва)№7206 від 17.10.17, що внесений на розгляд Верховної Ради України народними депутатами. Відповідно до пояснювальної записки до законопроекту він направлений на захист вітчизняних виробників та ставить на меті створення сприятливих передумов для ефективного використання механізму публічних закупівель як засобу стимулювання розвитку вітчизняної промисловості та підприємництва.

Законопроект включено до порядку денного засідання Комітету з питань економічної політики на 15 листопада цього року.

Даним законопроектом передбачено врахування місцевої складової в приведеній ціні та критеріях оцінки під час вибору переможця, тобто надання переваги українським виробникам перед іншими учасниками.

На перший погляд, мета гарна, однак інструмент її досягнення викликає занепокоєння (як завжди, диявол в деталях).

По-перше , основною метою публічних закупівель є забезпечення відкритого та ефективного витрачання коштів платників податків для забезпечення населення необхідними товарами, роботами та послугами дотримуючись при цьому принципів конкуренції та недискримінації, а не розвиток та підтримка якихось конкретних «політично та спекуляційно-улюблених» секторів виробництва.

По-друге , встановлення будь-яких преференцій та конкурентних переваг для національних компаній під час проведення публічних закупівель суперечить взятим Україною зобов ’ язанням в рамках Угоди СОТ про державні закупівлі (Україна доєдналася до Угоди у 2016 році) та Угоди про асоціацію з ЄС (остаточно набула чинності з 1 вересня 2017 року).

Варто нагадати, що Угода СОТ про державні закупівлі є однією з найбільш вагомих міжнародних угод у сфері публічних закупівель, що визначає рамкові вимоги стосовно процедур, принципів і правил здійснення публічних закупівель країнами-Сторонами Угоди та передбачає взаємовигідне відкриття ринків публічних закупівель серед її учасників. Україна приєдналася до Угоди 18 травня 2016 року і з цього дня українські компанії отримали право брати участь у державних закупівлях 4 6 країн-учасниць угоди GPA .

Начебто логічним є посилання розробників законопроекту на досвід окремих країн світу, які на державному рівні встановлювали практику обов’язкового залучення місцевої складової, у тому числі за участі малих та середніх підприємств, до реалізації галузевих та регіональних програм розвитку.

Однак, можливість застосування такого механізму вже передбачено і в Законі України «Про публічні закупівлі», зокрема у частині 1 статті 28.

Згідно зарубіжного досвіду та нашого законодавства, саме замовник встановлює кваліфікаційні вимоги до потенційних учасників, визначає технічні специфікації до предмету закупівлі та критерії оцінки пропозицій.

Зокрема, передбачена можливість застосування не цінових критеріїв для предметів закупівлі, що мають складний та спеціалізований характер.

Для закупівель, пов’язаних із надзвичайним станом в соціально-економічній та військово-політичній сферах взагалі існує окремий Закон України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони» , який теж передбачає врахування місцевої складової в предметі закупівлі, а також застосування інших нецінових критеріїв.

Звертаємо увагу, що за статистикою 99% учасників та переможців у публічних закупівлях є саме українські компанії, які платять податки і створюють робочі місця саме в Україні, навіть якщо продають продукцію з іноземною складовою, що є об’єктивною реальністю у 21 столітті в умовах економічної глобалізації. У цьому ж контексті доволі проблемним питанням є чітке розуміння, що саме є продукцією вітчизняного виробництва і хто саме є вітчизняним виробником, коли часто бенефіціари зареєстровані в іноземних та офшорних юрисдикціях. Будь-які механізми підтвердження «вітчизняного» передачають певний адміністративний механізм, що як завжди має істотні корупційні ризики.

Крім того, в Україні з серпня 2017 року діє Закон України “Про державну допомогу суб’єктам господарювання” , який саме і направлений на підтримку та стимулювання національних компаній державою, при цьому не спотворюючи конкуренцію на ринку.

Зважаючи на викладене, Transparency International України впевнена, що українській владі варто якісно і повномірно використовувати наявні механізми, зокрема державної допомоги та ефективного стимулюючого податкового законодавства для стимулювання розвитку вітчизняної промисловості та підприємництва й припинивши спроби вирішувати ці проблеми шляхом внесення змін до Закону України “Про публічні закупівлі”.

Натомість та вочевидь, важливою публічною і реальною (не популістською) ознакою підтримки вітчизняних виробників став би також особистий приклад депутатів, політиків та урядовців купувати і користуватися українською технікою, одягом, медичними послугами та відпочивати в Україні.

Отже, можливе прийняття законопроекту №7206, на нашу думку, не має на меті реальну підтримку вітчизняного бізнесу та не відповідає цілям та заходам, узгодженої з ЄС Стратегії реформування та розвитку прозорої та не дискримінаційної системи публічних закупівель України, затвердженої Урядом для виконання Угоди про Асоціацію.