Стамбул 2.0
1. Чи буде результат від стамбульських перемовин? Я вважаю — ні. І ось чому.
Попри велику кількість заяв, які лунають напередодні зустрічі у Стамбулі, головне очевидне: це частина великої дипломатичної гри. Зустрічі, заяви, запрошення, ультиматуми — все це працює як ще один переговорний трек, у якому кожен грає на публіку. І водночас — грає проти часу.
Всі очікували, що Зеленський не поїде. Але коли він погодився — ситуація зависла. Путін на перемовини не прибуде. Це точно. Він не для того запрошував, щоб дійсно сідати за стіл — а щоб створити інформаційний привід. І коли цей трюк не спрацював — розпочалася пауза. Приїде хтось інший, можливо — через Туреччину чи інші посередницькі формати. Але з ким завгодно Зеленський спілкуватись не буде.
Це і є момент істини. Ми бачимо, що від цієї зустрічі не варто чекати проривів. Поки світ вагається — путін готується до нової масштабної літньої кампанії. Наша розвідка, і не лише наша, чітко фіксує нарощування сил з боку рф. Імпульс, який вони хочуть використати — це втома партнерів, затримки з поставками озброєння, тиск Трампа й можливий відхід США від активної участі. Тому зараз кожна пауза — це шанс для ворога.
2. Чи варто було Зеленському погоджуватись на цю поїздку? Це питання залишається відкритим.
Особисто я вважаю, що двосторонній формат перемовин між Україною та рф — це завідомо програшна позиція. Росія завжди буде тиснути на нас — ультиматумами, натяками на "гуманітарну" повістку, вимогами визнати окупацію як нову "норму". Це не про мир — це про змушення до капітуляції.
Новий канцлер ФРН Мерц, до речі, вже заявив, що рішення Зеленського їхати до Стамбула зруйнувало єдину дипломатичну стратегію Заходу. Але треба розуміти — цей візит (чи його демонстрація) більше про гру для зовнішнього гравця. Насамперед — для Дональда Трампа. Показати йому, що Україна — це сторона, яка прагне миру, а отже — заслуговує на подальшу підтримку США.
Справжній сенс був би у багатосторонньому форматі: США, ЄС, Україна з одного боку — і рф з кимось на кшталт Китаю з іншого. Без цього — лише дипломатична декорація.
3. Що буде далі? Після 15 травня, коли "перемовини у Стамбулі" не принесуть жодних результатів, ми отримаємо черговий виток ескалації. Росія активізується по всьому фронту, посиплються обстріли, нові наступи, інформаційні провокації.
Але разом із цим — зникне остання ілюзія, що путінський режим хоче миру. Всі маски буде скинуто. І саме після цього мають включитися наші партнери — одночасно і потужно. Санкції — не чергові точкові, а системні й "пекельні", з реальними наслідками. І, безумовно, додаткове озброєння — те, що дозволить Україні триматися й стримати ворога до кінця 2025 року.
І так, саме в кінці 2025-го, коли росія виснажиться і провалить черговий наступ, — вона може нарешті сісти за стіл перемовин не з позиції сили, а з позиції визнання: нічого не вийшло.
Наше завдання до того часу — не втратити темпу, не втратити довіру союзників, і підтримувати ЗСУ — постійно, послідовно, всіма можливими способами.
