"Квіточки" та "приховані міни" Коаліційної угоди
Хто перепише Конституцію, чому рейтинг опозиції зростатиме, хто захищає олігархічне фінансування політики, кому вигідно зволікати із розслідуванням звірств на Майдані, – про це можна дізнатися з тексту Коаліційної угоди. А також із приватних розмов із новообраними депутатами коаліційних фракцій. Про переваги та недоліки Коаліційної угоди – з точки зору громадянина та реформатора.
Переваги та “квіточки”.
Угоду писали публічно, залучивши громадськість практично на правах суб'єкта – щоправда, мова йде лише про частину, яка стосується реформ. Це звучить неймовірно, але Реанімаційний пакет реформ двічі, на різних етапах, подавав свої зауваження та пропозиції до Угоди, з яких враховано від 60% до 99% у різних розділах!
Завдяки експертам РПР в Угоді з'явилися кілька розділів: конституційна реформа, реформа системи управління довкіллям, реформа виборчого законодавства (з відкритими списками, виборами мерів у два тури і фінансовою прозорістю). Суттєво доповнилися розділи: антикорупційна реформа (зокрема, додались дедлайни), судова реформа, реформа енергетики, децентралізація та реформа публічної адміністрації, реформа системи охорони здоров'я.
Регламент коаліції – демократичний. «Самопоміч», «Батьківщина» і Радикальна партія матимуть можливість впливати на рішення Коаліції майже так само, як і Блок Петра Порошенка з «Народним фронтом». Але ніщо не заважатиме БПП і НФ обирати одного ситуативного союзника з трьох менших фракцій, для ухвалення законів поза рамками Угоди.
Фракції погодилися проводити медіареформу так, як її пропонували учасники руху “Стоп Цензурі!”, а саме: розпочати роботу суспільного мовлення, провести роздержавлення друкованих ЗМІ державної та комунальної форм власності («Голос України», «Урядовий кур'єр», та комунальні газети), а також ліквідувати Нацкомісію з питань суспільної моралі, яка щороку поглинає 4 млн грн (на ці гроші, наприклад, можна повністю запустити і рік утримувати 8 обласних Громадських ТБ).
Але це лише “квіточки”.
Прискіпливий аналіз парафованого тексту, врахованих та неврахованих пропозицій громадських експертів, а також приватні розмови з новообраними депутатами вказують на ряд “прихованих мін”. Вони постійно підриватимуть процес реформ в країні, якщо не знешкодити їх вже зараз.
З кінцевого (парафованого) тексту Угоди зник Закон «Про державне фінансування політичних партій». Учасники коаліційних переговорів говорять, що Ляшко виступав проти. Але позиція однієї фракції не має стати на заваді ухваленню цього прогресивного законопроекту. Держфінансування партій, з окремими коштами для осередків, молодіжної та жіночої припартійних організацій, дозволить з'явитися партіям, незалежним від олігархів. Досить слухати політичну музику на замовлення олігархів, настав час самим вкладати кошти в своїх представників.
Незважаючи на пропозиції експертів, фракції не ризикнули включити заборону - чи принаймні обмеження - телереклами на виборах. Цього бояться всі махрові політикани, бо лише телереклама може роздути рейтинг новоствореної партії всього за кілька місяців. Без телереклами партії змушені будуть реально працювати і спілкуватися з виборцями.
Зміни до Конституції депутати хочуть писати самостійно, не залучаючи на рівних правах експертів з конституційного права. Незважаючи на пропозицію створити Конституційну комісію, яка б дозволила громадським експертам бути в більшості, в текст Угоди увійшла ТСК (тимчасова спеціальна комісія), яка, відповідно до Регламенту ВР, складатиметься лише з народних депутатів.
“День опозиції” – можливість для «Опозиційного блоку» раз на пленарний тиждень формувати порядок денний Верховної Ради – це популістська бомба, яка відгукнеться зростанням рейтингу опозиції. Не сумнівайтесь, у цей день опозиція буде виносити на розгляд законопроекти про підвищення пенсій і соцвиплат у 3 рази, при цьому податки неодмінно запропонують зменшити. Видатки держбюджету, які не підкріплені відповідними доходами, – безмежне поле для дешевого піару. До речі, у французькій конституції взагалі заборонено депутатам реєструвати законопроекти, які збільшують видатки держбюджету або скорочують його доходи (стаття 40), – з такою ініціативою виступає лише Уряд. Рішенням в українській популістській пастці може стати домовленість між Коаліцією та спікером – не виносити в порядок денний подібні законопроекти.
Коаліція чомусь не зобов'язалася скасувати неконституційний закон "Про всеукраїнський референдум" 2012 року. Цей закон "дозволяє" вносити зміни до Конституції без дотримання конституційних процедур, а також обмежує право ЗМІ на висвітлення позицій, які не збігаються з позицією ініціаторів референдуму. Цей закон – спадщина режиму Януковича, яке досі залишає лазівки для його однодумців.
Важко уявити, як можна було вкотре проігнорувати ратифікацію Римського статуту. Цей крок дозволив би розслідувати у Міжнародному кримінальному суді військові злочини та злочини проти людяності, наприклад, накази про вбивства на Майдані, жахливі події в Одеському будинку профспілок. Суд втручається тоді, коли національні правоохоронні органи не хочуть або не можуть розслідувати та притягати винних у цих злочинах до відповідальності: саме те, що відбувається у нас. Зволікання із ратифікацією зменшує шанси потрапити під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду через часові обмеження давності справ. Гидко таке припускати, але, напевне, комусь в Коаліції це може бути вигідним.
Насамкінець, громадянське суспільство практично не згадане в тексті Угоди. Це свідчить або про те, що без громадянського суспільства – далі нікуди, і його участь настільки очевидна, що про неї навіть писати не варто. Або ж про те, що після підписання Угоди про громадянське суспільство можна буде забути. Подивимось.
