1. Швейцарія

  2. Словенія

  3. Румунія

Що ж там роблять?

  1. В кожній створено окремий Офіс для залучення інвестицій. 

  2. Бізнесмена зустрічають в аеропорті, везуть в готель, за який вже оплачено. Маленький, але важливий жест люб’язності.

     3. Кожну презентацію ретельно вивчають. У місцевої влади автономія самостійно ухвалювати рішення, тому рішення приймається швидко без необхідності додаткових дозволів від купи міністерств. 

Наприклад, Швейцарія поділена на кантони - це така форма автономії, коли уряд кожної області сам визначає внутрішні пріоритети. 

Тобто якщо бізнес-пропозицією зацікавити місцеву владу, вже не потрібно отримувати ухвалення від купи міністерств. 

Так, в одному кантоні можуть вирощувати корів, обрізаючи їм роги (бо тоді вони дають більше молока), а в іншому - заборонити це (бо коровам це не подобається), але і молоко продавати на 5% дорожче. 

4. Інвестору надається повний карт-бланш: пільги на землю, на податки та допомога у фінансуванні проєкту, підбір найкращої локації залежно від задач (первинна чи вторинна/ ліс, водойми чи траса) - всі умови, якщо ти плануєш побудувати тут реальний бізнес та працевлаштувати місцевих.

Чому? Бо:

а) задача уряду - створити умови, аби люди мали купівельну спроможність, споживали електрику, заправляли автівку. Це вигідніше виплат соцдопомоги :)

б) kpi - кількість запущених бізнесів, бо саме це - світле майбутнє країни. Навіть якщо у підприємця і не вдасться, все одно держава в плюсі: нові робочі місця, податки, стимулювання споживання і виплачений кредит. 

Це все одно краще за “соціалку”.

При цьому, є досить висока ймовірність, що все ще й вдасться. Бо люди з високою експертизою «на вході» від початку ставлять на тих, хто добіжить до фінішу. 

Найбагатші країни змагаються за інвестиції, підписують договори, уважно вивчають всі бізнес-плани, навіть розуміючи, що 80% - це про експорт.